Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.09.2019 року у справі №2-1841/09

Постанова

Іменем України

25 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2-1841/09

провадження № 61-21799св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 червня 2009 року у складі судді Пашнєва В. Г. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2009 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого

є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі -

ПАТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованостіза кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 25 лютого 2007 року між банком

та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAXRRX13200208, відповідно до умов якого, банк надав останньому кредитні кошти у розмірі

1 666,80 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 24 лютого 2008 року.

ОСОБА_1 своїх зобов'язаннь за вказаним кредитним договором

не виконав, у зв'язку із чим станом на 30 січня 2009 року у нього утворилась заборгованість у сумі 3 836,16 грн, яка складається: із заборгованості за кредитом - 760,45 грн, заборгованості за процентам за користування кредитом - 1
603,68 грн, заборгованості за комісією за користування кредитом - 326,27 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 724,54 грн, судового штрафу (фіксована сума) - 250 грн, судового штрафу (процент) - 170,77 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути

з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором

від 25 лютого 2007 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 01 червня 2009 року позов ЗАТ
КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1

на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2007 року № HAXRRX13200208 у розмірі 3 836,16 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню, тому позовні вимоги ЗАТ КБ "ПриватБанк" обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 01 червня 2009 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ЗАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором.

Крім того, судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідно до оглянутого в судовому засіданні оригіналу квитанції від 07 лютого 2017 року № 17156646 про оплату ОСОБА_1 заборгованості в сумі 4 387,14 грн, яка отримана Ленінським відділом Державної виконавчої служби на виконання рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 червня 2009 року, останній повернув кошти банку.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 2-1841/09 із Ленінського районного суд м. Харкова.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

03 червня 2019 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що спірний кредитний договір

від 25 лютого 2007 року з ЗАТ КБ "ПриватБанк" не укладав та не підписував. Про розгляд справи у судді першої інстанції повідомлений не був. Про наявність рішення Ленінського районного суду від 01 червня 2009 року, яким стягнуто з нього заборгованості за кредитним договором дізнався лише у 2017 році.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 лютого 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № HAXRRX13200208, відповідно до умов якого банк надав останньому кредит в розмірі 1 666,80 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 24 лютого 2008 року.

ЗАТ КБ "ПриватБанк" свої зобов'язання за указаним кредитним договором виконав, надавши кредитні кошти ОСОБА_1 для споживчих потреб.

Відповідно до заяви позичальника від 25 лютого 2007 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1 666,80 грн, та підтвердив своїм підписом згоду на те, що підписана ним заява позичальника разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.2.2. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам позичальник зобов'язується погашати кредит в порядку і в строки відповідно до заяви.

Згідно з пунктом 5.1 вищевказаних Умов у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує пеню у розмірі 1,25 % від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочення, але не менше 1 гривні.

Про порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань передбачених договором, більше ніж за 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 250 гривень +5% від суми позову (пункт
5.3).

За розрахунком банку станом на 30 січня 2009 року за ОСОБА_1 утворилась заборгованість у розмірі 3 836,16 грн, яка складається:

із заборгованості за кредитом - 760,45 грн, заборгованості за процентам

за користування кредитом - 1 603,68 грн, заборгованості за комісією

за користування кредитом - 326,27 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 724,54 грн, судового штрафу (фіксована сума) - 250 грн, судового штрафу (процент) - 170,77 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають з огляду на таке.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частиною 1 статті 633 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку -

ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 , 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві ОСОБА_1 від 25 лютого 2007 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 лютого 2007 року посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "ПриватБанк", які розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг

з Тарифів та витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомилась і погодилась

з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в цьому випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www. privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим банком в період -

з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду

із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг

з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві позичальника домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг

з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною 4 статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", які розміщені на сайті: https://privatbank. ua/terms/, які містяться в матеріалах цієї справи,

не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами

25 лютого 2007 року шляхом підписання заяви позичальника. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та

у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625,

1048 ЦК України позивач не пред'явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1 , 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші),

а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У цьому випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - ~law43~).

Згідно з ~law44~ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з

ОСОБА_1. ПАТ КБ "ПриватБанк" дотрималося вимог, передбачених ~law46~, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Вказане не враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за процентам за користування кредитом - 1
603,68 грн, заборгованості за комісією за користування кредитом - 326,27 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 724,54 грн, судового штрафу (фіксована сума) - 250 грн, судового штрафу (процент) - 170,77 грн, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу

у анкеті-заяві позичальника від 25 лютого 2017 року.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов

ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнити частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за тілом кредитом у розмірі 760,45 грн. У задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості за процентам за користування кредитом - 1
603,68 грн, заборгованості за комісією за користування кредитом - 326,27 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 724,54 грн, судового штрафу (фіксована сума) - 250 грн, судового штрафу (процент) - 170,77 грн відмовити.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ПАТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до частин 1 та 4 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково

і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення

є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 червня 2009 року

та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 27 квітня 2017 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" кредитну заборгованість за договором від 25 лютого 2007 року (тіло кредиту)

в розмірі 760,45 грн (сімсот шістдесят гривень 45 коп. ).

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом - 1 603,68 грн, заборгованості за комісією за користування кредитом - 326,27 грн, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 724,54 грн, штрафу (фіксована сума) - 250 грн, штрафу (процент) - 170,77 грнза невиконання умов кредитного договору від 25 лютого 2007 року відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк