Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.10.2019 року у справі №219/590/17

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 219/590/17

провадження № 61-31871св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Артемсіль"

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державного підприємства "Артемсіль" на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2017 року у складі судді Конопленко О. С. та рішення Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року у складі суддів: Новосьолової Г. Г., Новасядлої В. М., Краснощокової В. М.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державне підприємство "Артемсіль" (далі-ДП "Артемсіль"), в якому просила суд: стягнути з відповідача на її користь 16 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обов'язків внаслідок виробничої травми.

Позов мотивовано тим, що вона працювала з 12 липня 1977 року по 10 грудня 2014 року у відповідача на різних посадах. Під час праці у відповідача з позивачем стався нещасний випадок. Внаслідок виробничої травми позивачу було встановлено висновком МСЕК первинно 12 вересня 2000 року безстроково 10% втрати професійної працездатності. У зв'язку з трудовим каліцтвом, яке позивач зазнала під час роботи на підприємстві у відповідача, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку, вона втратила 10% своєї первісної професійної працездатності.

Через це в неї погіршилося здоров'я, що призвело до порушення її особистих немайнових прав, була порушена нормальна життєдіяльність, оскільки їй періодично приходиться проходити лікування, на що вона змушена витрачати немалі кошти, вона також постійно відчуває моральні страждання, в неї частково втрачені особисте та суспільне життя, частково порушені її відносини з оточуючими людьми, близькими, друзями та знайомими, а також були порушені її плани на подальше життя, внаслідок чого в неї виникло почуття тривоги перед майбутнім. Прийшовши працювати до роботодавця здоровим працівником, через незабезпечення умов праці позивач втратила 10% своєї працездатності та вимушена з цим жити. Враховуючи той факт, що втрата здоров'я для позивача є незворотною втратою, що спричиняє і буде спричиняти їй довготривалі страждання, позивач вважає, що факт спричинення їй моральної шкоди наявний внаслідок чого вона вимушена звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів. Також зазначає, що здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю, та те що вона втратила його на виробництві, тобто понесла значні моральні страждання, які носять тривалий характер.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ДП "Артемсіль" на користь позивачки 5000 грн моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з доведеності факту завдання моральних страждань та доведеним самим фактом отримання позивачем втрати працездатності. Стягуючи на користь позивачки з відповідача 5000 грн моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з ступень вини самого позивача в заподіянні шкоди, вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також ту обставину, що за висновками МСЕК позивачу первинно було встановлено ступінь втрати професійної працездатності 5%, а в подальшому було збільшено до 10%.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції було змінено та стягнуто з ДП "Артемсіль" на користь позивачки 3000 грн моральної шкоди.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що на час проведення первинного МСЕК 12 вересня 1996 року, діяла частина 2 п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків зазначено, відповідно до якої розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Відповідно до Указу Президента України №762 від 25 серпня 1996 року "Про грошову реформу в Україні" розмір мінімальної заробітної плати складав 15 гривень. Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважав, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача моральна шкода у розмірі 3 000 грн (15 грн - мінімальна заробітна плата х 200 мінімальних заробітних плат).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі, поданій червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ДП "Артемсіль" просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення яким в задоволенні позову відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Артемсіль" у справі та витребувано з Артемівського міськрайонного суду Донецької області вищезазначену цивільну справу № 219/590/17.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

2. Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що апеляційний суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норм процесуального права, а саме зазначає, що судом неправильно визначений розмір відшкодування моральної шкоди оскільки розмір мінімальної заробітної плати при визначені суми відшкодування немайнової шкоди повинен братися судом в тому розмірі, який встановлено на час винесення судового рішення, а не на час розгляду справи. Тому місцевий суд обґрунтовано визначив розмір моральної шкоди, а апеляційний суд безпідставно визначив розмір моральної шкоди виходячи із мінімальної заробітної плати в 15 грн згідно її розміру який був встановлений в 1996 році коли було складено висновок МСЕК про стійку втрату професійної працездатності.

Касаційна скарга ДП "Артемсіль" обґрунтована тим, що суд першої інстанції та апеляційний суд ухвалили рішення з порушенням норм матеріального права та неправильним застосуванням норми процесуального права, а саме, що розмір та факт спричинення моральної шкоди нещасним випадком на виробництві підлягає доведенню, позивачка не вказує в чому конкретно полягає моральна шкода, а судово-психологічна експертиза не проведена, сам факт отримання виробничої травми не може бути підставою для стягнення моральної шкоди. Оскільки позивачка звернулася з вимогою про відшкодування моральної шкоди завданої їй ушкодженням здоров'я на виробництві то на її вимоги поширюються загальний трьох місячний строк позовної давності передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України.

Скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті лише на підставах своїх внутрішніх переконань, без дослідження фактів.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу

В червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, надійшли заперечення ДП "Артемсіль" на касаційну скаргу ОСОБА_1 в яких відповідач проситьскасувати рішення місцевого та апеляційного судів та направити справу на новий розгляд.

ДП "Артемсіль" що в наданих позивачкою довідок МСЕК зазначено лише відсоток втрати професійної працездатності, тому незаконно вважати дану довідку висновком комісії про спричинення моральної шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працюючи тривалий час з 12 липня 1977 року по 10 грудня 2014 року на підприємстві ДП "Артемсіль" під час виконання трудових обов'язків отримала трудове каліцтво.

Як встановлено судом, 18 січня 1981 року з позивачкою під час виконання трудових обов'язків стався нещасний випадок, що підтверджується копією акту про нещасний випадок на виробництві від 19 січня 1981 року, що стався на руднику ім.

Володарського "Артемсіль", відповідно до якого комісія прийшла до висновків, що причини нещасного випадку організаційні, що виразилися в: слабкій виробничій дисципліні на дільниці; порушення постраждалою інструкції з ТБ для машиніста розфасувального автомату № 100 пункт 3 розділу "Забороняється".

Згідно висновку МСЕК від 12 вересня 1996 року ОСОБА_1 первинно встановлено 5% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом.

12 вересня 2000 року відповідно до висновку МСЕК ОСОБА_1 встановлено 10% втрати професійної працездатності у зв'язку з трудовим каліцтвом безстроково. Згідно акту огляду МСЕК № 73 від 12 вересня 2000 року підтверджується факт встановлення позивачці 10% втрати професійної працездатності безстроково у зв'язку із виробничою травмою, отриманою позивачем 18 січня 1981 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши доводи касаційних скарг та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 153 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до пункту 27 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" та пункту 22 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет на 2007 рік" зупинена дія абзацу 4 статті 1, підпункту "є" пункту 1 частини 1 статті 21, частини 3 статті 28 та частини 3 статті 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", а з 1 січня 2008 року відшкодування Відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати (пункт 5), зазначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та статтею 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку з втратою нею професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено, у зв'язку з чим він переносить моральні страждання, що позбавляє його нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

Доводи касаційної скарги відповідача про те, що позивачка не вказує в чому конкретно полягає моральна шкода, а судово-психологічна експертиза не проведена, а сам факт отримання виробничої травми не може бути підставою для стягнення моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки судами встановлено, що саме відповідач не створив позивачці безпечних і нешкідливих умов праці, внаслідок чого вона отримала трудове каліцтво, яке потягло за собою втрату професійної працездатності, внаслідок чого позивач зазнає фізичні і моральні страждання.

Доводи касаційної скарги відповідача про те, що оскільки позивачка звернулася з вимогою про відшкодування моральної шкоди завданої їй ушкодженням здоров'я на виробництві то на її вимоги поширюються загальний трьох місячний строк позовної давності передбачений частиною 1 статті 233 КЗпП України, були спростовані судом першої інстанції, так, у рішенні суду було зазначено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до абз.1 частини 1 статті 83 ЦК України 1960 року не застосовуються. З набранням чинності ЦК України 2004 року, позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю відповідно до пункту 3 частини 1 статті 268 ЦК України.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що визначений апеляційним судом розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки розмір мінімальної заробітної плати при визначені суми відшкодування немайнової шкоди повинен братися судом в тому розмірі, який встановлено на час винесення судового рішення, а не на час розгляду справи, колегія суддів відхиляє.

Відповідно до пункту 38 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної правцівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 (далі - Правила) право на отримання потерпілим виплат на відшкодування шкоди настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Згідно зі статтею 440-1 ЦК УРСР (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних і моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Пунктом 11 Правил (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Відповідно до частини 1 статті 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд, вирішуючи це питання на засадах розумності, виваженості та справедливості, повинен виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду справи.

Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, треба враховувати встановлені законодавством обмеження максимального розміру відшкодування моральної шкоди, які були передбачені Правилами на день установлення потерпілому стійкої втрати професійної працездатності, при цьому необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати на час розгляду справи та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд України у постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-188цс14.

Інші докази та обставини, на які посилаються скаржники в касаційних скаргах, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права, а внутрішні переконання суду при визначенні розміру моральної шкоди відповідають обставинам справи, ступеню вини кожної із сторін та моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне: - залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

- залишити касаційну скаргу ДП "Артемсіль" без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого та апеляційного судів - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу Державного підприємства "Артемсіль" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров