Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.08.2019 року у справі №465/2694/14
Постанова КЦС ВП від 22.08.2019 року у справі №465/2694/14

Постанова

Іменем України

15 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 465/2694/14

провадження № 61-12329св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом - Франківський відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, Приватне підприємство «Нива-В.Ш.»,

позивач за зустрічним позовом (третя особа у справі за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

третя особа у справі за первісним та зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство «ВіЕС Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Франківський ВДВС), Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» (далі - «Нива-В.Ш.»), треті особи: Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (далі - ПАТ «ВіЕс Банк»), ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними, визнання недійсними прилюдних торгів, акта та протоколу проведення прилюдних торгів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що прилюдні торги з продажу переданої в іпотеку квартири, що розташована в АДРЕСА_1 , проведено з порушеннями вимог Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про іпотеку" та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5.

У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право на користування квартирою, їх виселення та вселення.

Обґрунтовуючи вимоги за зустрічним позовом, зазначила, що 22 квітня 2014 року під час проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна нею була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше належала позивачу за первісним позовом. 09 липня 2014 року, на підставі акта державного виконавця про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л. В. видано свідоцтво № 1130 про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру.

Проте вона як єдиний власник вказаної квартири не має до неї доступу, оскільки в ній знаходяться колишні власники, які добровільно не бажають виселятися та зніматися з обліку зареєстрованого місця проживання. Тому, ОСОБА_2 просила суд виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири по АДРЕСА_1 , визнати їх такими, що втратили право на користування вказаним житловим приміщенням та вселити її у вказане житлове приміщення.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Франківського ВДВС, ПП "Нива - В.Ш.", треті особи: ПАТ «ВіЕс Банк», ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльність Франківського ВДВС, недійсними прилюдних торгів, протоколу та акту державного виконавця відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою, їх виселення та вселення ОСОБА_2 задоволено.

Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням Франківського районного суду міста Львова від 13 жовтня 2014 року вселено ОСОБА_2 в житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2015 року в частині визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 такими, що втратили право на користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні такої вимоги. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2015 року відхилено касаційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2014 року в частині, що залишена без змін рішенням апеляційного суду, та рішення Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року залишені без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.Рішення Апеляційного суду Львівської області від 09 червня 2015 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду в частині, вказав, що висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для виселення відповідачів є помилковими, оскільки, всупереч вимогам статей 212 - 214, 303 ЦПК України, суд не врахував, що нормою, яка встановлює порядок виселення громадян із займаного житлового приміщення є стаття 109 ЖК Української РСР, за якою виселення громадян без надання іншого жилого приміщення неможливе, при цьому спосіб реалізації майна у зв`язку із зверненням на нього стягнення не має значення. Разом з тим, підстави для застосовування статті 391 ЦК України до правовідносин щодо виселення внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні.

Разом з цим суд не перевірив підстави набуття права власності попереднім власником ОСОБА_1 на спірне житлове приміщення, зокрема не дослідив договір іпотеки від 23 вересня 2008 року, й не встановив, чи отримувала іпотекодавець кредит для придбання житла.

Таким чином, апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин норму статті 391 ЦК України, а також не встановив обставини справи в повному обсязі в частині вирішення зустрічних позовних вимог про виселення ОСОБА_3 .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 03 жовтня 2014 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Суд апеляційної інстанції відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 дійшов висновку, що підстави для вислення останньої з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення залишити в силі.

Таким чином, рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року оскаржується в частині відмови у зустрічному позові про виселення.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 вказала, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам щодо забезпечення ОСОБА_3 правом на користування іншим житлом бестроково в квартирі АДРЕСА_2 .

Відповідно до 110 ЖК Української РСР громадяни виселяються з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення, якщо: будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню; будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом; будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий.

На думку заявника, підстави для виселення ОСОБА_3 з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення відповідно до 110 ЖК Української РСР, відсутні. Більш того, квартира з якої виселяють ОСОБА_3 перебуває у приватній власносності заявника, тобто приписи статей 110, 113 ЖК Української РСР в цій справі застосуванню не підлягають.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України 01 березня 2018 року справа передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 квітня 2014 року за результатами проведення повторних торгів з реалізації переданої боржником ОСОБА_4 в іпотеку квартири квартиру АДРЕСА_1 , право власності на цю квартиру набула ОСОБА_2 .

Стосовно застосування норм матеріального права у аналогічних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року та від 05 червня 2019 року в цивільних справах № 753/12729/15-ц та № 643/18788/15-ц відповідно, не відступаючи від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, дійшла таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» , так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку», статті 109 ЖК Української РСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» , так і норма статті 109 ЖК Української РСР .

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення, правильно виходив з того, що спірна квартира, яка була предметом іпотеки в забезпечення кредитного договору, про стягнення заборгованості, за яким ухвалено рішення про звернення стягнення на жиле приміщення, не була придбана за кредитні кошти.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК Українивиходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 401 ЦПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні, касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 20 березня 2017 року про скасування рішення Франківського районного суду від 03 жовтня 2014 року, в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення і ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель