Історія справи

Постанова

Іменем України

15 червня 2020 року

м. Київ

справа № 323/2677/17

провадження № 61-39250св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Оріхівська виправна колонія Управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№ 88), територіальної громада села Мала Токмачка Оріхівського району Запорізької області в особі Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року в складі судді Плечищевої О. В. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2018 року в складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Оріхівської виправної колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№ 88) (далі - Оріхівська виправна колонія № 88), територіальної громади села Мала Токмачка Оріхівського району Запорізької області в особі Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, просив визнати за ним за набувальною давністю право власності на квартиру.

Позов мотивований тим, що він працював в Оріхівській виправній колонії № 88 та отримав в користування службове житло - квартиру АДРЕСА_1 . Законність користування житлом підтверджується ордером від 05 червня 2006 року, серія АА № 34 . З метою виправлення описки, допущеної у його прізвищі, йому видано на цю ж квартиру ордер від 05 квітня 2011 року, серія АА № 49 .

З дня вселення до квартири і до сьогодні він використовує її за призначенням як житло, утримує її, здійснює ремонтні роботи, оплату комунальних платежів.

Загальний строк служби в Оріхівській виправній колонії № 88 становить понад 14 років, а загальний термін безперервного користування службовим житлом - понад 10 років. Він не має наміру виселятися з цієї квартири і бажає використовувати її за призначенням.

Він звернувся до керівництва Оріхівської виправної колонії № 88 та Управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області з проханням сприяти у вирішенні питання щодо виключення житла з числа службового з метою приватизації вказаної квартири. У задоволенні його клопотання відмовлено, оскільки відсутні підстави для виключення квартири з числа службових і у зв`язку з цим орган місцевого самоврядування в особі утвореної у 2016 році Малотокмачанської громади не приймає рішення про надання дозволу на приватизацію майна. Тому є підстави для визнання за ним права власності на квартиру згідно із статтею 344 ЦК України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2018 року, в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачу було відомо про власника службового житла, він поселився за його згодою на підставі ордеру, протягом усього часу проживання у квартирі, яку він отримав як службове житло, він знав і знає про власника.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2018 рокуОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2018 року, просив скасувати оскаржувані судові рішення, позов задовольнити.

Рух справи у суді касаційної інстанції

18 вересня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою й витребувано справу.

У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження від 15 квітня 2020 року № 1103/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду», затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 безперервно користується квартирою АДРЕСА_1 більше 10 років, то відповідно до статті 344 ЦК України він є добросовісним її набувачем за набувальною давністю.

Право на житло захищається статтею 47 Конституції України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи інших учасників справи

Заперечення на касаційну скаргу не надійшли.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі рішення Виконавчого комітету Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району від 29 березня 2011 року № 32 ОСОБА_1 отримав ордер від 05 квітня 2011 року серії АА № 34 на право заселення у квартирі АДРЕСА_1 .

Згідно з повідомленнями Оріхівської виправної колонії № 88 квартира, в якій мешкає позивач, є службовою, передана Комунальному підприємству «Малотокмачанське» для обслуговування. В установі немає підстав для виключення цього житла із числа службових і факт проживання у службових приміщеннях колишніх працівників, які звільнені з служби, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Спірна квартира, в якій мешкає ОСОБА_1 , належить до службових квартир Оріхівської виправної колонії № 88.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК Українинеобхідно виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 є службовим приміщенням, яке належить Оріхівськійвиправній колонії № 88. Позивач проживає у спірній квартирі на підставі ордеру як працівник пенітенціарної служби.

Відмова в позові із заявлених позивачем підстав грунтується на нормах матеріального права, оскільки позивач для набуття права власності за набувальною давністю не довів визначених статтею 344 ЦК України умов для визнання права власності на квартиру за набувальною давністю.

Доводи про право позивача на житло відповідно до статті 47 Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не спростовують висновки судів, оскільки в обраний спосіб захисту порушеного права позов задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко