Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.05.2023 року у справі №205/1021/21
Постанова КЦС ВП від 15.05.2023 року у справі №205/1021/21

Постанова

Іменем України

15 травня 2023 року

м. Київ

справа № 205/1021/21

провадження № 61-717св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А. Луспеника Д.Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - територіальна громада в особі Дніпровської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що з 28 грудня 1991 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було розірвано 25 липня 2005 року Ленінським Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції. За час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано домоволодіння АДРЕСА_1 .

Зазначала, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2008 року та додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2010 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння як на частку майна подружжя. З січня 2012 року вона почала проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю, вели спільне господарство, несли спільні витрати, мали спільний бюджет. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .

Позивач посилалася на те, що спадкоємці, окрім неї, відсутні.

У встановлений законом строк вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Гуніної І. О. від 12 березня 2019 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю доказів, які підтверджують родинні відносини з померлим.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її постійного проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , із січня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог ОСОБА_1 щодо її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, у період з січня 2012 року до 28 березня 2018 року та, відповідно, відсутністю підстав для визнання за нею права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , з січня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до дня смерті ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку А-1, літньої кухні Б, В, погріба Б, сараю Г, вбиральні Д, душової Е, навісу Ж, споруди 1-6, І, ІІ, кількість поверхів 1, загальною площею 54,5 кв. м у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок районного суду про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 стосовно її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, у період з січня 2012 року до 28 березня 2018 року, є помилковим.

Апеляційний суд взяв до уваги наявні в матеріалах справи акти про підтвердження факту проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в яких зазначено, що останні мешкали однією сім`єю з січня 2012 року та до дня смерті ОСОБА_2 , вели спільне господарство та проживали як подружжя. Факт спільного проживання, ведення спільного господарства, здійснення купівлі продуктів та товарів позивача з померлим ОСОБА_2 у період з січня 2012 року до 28 березня 2018 року також були підтверджені під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції свідками: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Тобто позивач є спадкоємцем четвертої черги.

Встановивши факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з січня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до дня смерті ОСОБА_2 , апеляційний суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Дніпровська міська рада, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року скасувати та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2022 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Дніпровської міської ради мотивована тим, що матеріалами справи не доведено ведення спільного побуту, спільного господарства, бюджету позивача зі спадкодавцем та не надано доказів наявності між ними взаємних прав та обов`язків.

Вважає, що факт реєстрації і проживання позивачки та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу певний час в одному домоволодінні не свідчить про те, що після розірвання шлюбу між ними збереглися відносини, притаманні подружжю, оскільки вони є співвласниками спірного домоволодіння.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення Дніпровська міська рада вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18), від 28 травня 2021 року у справі № 182/653/17 (провадження № 61-11815св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21), від 30 липня 2021 року у справі № 367/3084/18 (провадження № 61-228св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не надав.

Фактичні обставини, встановлені судами

28 грудня 1991 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстрували шлюб (а. с. 6).

На підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гуніною В. І. і зареєстрованого в реєстрі за № 2235, ОСОБА_1 було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , право власності на який у встановленому законом порядку зареєстровано в Комунальному підприємстві «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ДМБТІ») в реєстрову книгу № 356-12 (а. с. 7).

25 липня 2005 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було розірвано, про що Ленінським Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції зроблено актовий запис № 421 (а. с. 13).

На підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 вересня 2008 року та додаткового рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2010 року за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 , право власності на яку у встановленому законом порядку було зареєстровано в КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради за № 33609254.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 95 зворот).

07 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 95).

Згідно з довідкою № 14149 від 17 вересня 2018 року, виданою Департаментом адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у буд. АДРЕСА_1 з 24 квітня 1997 року зареєстрована ОСОБА_1

ОСОБА_2 було зареєстровано 24 квітня 1997 року і знято з реєстрації 13 серпня 2018 року (а. с. 100).

Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Гуніної І. О. від 12 березня 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю документів, які підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем (а. с. 101 зворот).

Відповідно до довідки № 11 від 15 березня 2019 року ОСОБА_1 станом на 28 березня 2018 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 червня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2019 року, у справі № 205/2790/19 заяву ОСОБА_1 про встановлення факту її проживання з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено без розгляду у зв`язку із наявністю спору про право (а. с. 104).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Дніпровської міської ради задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга отримує право спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18) зроблено висновок, що «для набуття права на спадкування за законом на підставі положень статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю».

Стаття 1220 ЦК України передбачає, що часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до частини першої, другої та третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269 1270 ЦК України.

Встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме - 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

У зазначеній справі підлягав встановленню факт проживання ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю протягом 5 років на час відкриття спадщини.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази її спільного проживання з померлим ОСОБА_2 у своїй сукупності підтверджують факт спільного проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Ці докази апеляційним судом правильно оцінені згідно вимог статей 77 78 89 ЦПК України. Отже, рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 263-265 ЦПК України та не підлягає скасуванню.

Зокрема, обставини, які входять в предмет доказування у справі, підтверджені наявними у матеріалах справи доказами: довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 14149 від 17 вересня 2018 року, довідкою № 11 від 15 березня 2019 року, показаннями свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які підтвердили факт спільного проживання, ведення спільного господарства, здійснення купівлі продуктів та товарів позивача та спадкодавця у період з січня 2012 року до 28 березня 2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги про встановлення факту проживання та визнання права власності на спадкове майно, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що позивачем доведено факт спільного проживання зі спадкодавцем на момент смерті, оскільки відповідно до статті 1264 ЦК України вона є спадкоємцем четвертої черги за , відтак, на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину.

Отже, вирішуючи спір у цій справі, скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач належними та допустимими доказами довела заявлені нею позовні вимоги.

Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18), від 28 травня 2021 року у справі № 182/653/17 (провадження № 61-11815св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715св21), у справі № 367/3084/18 (провадження № 61-228св20) колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини у вказаних справах не є подібними до обставин цієї справи, в зв`язку із чим матеріально-правове регулювання спірних правовідносин є різним.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Д. Д. Луспеник