Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.08.2019 року у справі №474/106/18

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 474/106/18

провадження № 61-13847св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович,

третя особа - Врадіївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича - Бута Олексія Володимировича на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року у складі судді Фасій В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонова О. В., Лівінського І. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, третя особа - Врадіївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 05 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус КМНО) Швецем Р. О. вчинено виконавчий напис № 6992, яким з неї стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») грошову суму в розмірі 47 804,98 грн, з них: 7 778,79 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40 026,19 грн - заборгованість за відсотками за строк 4 339 днів, а саме з 14 липня 2005 року до 31 травня 2017 року.

Заборгованість у виконавчому написі на момент його вчинення була спірною, оскільки обчислена без урахування рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2013 року про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 29 березня 2013 року в розмірі 24 909,69 грн, так із зазначенням періоду в якому кредитна заборгованість була відсутня внаслідок належного виконання зобов`язань протягом певного часу.

До того ж з дня виникнення права вимоги за щомісячними платежами минуло три роки.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати виконавчий напис № 6992, вчинений 05 липня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Швецем Р. О. таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 6992, вчинений 05 липня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Швецем Р. О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошової суми в розмірі 47 804,98 грн, з них: 7 778,79 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40 026,19 грн - заборгованість за відсотками за строк 4 339 днів, а саме з 14 липня 2005 року до 31 травня 2017 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за виконавчим написом з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» була стягнута заборгованість за тілом кредиту і відсотками станом на 29 березня 2013 року, яку вже було стягнуто рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2013 року, а заборгованість стягнуто як за період який перевищує трирічний строк від початку виникнення права вимоги за простроченими платежами, так і за період після закінчення строку дії кредитування, що свідчить про доведеність факту спірності суми визначеної у виконавчому листі.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу Бута О. В. в інтересах приватного нотаріуса КМНО Швеця Р. О. залишено без задоволення, а рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року представник приватного нотаріуса КМНО Швеця Р. О. - Бут О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нотаріуса судового збору. Стягнути з позивача на користь приватного нотаріуса судові витрати в розмірі 960 грн, які були сплачені за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що посилання суду апеляційної інстанції на те, що незаконність виконавчого напису нотаріуса не заперечувалося представником останнього ні у відзиві на позов, ні у апеляційній скарзі є помилковими, оскільки у відзиві на позовну заяву представник Бут О. В. вказував, на те, що неправильним є посилання позивача на порушення приватним нотаріусом вимог перевірки безспірності заборгованості. У діючих нормативних документах перевірка нарахування заборгованості нотаріусом не передбачена законом. Безспірність заборгованості визначається нотаріусом тільки на підставі наданих документів.

Помилковим є висновок суду про те, що у нотаріуса не виключається інтерес щодо предмета спору.

Приватний нотаріус є неналежним відповідачем у цій справі, тому пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції було встановлено ряд порушень, які були допущені при вчиненні виконавчого напису. На час звернення до суду та Миколаївського апеляційного суду приватний нотаріус не заперечував про виявлені порушення та про правильність ухвалення рішення місцевим судом в частині стягнення заборгованості.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 червня 2005 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику було встановлено 3 000 грн кредитного ліміту на платіжну карту № НОМЕР_1 під 36 % річних на строк дії карти.

Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2013 року стягнуто ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 червня 2005 року станом на 29 березня 2013 року, в сумі 24 909,69 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 778,79 грн та заборгованості за процентами - 17 130,90 грн.

Дане рішення набрало законної сили 22 жовтня 2013 року і за виданим на його підставі виконавчим листом 06 лютого 2014 року державним виконавцем ДВС Врадіївського РУЮ відкрито виконавче провадження № 41864387 під час якого з 10 квітня 2017 року здійснюються стягнення з боржника грошових сум.

05 липня 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося із заявою до приватного нотаріуса КМНО Швеця Р .О. про вчинення виконавчого напису на копії кредитного договору б/н від 14 липня 2005 року для стягнення з ОСОБА_1 47 804,98 грн боргу з урахуванням: 7 778,79 грн заборгованості за тілом кредиту; 40 026,19 грн заборгованості за відсотками за 4 339 днів з 14 липня 2005 року до 31 травня 2017 року.

12 жовтня 2017р. на підставі вказаного виконавчого листа державним виконавцем ДВС Врадіївського РУЮ відкрито виконавче провадження.

Згідно з підпунктом 1.1.2. пункту 1.1. наданого нотаріусу договору від 14 липня 2005 року строк дії платіжної картки № НОМЕР_2 - 2 роки. В цьому договорі відсутні дані про досягнення умов між його сторонами про збільшення загальної позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом.

05 липня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Швецем Р. О. на підставі документів поданих йому стягувачем, а саме: копії кредитного договору від 14 липня 2005 року, виписки з рахунку боржника про заборгованість, копії письмової вимоги про усунення порушень за кредитним договором, підтвердження надіслання вимоги про усунення порушень кредитного договору вчинено виконавчий напис № 6992, за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» грошової суми в розмірі 47 804,98 грн, з них: 7 778,79 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40 026,19 грн - заборгованість за відсотками за строк 4 339 днів, а саме: з 14 липня 2005 року до 31 травня 2017 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Врадіївського районного суду Миколаївської області.

19 вересня 2019 року справа № 474/106/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса КМНО Швеця Р. О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та в частині стягнення судового збору, у повній мірі не відповідають, з огляду на таке.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України «Про нотаріат»

Частиною першою статті 1 Закону встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Частиною другою статті 1 Закону передбачено, що вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу - його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.

Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі.

Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов`язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями.

Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів.

Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Враховуючи наведене, за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з вимогами частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Ухвалюючи оскаржувані рішення в частині задоволення позовних вимог до приватного нотаріуса та стягнення з останнього суми судового збору, суди дійшли помилкових висновків, що приватний нотаріус є належним відповідачем у цій справі, не взяли до уваги, що цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса КМНО Швеця Р. О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та в частині стягнення з нього судового збору в розмірі 704,80 грн, та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, оскільки приватний нотаріус є неналежним відповідачем у цій справі, а тому, як наслідок, на нього не можуть бути покладені зобов`язання зі сплати судового збору.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення в означеній частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної та касаційної скарг приватний нотаріус КМНО Швець Р. О. сплатив судовий збір в загальному розмірі 2 106,80 грн. Тому ці грошові кошти слід стягнути з позивача на користь відповідача.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року та постанова Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича - Бута Олексія Володимировича задовольнити частково.

Рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2019 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та в частині стягнення з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича судового збору в розмірі 704,80 гривень та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, третя особа - Врадіївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та стягнення з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича судового збору в розмірі 704,80 гривень відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 2 106 (дві тисячі сто шість) гривень 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська