Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №235/5915/20
Постанова КЦС ВП від 15.02.2023 року у справі №235/5915/20

Постанова

Іменем України

15 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 235/5915/20-ц

провадження № 61-19448св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 липня 2021 року у складі судді Клікунової А. С. та постанову Донецького апеляційного суду від 02 листопада

2021 року у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Гапонова А. В., Космачевської Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2020 року у справі за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, серед іншого, за нею визнано право співзабудовника на 1/2 частини збудованого у період шлюбу із ОСОБА_2 добудов і переобладнань житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що задоволення такої вимоги створює сторонам можливість виконати всі дії щодо узаконення самочинно збудованих прибудов та переобладнань, ввести домоволодіння в експлуатацію та зареєструвати його або ставити питання про поділ об`єкта незавершеного будівництва. У задоволенні інших її вимог у частині визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку та земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 , та визнання права власності по 1/2 частини за кожним відмовлено, оскільки позовні вимоги про визнання права власності на земельну ділянку без поділу житлового будинку як об`єкта спільної сумісної власності є передчасними і такими, що задоволенню не підлягають.

03 червня 2020 року Донецьким апеляційним судом рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Оскільки між нею та ОСОБА_2 склались неприязні стосунки, відповідач відмовляється вчиняти дії для введення житлового будинку в експлуатацію, тому вона змушена звернутися до суду щодо поділу об`єкта незавершеного будівництва.

Так, у період із 2000 року до 2012 року житловий будинок за адресою:

АДРЕСА_1 , був ними переобладнаний та добудований. Загальна площа житлового будинку після переобладнань та добудов складає 208,5 кв. м, у тому числі житлова - 103,1 кв. м.

Всі будівельні роботи закінчені, житловий будинок із добудовами та переобладнаннями експлуатуються за своїм функціональним призначенням, проте не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється

з вини відповідача, оскільки той відмовляється здавати до експлуатації добудований об`єкт та оформлювати на нього права власності.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № 2700-2702 ступінь готовності новостворених добудов та переобладнань житлового будинку складає: житлової прибудови літ. «А1-1» - 97,9 %; житлової прибудови літ. «а-1» - 99,7 %; житлової прибудови літ. «а1-1» та мансарди літ. «Мс-1» - 99,3 %; гаража літ. «1-1» - 100 %; бані з тамбуром літ. «Л-1, л-1» - 100%; сараю літ. «М-1» - 100 %.

Фактично будівництво новостворених добудов та переобладнань домоволодіння

з технічної точки зору завершено та не перешкоджає введенню їх в експлуатацію згідно з чинним законодавством.

Виконати розподіл новостворених побудов та переобладнань по 1/2 частини кожному можливо при умові визнання права власності на таке новостворене майно.

Вартість часток після розподілу складає: квартира АДРЕСА_2 - 887 152,00 грн без ПДВ, квартира АДРЕСА_3 - 882 255,00 грн без ПДВ, різниця становить 2 448,50 грн.

Враховуючи ті обставин, що спірний об`єкт незавершеного будівництва, загальною площею 208,5 кв. м, збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та

є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням. Проте будинок не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача, вона позбавлена можливості здійснити зазначені дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна, тому вона вважає, що за нею може бути визнано право власності на 1/2 частини спірного майна.

Оскільки не завершений будівництвом будинок розташований на земельній ділянці із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель та споруд, тому земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя й підлягає поділу між подружжям у розмірі частки права власності в спільному майні будинку. Також оскільки для обслуговування цього будинку виділена у власність земельна ділянка, то

в подружжя, за яким визнається право на частину будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування такої частки будинку.

Посилаючись на викладене, позивачка, із урахуванням уточнених вимог, просила визнати за нею право власності на 1/2 частини незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; право власності на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 413200000:06:057:0311, площею 0,1000 га, за адресою:

АДРЕСА_1 .

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , позначеного згідно з технічним паспортом від 04 грудня 2018 року (житловий будинок «А-1», житлову прибудову «А1-1», прибудова «а-1», прибудова «а1-1», мансарда «Мс-1», сарай «В-1», убиральня «Г-1», сарай «Д-1», гараж «І-1», навіс «К-1», баня «Л-1», сарай «М-1»). Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 1413200000:06:057:0311, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 .Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості вимог позивачки, оскільки рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2020 року за ОСОБА_1 визнано право забудовника на 1/2 частини збудованих у період шлюбу із ОСОБА_2 добудов

і переобладнань житлового будинку; ввести домоволодіння в експлуатацію та зареєструвати право власності на цей будинок вона не має об`єктивної можливості через перешкоди з боку відповідача.

Постановою Донецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, таким, що відповідає судовій практиці Верховного Суду, зокрема висновкам, сформульованим про те, що за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, в якій просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову

у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не урахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 25 серпня 2020 року

у справі № 760/21223/17-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 587/1186/18.

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що висновки судів є законними та обґрунтованими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

15 листопада 2022 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

У зв`язку з відрядженням судді Усика Г. І. до Вищої ради правосуддя розпорядженням від 24 січня 2023 року № 107/0/226-23 про призначення повторного автоматизованого розподілу справи справу передано

судді-доповідачу Ступак О. В.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті

і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржувані рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області

від 14 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 03 червня 2020 року у справі № 235/2702/18, зокрема, визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на житловий будинок на АДРЕСА_4 , позначеного згідно

з технічним паспортом літ. «А1» із господарськими спорудами та добудовами:

«Б-1» - сарай, «В-1» - літній душ, «Г-1» - вбиральня, 1 - водопровід, № 1 - огорожа, № 2 - ворота; автомобіль ЗАЗ Lanos, 2013 року випуску; земельну ділянку, кадастровий номер 1413200000:06:057:0482, площею 0,0371 га, розташовану під житловим будинком із господарчими спорудами та побудовами за адресою:

АДРЕСА_1 .

Поділено житловий будинок та земельну ділянку, визнано за кожною із сторін право власності по 1/2 частини житлового будинку та 1/2 частини земельної ділянки, кадастровий номер 1413200000:06:057:0482, площею 0,0371 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 як співзабудовником право на 1/2 частини збудованого у період шлюбу із ОСОБА_2 добудов і переобладнань житлового будинку на АДРЕСА_1 .

Отже, поділ іншого майна сторін як спільного майна подружжя здійснено судом

у справі № 235/2702/18.

У цій справі позивачка звернулася до суд на захист свого права як співзабудовника на 1/2 частини новостворених добудов та переобладнань житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; таке право визнано за нею також судовим рішенням у справі

№ 235/2702/18.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи Донецького НДІСЕ

від 30 вересня 2019 року № 2700 - 2702 ступінь готовності новостворених добудов та переобладнань житлового будинку, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 , складає: житлової прибудови літ. «А-1-1» - 97 %; житлової прибудови «літ. А-1» - 99,7 %; житлової прибудови літ. «А1-1» та мансарди літ. «Мс-1» - 99,3 %; гаража літ. «І-1» - 100 %; бані з тамбуром літ. «Л-1, л.-1» - 100 %; сараю літ. «М-1» - 100 %. Фактично будівництво новостворених добудов та переобладнань домоволодіння з технічної точки зору завершено та не перешкоджає введенню їх в експлуатацію згідно

з чинним законодавством.

Виконати розподіл новостворених побудов та переобладнань по 1/2 частини кожному при умові визнання права власності є можливим.

Вартість часток після розподілу складає: квартира АДРЕСА_2 - 887 152,00 грн без ПДВ, квартира № 2 - 882 255,00 грн без ПДВ, різниця становить 2 448,50 грн.

Згідно з довідкою КП БТІ від 05 лютого 2018 року № 107/01-02 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу від 13 березня

1998 року реєстровий № 1109.

Відповідно до довідки ГУ Держгеокадастру від 07 лютого 2018 року № 128/116-18 земельна ділянка, площею 0,1000 га, за адресою:

АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 06 травня 2008 року серії ЯЕ № 206572, реєстровий № 010815901816, кадастровий номер 1413200000:06:057:0311.

Згідно з технічним паспортом на одноквартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленим на замовлення ОСОБА_1 , станом на 04 грудня 2018 року в будинку

є самочинно побудовані: житлова прибудова «А1-1», житлова прибудова «а-1»,

«а1-1», прибудови «М-1» мансарда. Житлова площа домоволодіння становить

103,1 кв. м, загальна - 208,5 кв. м, та були самочинно збудовані гараж «У-1»,

баня «Л-1», тамбур «л-1», сарай «М-1».

Відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1413200000:06:057:0311, для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , оціночна вартість земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) становить 71 200,00 грн без ПДВ.

Рішенням державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 01 жовтня 2020 року № 54363380, розглянувши заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яку подала ОСОБА_1 для проведення державної реєстрації права власності житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 1413200000:06:057:0311, та документи, подані для проведення державної реєстрації прав, встановила, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заявлене речове право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону.

Рішення державного реєстратора про відмову в реєстрації за позивачкою права мотивовано тим, що заявником подано рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 14 лютого 2020 року, яким визнано ОСОБА_1 співзабудовником на 1/2 частини збудованого у період шлюбу із ОСОБА_2 добудов і переобладнань житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , тоді як державна реєстрація на об`єкт незавершеного будівництва проводиться на підставі «Судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно».

Правове обґрунтування

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає

з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами

статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації,

а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Отже, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено

в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.

Об`єкт незавершеного будівництва - це об`єкт, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження, але не прийнятий

в експлуатацію відповідно до законодавства.

Тобто до введення в експлуатацію об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об`єкта незавершеного будівництва, чи сам об`єкт

у цілому в залежності від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм

і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60 63 69 СК України та статей 328, 331, 368, 372

ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок,

а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 20 червня 2012 року у справі № 6-56цс12,

від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, від 07 вересня 2016 року

у справі № 6-47цс16, постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року

у справі № 759/3931/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 567/147/16-ц.

У статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що його дія поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. Державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, обтяжень такого права проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об`єкта.

Отже, право власності на об`єкт незавершеного будівництва також підлягає державній реєстрації.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Судами встановлено, що спірний об`єкт незавершеного будівництва зведений за час шлюбу, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, у якому можуть бути визначені ідеальні частки; ступінь його готовності складає: житлової прибудови літ. «А-1-1» - 97 %; житлової прибудови «літ. А-1» - 99,7 %; житлової прибудови літ. «А1-1» та мансарди літ. «Мс-1» - 99,3 %; гаража літ. «І-1» - 100 %; бані з тамбуром літ. «Л-1, л.-1» - 100 %; сараю літ. «М-1» - 100 %. Відповідач проживає у спірному об`єкті, тобто фактично використовує його за функціональним призначенням, але не вводить в експлуатацію та не здійснює оформлення права власності. Позивачка позбавлена можливості самостійно без згоди відповідача здійснити зазначені дії, що фактично перешкоджає їй реалізувати право на поділ набутого за час шлюбу майна. Встановивши обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про визнання за ОСОБА_1 право власності на

1/2 частини незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням наведеного, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку правилами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено, оскільки не завершений будівництвом об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що об`єкти незавершеного будівництва підлягають державній реєстрації прав, і передбачена спеціальна процедура для державної реєстрації права власності на них.

У касаційній скарзі заявник посилається на те що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 квітня

2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 25 серпня 2020 року

у справі № 760/21223/17-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 587/1186/18.

Оцінюючи доводи касаційної скарги щодо неврахування при постановленні оскаржуваних рішень висновків Верховного Суду, суд виходить з такого.

Верховний Суд у справі № 307/3957/14-ц погодився з висновками про неможливість визнання за сторонами у справі права спільної сумісної власності на будинок та добудову, а також неможливість виділу частки з цього будинку в натурі, оскільки самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності й не може бути предметом поділу між подружжям.

У справі № 760/21223/17-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, виходив із відсутності передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно,оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 587/1186/18 Верховний Суд, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив із того, що об`єкт будівництва є самочинним будівництвом, а тому відсутні правові підстави для визнання за позивачкою права власності на частину спірного нерухомого майна.

Тобто, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до того, що спірне майно є самочинним будівництвом, а отже, воно не є об`єктом права власності і на нього не може бути визнано право власності.

Верховний Суд відхиляє такі доводи заявника, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Верховний Суд вже відзначав, що порядок набуття права власності на новостворене майно врегульований статтею 331 ЦК України, від якого потрібно відрізняти порядок набуття права на незавершений будівництвом об`єкт.

Частиною 3 статті 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Отже, об`єкт незавершеного будівництва за визначенням частини 3 статті 331

ЦК України за своєю правовою природою є сукупністю будівельних матеріалів, які є майном, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво).

Поняття ж самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у статті 376

ЦК України, яка унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина 2 статті 376

ЦК України). Проте в окремих випадках стаття 376 ЦК України передбачає можливість визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Тож, поняття «об`єкт незавершеного будівництва» (частина 3 статті 331

ЦК України) та «самочинно збудований об`єкт» (частина 1 статті 376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання.

Як зазначено, чинне законодавство передбачає можливість набуття особою за певних умов права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомого майна за рішенням суду.

У той же час об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо)

в розумінні статті 181 та частини 2 статті 331 ЦК України, оскільки не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

У справі, що переглядається, встановлено, що спірне нерухоме майно

є самочинним будівництвом (збудоване без належного дозволу чи належно затвердженого проекту), на 1/2 частини якого за ОСОБА_1 визнано право співзабудовника судовим рішенням у справі № 235/2702/18.

Враховуючи те, що положення частини п`ятої статті 376 ЦК України, відповідно до якої на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини незавершеного будівництвом об`єкта, оскільки його будівництво здійснено на земельній ділянці, відведеній для цієї мети, незавершений будівництвом спірний об`єкт створено в результаті добудов

і переобладнань житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 є співзабудовником 1/2 частини цього об`єкта відповідно до рішення у справі № 235/2702/18.

Обраний позивачкою спосіб захисту є правомірним і ефективним та захищає її права та не звільняє її як співзабудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку

в експлуатацію в загальному порядку та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку

з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 07 липня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко