Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.02.2019 року у справі №366/3969/17

Постанова

Іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 366/3969/17-ц

провадження № 61-48904св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Усика Г. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Приходька К. П., Ігнатченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У грудні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 21 січня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, згідно з яким відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 300,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, складає між нею та банком договір.

Відповідач належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконувала, внаслідок чого станом на 31 жовтня 2017 року має заборгованість у розмірі

61 828,03 грн, яка складається із: 3 582,57 грн - тіло кредиту; 51 704,89 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 120,19 грн - заборгованість за пенею та комісією.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь зазначену заборгованість за кредитним договором

від 21 січня 2013 року б/н.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21 січня 2013 року б/н у розмірі 6 702,76 грн, яка складається із: 3 582,57 грн - заборгованість за кредитом, 3 120,19 грн - заборгованість за пенею та комісією. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання щодо погашення отриманого кредиту у передбачені договором строки внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за процентами, суд виходив із недоведеності вимог у цій частині.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про залишення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» без задоволення.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що позивач пропустив визначений законом строк позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на строк дії картки та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Крім того, не взяв до уваги усталену судову практику в аналогічних справах, а саме: постанову Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та постанову Верховного Суду

від 01 березня 2018 року у справі № 591/8058/15-ц, чим порушив формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у малозначній справі у зв`язку із наявністю підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали указаної справи.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргуАТ КБ «ПриватБанк».

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

21 січня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір б/н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Указаним договором передбачено, що клієнт ознайомлений та погоджується з Умовами і правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною картою, а також тарифами банку, які надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді.

Відповідно до положення пунктів 2.1.1.5.5, 2.1.1.5.6, 2.1.1.5.7 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Власник картрахунку зобов`язаний слідкувати за витратами коштів у межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, а у разі невиконання зобов`язань за договором на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку.

Для виконання послуг банк відкриває клієнту картковий рахунок, видає клієнту картки, їх вид та строк дії визначений у заяві та в пам`ятці клієнта.

У пункті 1.1.2.5 Умов та правил надання банківських послуг зазначено, що позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав, а відповідач на порушення умов договору належним чином зобов`язання за договором не виконує, в результаті чого станом на 31 жовтня 2017 року позивачем нарахована заборгованість у загальному розмірі 61 828,03 грн, із яких: тіло кредиту - 3 582,57 грн; відсотки за користування кредитом - 51 704,89 грн; заборгованість за пенею та комісією - 3 120,19 грн; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн; штраф (процента складова) - 2 920,38 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню в частині доведених вимог.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивував своє рішення тим, що позивач, звернувшись до суду 19 грудня 2017 року пропустив позовну давність, при цьому строк звернення з позовом апеляційний суд обрахував із листопада 2013 року, вважаючи, що позичальник мала здійснити платежі за кредитним договором у листопаді 2013 року.

Верховний Суд не погоджується у повній мірі з такими висновками судів з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи викладене, висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності є помилковим, оскільки за змістом укладеного між сторонами договору від 21 січня 2013 року, умови якого зафіксовані лише у анкеті-заяві, яка підписана відповідачем, не містять строку повернення кредиту (користування ним), тому у відповідача до пред`явлення банком цього позову до суду не виникло зобов`язання з повернення отриманих коштів, оскільки початок перебігу позовної давності у такому випадку визначається відповідно до частини другої статті 530 ЦК України. Отже, висновки судів про те, що між сторонами укладено договір, умови якого зафіксовано як у анкеті-заяві, так і вУмовах і правилах надання банківських послуг - не підтверджено належними доказами, оскільки позичальником заперечується, що її ознайомлювали з Умовами і правилами надання банківських послуг ПриватБанку, копії яких долучені позивачем до позовної заяви. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач розуміла саме ці умови та погодилася з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Тому у цій справі не можна вважати Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Такий висновок Верховного Суду узгоджується зі правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17 (№ 14-131цс19).

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту у розмірі

3 582,57 грн, оскільки відповідачем не заперечувалось отримання кредиту та не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 3 582,57 грн.

З огляду на правильно встановлені судом першої інстанції обставини у частині вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення зазначеної заборгованості за тілом кредиту у заявленому в позові розмірі, який підтверджено розрахунком позивача та відповідачем не спростовано.

Разом з тим висновок суду першої інстанції про стягнення заборгованості за пенею та комісією є суперечливим, та таким, що ґрунтується на припущеннях, оскільки, наявні у матеріалах справи Умови та правила надання банківських послуг, які передбачали сплату відсотків, пені, комісій не містять підпису ОСОБА_1 , а отже, позивачем не доведено, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, погодилася на приєднання до цих Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, ознайомившись з ними.

Крім того, анкета-заява позичальника від 21 січня 2013 року також не містить ні визначеного розміру процентної ставки, ні - неустойки (пені, штрафів), отже, у цій справі відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Отже, вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, пенею та комісією є безпідставними, оскільки позивачем не доведено укладення договору на таких умовах. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні відсотків за Умовами і правилами надання банківських послуг штрафів (процентна складова, фіксована частина), проте безпідставно стягнув заборгованість за пенею, з підстав зазначених вище.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанції повністю та рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені і комісії за невиконання умов кредитного договору із залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, яке в цій частині апеляційним судом безпідставно скасовано.

Верховний Суд зазначає, що ця малозначна справа переглянута судом касаційної інстанції з підстав, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, а саме: з метою забезпечення єдності судової практики.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у справі, що розглядається, позов задоволено частково, тому в порядку частини першої статті 141, підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 92,64 грн; за подання апеляційної скарги -

138,96 грн; за подання касаційної скарги - 185,28 грн, а всього - 416,88 грн.

Керуючись статтями 141, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2018 року скасувати.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року в частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення пені та комісії у розмірі 3 120,19 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині рішення Іванківського районного суду Київської області від 14 червня 2018 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 92,64 грн, за подання апеляційної скарги - 138,96 грн, за подання касаційної скарги - 185,28 грн, а всього 416,88 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

Ю. В. Черняк