Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.10.2020 року у справі №484/5195/19

Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 484/5195/19

провадження № 61-14481ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Миколаївський обласний центр зайнятості,

третя особа - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Миколаївського обласного центру зайнятості

на постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року

в складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївського обласного центру зайнятості (далі - Миколаївський ОЦЗ), третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з лютого 2010 року ОСОБА_1 працював на посаді директора Первомайського міськрайонного центру зайнятості (далі - Первомайський МЦЗ). З жовтня 2016 року розпочалась процедура реорганізації центрів зайнятості Миколаївської області, внаслідок чого Первомайський МЦЗ було приєднано до Миколаївського ОЦЗ та створено Первомайську міськрайонну філію Миколаївського обласного центру зайнятості (далі - Первомайська МФ Миколаївського ОЦЗ).

При вказаній реорганізації відповідач з порушенням вимог закону звільнив ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, тому постановою Миколаївського апеляційного суду

від 06 листопада 2018 року у справі № 484/770/18-ц зобов'язано Миколаївський ОЦЗ перевести ОСОБА_1 з посади директора Первомайського МЦЗ на посаду директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ на підставі його заяви від 20 січня 2018 року. Вказане рішення виконане відповідачем згідно з наказом від 18 лютого 2019 року.

Позивачу була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 18 січня 2018 року до 02 січня 2020 року, яка 22 лютого

2019 року була перервана за його заявою і з цього часу він виконував обов'язки директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ.

Наказом відповідача від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнено

з роботи з підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 40 КЗпП України. У цей же день позивачу безпідставно з порушенням вимог закону відмовлено у наданні соціальної відпустки.

Крім того, всупереч вимог частини 2 статті 40 КЗпП України відповідач не запропонував позивачу іншу роботу. Отже, звільнення відповідача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

На підставі викладеного ОСОБА_1, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати незаконним та скасувати наказ Миколаївського ОЦЗ про звільнення від 21 жовтня 2019 року та поновити його на роботі; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати 10 000 грн моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 10 червня 2020 року (в складі судді Мельничук О. В. ) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при звільненні позивача хоча й були допущені роботодавцем порушення вимог частини другої

статті 40 КЗпП України, проте їх слід визнати формальними, оскільки позивача переведено на роботу на підставі судового рішення, яке

у подальшому скасоване, тому його звільнення слід вважати законним.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Миколаївського ОЦЗ від 21 жовтня 2019 року № 303-к про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ та поновлено його на цій посаді на період, необхідний роботодавцю для виконання щодо нього вимог, передбачених частиною 2 статті 40 КЗпП України.

Стягнуто з Миколаївського ОЦЗ на користь ОСОБА_1 106 496,64 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу без врахування податків

і обов'язкових платежів, 5 000 грн компенсації за завдану моральну шкоду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зібраними у справі доказами підтверджено факт порушення роботодавцем частини другої

статті 40 КЗпП України при звільнені позивача з роботи. Відповідачем не доведено, що позивач не міг бути працевлаштованим на вакантні посади, які були наявні на час його звільнення. Скасування рішення суду, на підставі якого позивача було переведено на посаду директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ, а також поновлення ОСОБА_2 на цій посаді за рішенням суду не може звільнити роботодавця від обов'язку, покладеного на нього частиною 2 статті 40 КЗпП України, оскільки положення цієї норми поширюється й на випадок, передбачений пунктом 6 частини першої

статті 40 цього ж Кодексу.

Отже, не виконання такого обов'язку роботодавцем не може бути розцінене як формальне за будь-яких умов, оскільки призводить до нівелювання права працівника на працевлаштування на тому ж підприємстві, організації, установі і, відповідно, безпідставно звільняє від такого обов'язку роботодавця, що суперечить як положенням частини 2 статті 40 КЗпП України, так і дії принципу верховенства права.

Крім того, відповідач безпідставно відмовив позивачу у наданні частини невикористаної соціальної відпустки.

На підставі викладеного наявні підстави, передбачені статтями 235,

237-1 КЗпП України для поновлення позивача на роботі, але лише на період, необхідний роботодавцю для виконання щодо нього вимог, передбачених частиною 2 статті 40 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Також апеляційний суд дійшов висновку, що неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди.

Додатковою постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року стягнуто з Миколаївського обласного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 2 972
грн судового збору, а також у дохід держави 2 662,43 грн судового збору за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що при прийнятті постанови по суті заявлених вимог судом апеляційної інстанції не було вирішено питання щодо судового збору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Миколаївський ОЦЗ просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скарга

Касаційна скарга мотивована тим, що звільнення позивача відбулося

з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки перед його звільненням роботодавцем було проаналізовано вакантні посади та встановлено, що у Первомайській МФ Миколаївського ОЦЗ були відсутні вакантні посади, які за кваліфікаційним рівнем можливо було б запропонувати ОСОБА_1. В інших, найближчих до Первомайського району за територіальним розташуванням філіях Миколаївського ОЦЗ (Южноукраїнській, Доманівській, Врадіївській, Кривоозерській), вакантні посади були відсутні.

Крім того, ОСОБА_1 зайняв спірну посаду на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасоване.

ОСОБА_1 не подав роботодавцю документи, які необхідні для надання соціальної відпустки, тому відповідачем з дотримання вимог закону відмовлено у наданні такої відпустки.

Позивач не довів належними та допустимими доказами заподіяння йому моральної шкоди.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, тому апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції та обґрунтовано поновив його роботі.

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

22 жовтня 2020 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 09 лютого 2010 року працював на посаді директора Первомайського МЦЗ.

Наказом Державної служби зайнятості 26 жовтня 2016 року вирішено реорганізувати базові центри зайнятості Миколаївської області шляхом приєднання, в тому числі Первомайського МЦЗ до Миколаївського ОЦЗ.

Наказом Миколаївського ОЦЗ від 09 листопада 2017 року створено відокремлені підрозділи, в тому числі й Первомайська МФ Миколаївського ОЦЗ.

Структура та штатний розпис Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗвведені в діюз 15 листопада 2017 року. Цього ж дня на посаду директора філії призначено ОСОБА_2.

ОСОБА_1 20 листопада 2017 року попереджено про скорочення посади директора Первомайського МЦЗ, а 16 лютого 2018 року йому було відмовлено у переведені на посаду директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ.

Наказом Миколаївського ОЦЗ від 19 січня 2018 року ОСОБА_1 надано соціальну відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 включно.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 20 липня 2018 року у справі № 484/770/18-ц визнано відмову Миколаївського ОЦЗ від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 у переведенні

з посади директора Первомайського МЦЗ на посаду директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ незаконною.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року

у справі № 484/770/18-ц рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року змінено. Зобов'язано Миколаївський обласний центр зайнятості перевести ОСОБА_1 з посади директора Первомайського МЦЗ на посаду директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ на підставі його заяви від 20 січня 2018 року.

Наказом Миколаївського ОЦЗ від 15 лютого 2019 року ОСОБА_2 звільнено з посади директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ

з 18 лютого 2019 року.

Наказом Миколаївського ОЦЗ від 18 лютого 2019 року ОСОБА_1 переведено з посади директора Первомайського МЦЗ на посаду директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ з 19 лютого 2019 року.

Наказом Миколаївського ОЦЗ від 20 лютого 2019 року соціальну відпустку ОСОБА_1 перервано на підставі його заяви у зв'язку з виходом на роботу з повним робочим днем.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області

від 21 жовтня 2019 року у справі № 484/1082/19 визнано незаконним

і скасовано наказ Миколаївського ОЦЗ від 15 лютого 2019 року про звільнення ОСОБА_2 та поновлено її на посаді директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Наказом Миколаївського ОЦЗ від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ

з 21 жовтня 2019 року у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше обіймав цю посаду.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 січня 2020 року

у справі № 484/1082/19 рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2019 року змінено. Поновлено ОСОБА_2 на посаді директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ з 19 лютого 2019 року для виконання Миколаївським ОЦЗ обов'язку, передбаченого частиною 2 статті 40 КЗпП України.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 484/770/18-ц рішення Первомайського міськрайонного суду від 20 липня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За даними Миколаївського ОЦЗ на час звільнення ОСОБА_1 існували такі вакантні посади: провідний економіст відділу фінансового забезпечення Миколаївського ОЦЗ; завідувач сектору активної підтримки безробітних відділу сприяння зайнятості в Корабельному районі Миколаївського МЦЗ; заступник директора - начальник відділу сприяння зайнятості

в Корабельному районі Миколаївського МЦЗ; провідний фахівець сектору рекрутингу відділу взаємодії з роботодавцями Миколаївського МЦЗ; провідний інженер з комп'ютерних систем Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ; директор Веселиніської районної філії Миколаївського ОЦЗ; провідний фахівець з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Веселиніської районної філії Миколаївського ОЦЗ; провідний фахівець з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Вітовської районної філії Миколаївського ОЦЗ.

Вказані посади не були запропоновані позивачу при звільненні з підстав, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Суди також встановили, що позивач має вищі освіти за наступними спеціальностями: вчитель російської мови та літератури, практичний психолог в системі освіти, менеджер-економіст, магістр державного управління, з 1997 року має стаж роботи, в тому числі на керівних посадах

у службі зайнятості.

Після проголошення 21 жовтня 2019 року судового рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі ОСОБА_1 подав роботодавцю заяву про надання з 22 жовтня 2019 року частини невикористаної соціальної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в межах установленого періоду, а наступного дня надав довідку з місця роботи матері дитини про те, що вона виходить на роботу з 22 жовтня 2019 року.

У надані частини невикористаної соціальної відпустки ОСОБА_1 відмовлено з посиланням на те, що її продовження не передбачене законодавством, позивач не надав повний пакет документів для задоволення такої заяви.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Підставою для прийняття наказу від 21 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Первомайської МФ Миколаївського ОЦЗ стало рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 жовтня 2019 року у справі № 484/1082/19 про поновлення

ОСОБА_2 на вказані посаді.

Разом з тим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги положення КЗпП України, якими передбачені гарантії захисту прав працівника, у разі поновлення на роботі попереднього працівника, а саме: КЗпП України, якою визначено умови, при дотриманні яких допускається звільнення працівника з роботи за пунктом 6 частини першої статті 40 зазначеного Кодексу.

Зокрема, відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення

з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Отже, звільнення з роботи на підставі пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, допускається у випадку: поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; відсутність можливості перевести працівника на іншу роботу, в тому числі відсутність вакантних посад; відсутність згоди працівника щодо переведення його на іншу роботу.

Таким чином, КЗпП України визначає гарантії захисту прав працівника у разі поновлення на роботі попереднього працівника, а саме: переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Отже, право на звільнення позивача у спірних правовідносинах могло виникнути у відповідача лише у випадку неможливості переведення позивача за його згодою на іншу роботу.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції встановив, що на момент звільнення позивача з роботи на підставі пункту 6 частини 1 статті 40 КЗпП України у відповідача були наявні інші вакантні посади, які йому не були запропоновані.

Водночас, доказів неможливості перевести позивача на інші наявні вакантні посади з урахуванням спеціальності, кваліфікації, досвіду трудової діяльності та стану здоров'я останнього відповідач суду не надав, а судом не встановлено. Також відсутні і докази відмови позивача щодо переведення на інші вакантні посади, що були наявні у відповідача на час його звільнення.

За цих обставин Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач у спірних правовідносинах не дотримався вимог частини 2 статті 40 КЗпП України, що призвело до порушення трудових прав позивача та позбавило його права на вільний вибір роботи.

Оскільки у судовому порядку встановлено, що звільнення позивача відбулось без законної підстави, тому, відповідно до частин 1 , 2 статті 235 КЗпП України правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач підлягає поновленню на попередній роботі на період, необхідний роботодавцю для виконання щодо нього вимог, передбачених частиною 2 статті 40 КЗпП України, з виплатою на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди та визначив її розмір, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, а у відповідача були відсутні вакантні посади, які за кваліфікаційним рівнем можливо було б запропонувати ОСОБА_1, оскільки такі доводи спростовані встановленими судами обставинами, а відповідно до частини першої

статті 400 ЦПК України касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Миколаївського обласного центру зайнятості залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 02 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко