Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.07.2019 року у справі №454/1642/17

Постанова

Іменем України

11 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 454/1642/17

провадження № 61-12852св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Луспеника Д.

Д.,

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство "Західний Буг",

відповідачі: ОСОБА_1, Фермерське господарство "Шпиколос",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства "Західний Буг" на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 січня 2019 року у складі судді Струс Т.

В. та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2019 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року Приватне підприємство "Західний Буг" (далі - ПП "Західний Буг") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, Фермерського господарства "Шпиколос" (далі - ФГ "Шпиколос") про визнання поновленим договору оренди землі та визнання недійсними договорів оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що 01 листопада 2011 року між ОСОБА_1 та ПП "Західний Буг" було укладено два договори оренди землі, за якими відповідач передала ПП "Західний Буг" у строкове платне користування земельні ділянки площею 2,1219 га та 0,7282 га, які належать ОСОБА_1 на праві приватної власності та знаходяться за межами населеного пункту Княжівської сільської ради Сокальського району Львівської області. Передача земельних ділянок в оренду ПП "Західний Буг" підтверджується актами приймання-передачі від 11 листопада 2010 року.

Договори оренди земельних ділянок були укладені на 5 років, набрали чинності після підписання їх сторонами та державної реєстрації в Державному реєстрі земель 16 листопада 2011 року.

Згідно з умовами договорів оренди землі від 01 листопада 2011 року строк їх дії закінчувався 16 листопада 2016 року. 10 листопада 2016 року ПП "Західний Буг" направило ОСОБА_1 повідомлення про намір продовжити договори оренди на новий строк, до якого додало проекти угод до договорів оренди.

02 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Шпиколос" укладено договори оренди земельних ділянок площею 2,1221 га та 0,7283 га, які знаходяться за межами населеного пункту Княжівської сільської ради Сокальського району Львівської області.

Враховуючи, що ПП "Західний Буг" як орендар виконувало належним чином обов'язки за договорами оренди, до спливу строку дії вказаних договорів повідомило орендодавця про свій намір укласти їх на новий строк, додавши до листа проект додаткової угоди, а орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень проти укладення договору оренди на новий строк, ПП "Західний Буг" вважало, що має переважне право перед іншими особами на поновлення договорів оренди на новий строк.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, ПП "Західний Буг" просило суд визнати поновленими договори оренди землі від 01 листопада 2011 року, укладені між ОСОБА_1 та ПП "Західний Буг", а також визнати недійсними договори оренди землі, укладені 02 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Шпиколос".

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20 травня 2019 року, у задоволенні позову ПП "Західний Буг" відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 повідомила орендаря про своє небажання продовжувати дію договорів оренди землі після закінчення строку їх дії. Зі спливом строку дії договорів від 01 листопада 2011 року ПП "Західний Буг" припинило користуватися земельними ділянками площею 2,1219 га та 0,7282 га, які належать ОСОБА_1. Договори оренди від 02 січня 2018 року, укладені між ОСОБА_1 та ФГ "Шпиколос" після закінчення строку дії договорів оренди, укладених ОСОБА_1 з ПП "Західний Буг", зареєстровані та їх умови виконуються сторонами.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, площею 2,1219 га та 0,7282 га, укладених 02 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Шпиколос", оскільки ОСОБА_1 розпорядилася належними їй на праві власності земельними ділянками на власний розсуд вже після закінчення дії договорів оренди землі від 01 листопада 2010 року, проти поновлення яких вона заперечувала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ПП "Західний Буг" просило суд скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2019 року, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог ПП "Західний Буг" у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що унаслідок неналежної оцінки зібраних у справі доказів відповідно до статті 89 ЦПК України, суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про недоведеність позовних вимог у цій справі.

Суди не врахували, що ПП "Західний Буг" повідомило орендодавця про бажання скористатися своїм переважним правом на укладення договорів оренди на новий строк у порядку та строки, передбачені договорами. Натомість ОСОБА_1, укладаючи договори оренди землі з ФГ "Шпиколос ", не повідомила про це ПП "Західний Буг" як попереднього орендаря, чим порушила переважне право останнього на укладення договорів оренди

Вирішуючи вказаний спір, суди не забезпечили захист порушеного переважного права орендаря, не звернули увагу на недоведеність відповідачем того, що вона у належній формі висловила заперечення щодо поновлення договору оренди землі, а також на те, що після закінчення строку дії договору орендар продовжив користуватись земельною ділянкою.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 454/1642/17 із суду першої інстанції.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу відповідачі до суду не подавали.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, площею 2,1219 га та 0,7282 га, які знаходяться за межами с. Княже Сокальського району Львівської області, що підтверджується державним актом про право власності на земельну ділянку від 29 березня 2006 року.

01 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ПП "Західний Буг" укладено договори оренди вказаних земельних ділянок строком на п'ять років.

Пунктом 8 договорів сторони передбачили, що після закінчення строку їх дії орендар має переважне право поновити його на новий строк, повідомивши письмово орендодавця про такий намір не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку його дії.

Згідно з пунктами 37 договорів оренди від 01 листопада 2010 року, дія договору, крім іншого, припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Договори оренди землі від 01 листопада 2010 року зареєстровані у Державному реєстрі земель 16 листопада 2011 року.

25 серпня 2016 року ОСОБА_1 подала на ім'я директора ПП "Західний Буг" заяву, зареєстровану підприємством 06 вересня 2016 року за

вх. № 36-097-19-16, з пропозицією розірвати договори, термін яких закінчується у 2016 році.

З копії вимоги ОСОБА_1 від 02 вересня 2016 року, адресованої директору ПП "Західний Буг" (вх. № 36-1081-09-1605 від 09.2016 року), відомо, що ОСОБА_1 просила позивача в термін до 15 вересня 2016 року повідомити її про результати розгляду заяви про розірвання договорів оренди землі.

Листом-повідомленням та додатковими угодами, датованими 01 січня 2017 року, ПП "Західний Буг" повідомило ОСОБА_1 про те, що має намір скористатись переважним правом на укладення на новий строк договору оренди землі, строк дії якого закінчується 16 листопада 2016 року.

13 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримала поштове відправлення ПП "Західний Буг", що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, ОСОБА_1 заперечувала факт отримання 13 жовтня 2016 року саме листа-повідомлення про поновлення договорів оренди та додаткових угод.

Встановлено, що після закінчення дії договорів оренди земельних ділянок ПП "Західний Буг" припинило користуватися належними ОСОБА_1 земельними ділянками.

02 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ФГ "Шпиколос" укладено договори оренди земельних ділянок площею 2,1219 га та 0,7282 га, які знаходяться за межами населеного пункту Княжівської сільської ради Сокальського району.

Указані договори укладено після закінчення дії договорів оренди, укладених між ОСОБА_1 та ПП "Західний Буг" 01 листопада 2010 року, та зареєстровано у Державному реєстрі земель 19 квітня 2018 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 січня 2019 року та постанова Львівського апеляційного суду від 20 травня 2019 року відповідають зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ПП "Західний Буг" посилалось на наявність правових підстав, передбачених частинами 1 -5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", для визнання договорів оренди землі від 01 листопада 2010 року, укладених між ПП "Західний Буг" та ОСОБА_1, поновленими.

Позивач вказував, що належним чином виконував свої обов'язки за договором, більше як за місяць до спливу строку його дії направив відповідачу листи-повідомлення про намір скористатися своїм переважним правом перед іншими особами на оренду земельної ділянки з проектом додаткової угоди, тоді як орендодавець у місячний термін не повідомив позивача про прийняте рішення щодо поновлення договору оренди землі.

Також, зазначив про те, що після закінчення терміну дії договору оренди землі повернення земельної ділянки не здійснювалось, ПП "Західний Буг" користувалося спірними земельними ділянками, обробляло їх, що вказує на автоматичне поновлення дії договорів оренди землі відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Щодо поновлення договору оренди землі на підставі частин 1 -5 статті 33 Закону України "Про оренду землі"

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог частиною 1 статті 626 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України "Про оренду землі".

Частиною 4 статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначено статтею 33 Закону України "Про оренду землі", яка фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Згідно з частинами 1 -5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами 8 та 9 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Зазначені положення узгоджуються із положеннями частини першої

статті 777 ЦК України.

У постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18) Великою Палатою Верховного Суду сформульовано висновок про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі", можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Таким чином, для застосування частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень на поновлення договору оренди землі.

За змістом частини 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Відповідно до частини 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судами установлено, що 25 серпня 2016 року та 02 вересня 2016 року, тобто до закінчення строку дії договору оренди землі від 01 листопада 2010 року, який мав настати 16 листопада 2016 року, ОСОБА_1 повідомила листами ПП "Західний Буг" про те, що вона не має наміру поновлювати дію договорів оренди землі.

Таким чином, встановленим є факт повідомлення ОСОБА_1 ПП "Західний Буг" до закінчення строку дії договору оренди землі від 01 листопада 2010 року про відсутність намірів продовжувати з ним орендні правовідносини.

Наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі є можливою лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін, тоді як встановлені у зазначеній справі обставини свідчать про відсутність такого волевиявлення орендодавця, право власності якого на розпорядження належною йому земельною ділянкою шляхом укладення нового договору оренди землі на інших умовах є визначальним, у порівнянні з переважним правом орендаря на поновлення договору оренди землі.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припинилось.

Щодо поновлення договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"

Відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 159/5756/18 (провадження № 14-99цс20) зроблено правовий висновок про те, що виникненню в орендодавця обов'язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 530/212/17 (провадження № 14-330цс18), згідно з яким для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Cудом першої інстанції встановлено, що після закінчення дії договорів оренди земельних ділянок від 01 листопада 2010 року ПП "Західний Буг" припинило користуватися належними ОСОБА_1 земельними ділянками.

Зазначене вище, а також наміри орендаря продовжити орендні правовідносини на умовах додаткової угоди, які відрізняються від умов договору оренди, виключає поновлення договорів оренди на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Права ПП "Західний Буг" як орендаря на користування земельними ділянками ОСОБА_1 припинились у зв'язку з закінченням строку договорів, на який їх було укладено, та відсутності домовленості про їх продовження на змінених умовах (частина 1 статті 31, частина 4 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином, вимоги ПП "Західний Буг" про визнання поновленими договорів оренди землі, укладених 01 листопада 2010 року між ПП "Західний Буг" та ОСОБА_1, а також похідні від них вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 02 січня 2018 року між ОСОБА_1 ФГ "Шпиколос", задоволенню не підлягають.

Доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v.

Spaine), § § 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), § 2).

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Західний Буг" залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04 січня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Д. Д. Луспеник