Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.10.2019 року у справі №306/178/19

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 306/178/19

провадження № 61-18119св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач -Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач -ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Кондор Р. Ю., Мацунич М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ
КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 21 травня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір б/н, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 5
000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку (далі - Умови та Правила), які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua, становить договір про надання банківських послуг. Відповідач зобов'язався щомісяця повертати заборгованість за кредитом, відсотки та інші витрати згідно з Умовами та Правилами.

Банк виконав взяті на себе зобов'язання, проте ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 16 грудня 2018 року має заборгованість у розмірі 24 001,98 грн.

Позивач просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором б/н від 21 травня 2015 року у розмірі 24 001,98 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2019 року у позові АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи ОСОБА_1 повністю погасив прострочену заборгованість, а термін дії карти закінчується у липні 2020 року.

Короткий зміст судовогорішенння суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2019 року скасовано. Позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" 3
911,90 грн - заборгованість за кредитом, 10 449,77 грн - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом, 8 021,11 грн - заборгованість за пенею, штрафи: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 1 119,14 грн - штраф (процентна складова). Стягнено із ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 4 802,50 грн.

Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог. Оскільки, відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором і має заборгованість у розмірі 24
001,98 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, тому, факт того, що на час розгляду справи відповідач повністю погасив прострочену заборгованість, не є підставою для відмови в позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Вказана справа є малозначною (пункт 2 частини 6 статті 19 ЦПК України).

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржуване судове рішення дійшов висновку, що воно підлягає касаційному оскарженню з підстав визначених підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), з огляду на доводи заявника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Свалявського районного суду Закарпатської області.

У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушеннями норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги пояснення відповідача, не витребував від банку розрахунків заборгованості та доказів на їх підтвердження.

Позивач не надав належних та допустимих доказів щодо нарахування основної суми, процентів, пені. Представник банку не брав участь у судових засіданнях, не надав жодних пояснень. Розрахунок заборгованості не відповідає дійсності.

Банк пропустив строк на оскарження рішення суду першої інстанції в апляційному порядку, оскільки рішення набрало законної сили, а суд апеляційної інстанції безпідставно поновивив строк.

Суд апеляційної інстанції ухвалив постанову без мотивувальної частини.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, оскільки на час розгляду справи ОСОБА_1 повністю погасив прострочену заборгованість, а термін дії карти закінчується у липні 2020 року.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" мотивований тим, що оскаржуване рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law30~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law31~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law32~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law33~.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 21 травня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір б/н, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 5 000,00
грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua, становить договір про надання банківських послуг. Відповідач зобов'язався щомісяця повертати заборгованість за кредитом, відсотки та інші витрати згідно з Умовами та Правилами.

Банк виконав взяті на себе зобов'язання, проте ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 16 грудня 2018 року має заборгованість у розмірі 24 001,98 грн.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 14 червня 2018 року ПАТ КБ "ПриватБанк" змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк".

Згідно з випискою АТ КБ "ПриватБанк" від 13 березня 2019 року, яку надав ОСОБА_1, у грудні 2018 року він сплатив у рахунок погашення заборгованості 3 700,00

грн, баланс на кінець періоду складав 17 867,69 грн, у лютому 2019 року він сплатив у рахунок погашення заборгованості 950,00 грн, баланс на кінець періоду складав 19 401,08 грн.

Станом на 11 березня 2019 року відповідачу було нараховано до сплати обов'язковий платіж в розмірі 1 886,11 грн, щоб вийти з прострочення. Термін дії картки до липня 2020 року.

20 березня 2019 року відповідач сплатив у рахунок погашення заборгованості за карткою № НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 1 890,00 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина 1 статті 1055 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частина 1 статті 1055 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до частиною 1 статті 1050 ЦК України.

Суди встановили, що 21 травня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір б/н, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 000,00
грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами, які викладені на банківському сайті www. privatbank. ua складає договір про надання банківських послуг та зобов'язався щомісячно повертати заборгованість за кредитом, відсотки та інші витрати згідно з Умовами та Правилами.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи ОСОБА_1 повністю погасив прострочену заборгованість, а термін дії карти закінчується у липні 2020 року.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов, виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Оскільки, відповідач неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором і має заборгованість у розмірі 24 001,98 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, тому, факт того, що на час розгляду справи відповідач повністю погасив прострочену заборгованість, не є підставою для відмови в позові.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 , 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному частин 1 , 2 , 3 , 5 статті 263 ЦПК України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Звертаючись до суду з позовом, банк зазначив, що на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил, яка підписана сторонами, й Умов та Правил, які погоджені з відповідачем, між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у розмірі 5 400,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

На підтвердження заявлених позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" надало анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, яка підписана сторонами; розрахунок заборгованості за кредитним договором; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна, 30 днів пільгового періоду"; витяг з Умов та Правил надання банківських послуг.

Суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 отримав визначену суму кредитних коштів у користування до кінця строку дії картки, сторони погодили в кредитному договорі, що кредитор має право вимагати дострокового повернення коштів, сплати процентів та інших пов'язаних із кредитами виплат, передбаченим договором, зокрема у випадку неналежного виконання його умов позичальником, зіславшись на Умови та Правила.

Верховний Суд виходить з того, що надання банком ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 3 911,96 грн підтверджується розрахунком заборгованості, що відповідач не заперечував. Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № б/н від 21 травня 2015 року позичальник здійснював часткове погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідач не виконував узяті на себе зобов'язання щодо повернення кредиту, у зв'язку з чим заборгованість за тілом кредиту підлягає стягненню в розмірі 3

911,96 грн.

Проте наявні у матеріалах справи Умови та Правила, які передбачали сплату відсотків, пені, комісій не містять підпису ОСОБА_1, а отже, позивач не довів, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, погодився на приєднання до цих Умов та Правил, ознайомившись з ними. Позивач не надав належних і допустимих доказів, що відповідач розумів саме ці умови та погодився з ними, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили Умови та Правила, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Тому у цій справі не можна вважати Умови та Правила складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Крім того, анкета-заява позичальника від 21 травня 2015 року також не містить ні визначеного розміру процентної ставки, ні - неустойки (пені, штрафів), отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що Умови та Правила не містять підпису ОСОБА_1, а отже, позивач не довів, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, погодився на приєднання до цих Умов та Правил, ознайомившись з ними.

Висновки суду апеляційної інстанції не відповідають правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 11 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 11 ЦПК України випадках.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються запереченнями відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Судові рішення підлягають скасуванню з тих підстав, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення процентів та штрафних санкцій.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що представник банку не брав участь у судових засіданнях, оскільки звернувся з заявою про розгляд справи за його відсутності.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що банк пропустив строк на оскарження рішення суду першої інстанції в апляційному порядку, оскільки суд апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 20 травня 2019 року навів мотиви для поновлення строку банку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

З урахуванням підстав позову та викладених вище мотивів, Верховний Суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3 911,96 грн.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами 1 -3 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З урахуванням сплаченого ОСОБА_1 судового збору за подання касаційної скарги - 3
842,00 грн, з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 3 842,00 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 02 квітня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 14 серпня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 911 (три тисячі дев'ятсот одинадцять) грн 96 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко