Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.09.2020 року у справі №199/3105/19

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 199/3105/19

провадження № 61-12216св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Хрипунов Денис Григорович,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Прокоф'єва Ольга Юріївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук Марина В'ячеславівна, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Хрипунов Денис Григорович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року у складі колегії суддів:

Городничої В. С., Варенко О. П.,

Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Прокоф'єва О. Ю., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М. В., ОСОБА_4, про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання права власності та про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

Позовна заява мотивована тим, що 24 листопада 1995 року вона уклала шлюб із ОСОБА_5, під час шлюбу вони за спільні кошти 21 жовтня

2008 року придбали 43/100 частки домоволодіння

АДРЕСА_1 за еквівалент 60 000,00 дол. США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Зазначала, що 11 жовтня 2017 року та 18 червня 2018 року вона зверталася до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М. В. із заявами про видачу свідоцтв про право власності на

1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу за спільні кошти, зокрема, на зазначене домоволодіння та земельну ділянку. 18 червня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М. В. видала постанову про відмову

у вчиненні нотаріальної дії на підставі пунктів 1,2 частини першої статті 49 Закону України "Про нотаріат": домоволодіння та земельна ділянка, не можуть бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки були набуті спадкодавцем ОСОБА_5 в період зареєстрованого шлюбу

з ОСОБА_1, але шляхом прийняття цього майна в дар.

Із тексту заповіту від 31 липня 2017 року їй стало відомо, що єдиним спадкоємцем визначено його матір - ОСОБА_2.

Вказувала, що з тексту постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу

Дажук М. В. від 18 червня 2018 року дізналася про те, що 21 жовтня

2008 року 43/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 були придбані не на підставі договору купівлі-продажу, як вона вважала,

а на підставі договору дарування, що, на її переконання, не відповідає дійсності.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати договори дарування від 21 жовтня 2008 року, які укладені між ОСОБА_3, з однієї сторони, та ОСОБА_5, з іншої сторони, посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокоф'євою О. Ю. (реєстр № 4141 та № 4142), удаваними правочинами та такими, що є договорами купівлі-продажу, відповідно до умов яких ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 купив 43/100 частки домоволодіння, загальною площею 53,2 кв. м, а також земельну ділянку площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization0~), які розташовані по АДРЕСА_1;

- визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М. В. 19 квітня 2018 року за реєстровим номером № 1177 на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо майна: 43/100 частки домоволодіння, загальною площею 53,2 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1;

- визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М. В. 19 квітня 2018 року (реєстр № 1179) на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо майна, а саме: земельної ділянки площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization1~), яка розташована по

АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку 43/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1, загальною площею 53,2 кв. м та земельної ділянки площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization2~), в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 правочином.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2019 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Прокоф'єва О. Ю., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М. В., ОСОБА_4, про визнання договору дарування удаваним правочином, визнання права власності та про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом задоволено частково.

Визнано договір дарування 43/100 частки домоволодіння від 21 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокоф'євою О. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 4141, а також договір дарування земельної ділянки від 21 жовтня 2008 року, площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization3~), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокоф'євою О. Ю., зареєстрований у реєстрі за № 4142, відповідно до умов яких

ОСОБА_3 передала, а ОСОБА_5 прийняв у дар 43/100 частки домоволодіння, загальною площею 53,2 кв. м, а також земельну ділянку площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization4~), що розташовані по АДРЕСА_1, договором купівлі-продажу 43/100 часток домоволодіння, загальною площею

53,2 кв. м, а також земельної ділянки площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization5~), які розташовані по

АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину 43/100 часток домоволодіння, загальною площею 53,2 кв. м, а також на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization6~), що розташовані по

АДРЕСА_1, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М. В. 19 квітня 2018 року за реєстровим номером 1177 на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо 1/2 частини майна: 43/100 частки домоволодіння, загальною площею 53,2 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дажук М. В. 19 квітня 2018 року за реєстровим номером 1179 на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5, померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1, щодо 1/2 частини майна, а саме: земельної ділянки площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization7~), що розташована по АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив обставин, а дарувальник ОСОБА_3 за спірним договором не навела жодних мотивів передачі нею в дар будинку та земельної ділянки ОСОБА_5, з яким не перебувала у родинних відносинах. Враховуючи презумпцію спільності права власності майна подружжя, апеляційний суд дійшов висновку, що спірне майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, яке набуте ними в період шлюбу, та ділиться між ними у рівних частках. При цьому відповідачем не доведено придбання спірного майна за особисті кошти ОСОБА_5 або набуття цього майна не в період шлюбу.

Тому апеляційний суд вважав, що наявні підстави для визнання договору дарування 43/100 частки домоволодіння від 21 жовтня 2008 року та договору дарування земельної ділянки від 21 жовтня 2008 року, що укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, удаваними правочинами та такими, що є договором купівлі-продажу 43/100 частки домоволодіння та земельної ділянки.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності

на 1/2 частини 43/100 частки домоволодіння, загальною площею 53,2 кв. м, а також на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization8~), які розташовані по

АДРЕСА_1, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, колегія суддів зазначає наступне.

Враховуючи удаваність оформленого договору дарування, апеляційний суд дійшов висновку, що 43/100 частки домоволодіння № 30 та земельна ділянка площею 0,0315 га, кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization9~), які розташовані по АДРЕСА_1, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тому позовні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності

на 1/2 частини 43/100 часток домоволодіння, загальною площею 53,2 кв. м, а також на 1/2 частки земельної ділянки площею 0,0315 га,

кадастровий номер 1210100000:01:252:0014 (~organization10~), які розташовані

по АДРЕСА_1, в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Хрипунов Д. Г., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У вересні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно врахував показання свідків, які не є належними та допустимими доказами

у справі.

Вважає, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, що її чоловіком при укладенні спірних договорів було сплачено сімейні кошти за вказані об'єкти нерухомості та настання між сторонами спірного правочину інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Зазначає, що ОСОБА_2 у суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування позовної давності, яке залишилося поза увагою суду першої та апеляційної інстанції.

Також зазначає, що апеляційний суд не врахував висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 707/1541/16-ц (провадження № 61-7118св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що касаційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 листопада 1995 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено шлюб.

21 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір дарування 43/100 часток домоволодіння

АДРЕСА_1, що складаються з житлового будинку, житловою площею 29,5 кв. м, загальною площею 53,2 кв. м. Указаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Прокоф'євою О. Ю. 21 жовтня 2008 року.

Відповідно до цього договору дарування ОСОБА_3 (дарувальник) безоплатно передала належні їй 43/100 частини домоволодіння,

а обдарований (ОСОБА_5) прийняв у дар 43/100 частини домоволодіння

АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 11 вказаного договору дарувальник стверджує, що дарування здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства як фізичного, так і морального.

Також 21 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладений договір дарування земельної ділянки площею 0,0315 га, кадастровий номер undefined (~organization11~), яка розташована по

АДРЕСА_1. Указаний договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Прокоф'євою О. Ю. 21 жовтня 2008 року.

Згідно з пунктом 11 вказаного договору дарування право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Обдарований свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважається одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.

Відповідно до заповіту ОСОБА_5 від 31 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу

Дажук М. В., заповів все майно ОСОБА_2.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

19 квітня 2018 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 на домоволодіння

АДРЕСА_1, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

18 червня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності, набуте подружжям за час шлюбу за спільні кошти, після смерті чоловіка

ОСОБА_5, а саме на: домоволодіння та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, оскільки майно не є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до листа ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" від 28 жовтня 2019 року фізична особа ОСОБА_5

в період 2006-2008 роки не мав відкритих депозитних рахунків, депозитні договори не укладалися.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Хрипунов Д. Г., підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статтями 6, 11 та 12 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав

і обов'язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір

є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК Україникожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність

у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 надала суду такі докази: показання свідків, згідно з якими ОСОБА_5 розповідав саме про придбання ним будинку за договором купівлі-продажу для своєї родини та за яку ціну (в частині ціни свідки повідомляли різну суму 60 000 дол. США - 65 000,00 дол. США), та згідно з показаннями свідків ОСОБА_5 був забезпеченою людиною, добре заробляв, допомагав матеріально родичам.

Позивач є дружиною обдаровуваного ОСОБА_5, вона не надала суду належних та допустимих доказів того, що її чоловіком при укладенні спірних договорів було сплачено сімейні кошти за вказані об'єкти нерухомості.

Показання свідків не можуть бути належними та допустимими доказами, оскільки вони не були присутні під час укладення та нотаріального посвідчення спірних договорів, не назвали конкретні дати та суми коштів, які було сплачено за вказаними договорами.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вказаного не врахував та, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, посилався на показання свідків, які в цій справі не можуть бути належними та допустимими доказами.

Натомість суд першої інстанції, врахувавши вимоги вказаних норм права

й встановивши, що укладаючи спірний договір дарування, сторони договору повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, у тому числі договір купівлі-продажу; позивач не обґрунтувала удаваності договору дарування спірного нерухомого майна

з метою приховання договору купівлі-продажу нерухомості, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 правочином, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 та визнання оспорюваних правочинів удаваними.

Судом встановлено, що спірний договір дарування 43/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки, розташованої за цією ж адресою, укладено 21 жовтня 2008 року.

ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом у квітні 2019 року.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

При цьому положення частини 1 статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, а обов'язок доведення часу з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови

у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).

Позовна давність застосовується лише до обґрунтованого позову.

ОСОБА_2 у суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 (а. с. 80, т. 1).

Суд першої інстанції позов ОСОБА_1 визнав необґрунтованими, тому підстави для застосування позовної давності відсутні, оскільки позовна давність застосовується лише до обґрунтованого позову.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо

в передбачених статті 413 ЦПК України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Хрипунов Денис Григорович, задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасувати.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк