Історія справи

Постанова КЦС ВП від 22.11.2018 року у справі №465/4268/15

Постанова

Іменем України

14 листопада2018 року

м. Київ

справа № 465/4268/15

провадження № 61-20532св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Львівське комунальне підприємство «Затишне»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 червня 2016 року у складі судді Кузь В. Я. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Львівське комунальне підприємство «Затишне» (далі - ЛКП «Затишне», Підприємство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, посилаючись на те, що з 2005 року відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 та споживачем послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання, які надає Підприємство. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язку щодо оплати вказаних послуг у нього за період з 01 січня 2007 року по 01 січня 2015 року утворилася заборгованість перед ЛКП «Затишне» у розмірі 2 862 грн 65 коп. Враховуючи викладене, Підприємство просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь вказану заборгованість на понесені судові витрати.

Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 17 червня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЛКП «Затишне» заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 01 січня 2007 року по 01 січня 2015 року в розмірі 2 862 грн 65 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на обслуговуванні ЛКП «Затишне». Відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг не є правовою підставою для припинення відповідних нарахувань за надані послуги та не звільняє відповідача від обов'язку по сплаті грошових коштів за фактичне використання цих послуг. Документальне оформлення відключення належної ОСОБА_1 квартири від централізованого опалення відбулося у вересні 2008 року. Оскільки Підприємством заборгованість нарахована станом на серпень 2008 року, тобто до встановлення відповідачем у квартирі індивідуального опалення, то позов є обґрунтованим.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 червня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У березні 2017 року представник ОСОБА_1- ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 жовтня 2016 року, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що між ЛКП «Затишне» та ОСОБА_1 не укладався договір про надання житлово-комунальних послуг. Підприємством не надано доказів використання відповідачем послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що фактичне відключення квартири від мережі централізованого опалення відбулося у 2006 році.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 03 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

02 травня 2018 року справу № 465/4268/15 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1.

Розпорядженням голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 30 листопада 2001 року № 1568 будинок № 11 за вказаною адресою передано на баланс та утримання ЛКП «Затишне».

Звертаючись до суду з цим позовом ЛКП «Затишне» посилалося на те, що відповідач отримував послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання та частково оплачував їх вартість.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-ІV), залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону № 1875-ІV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІVобов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач може відмовитися від отримання таких послуг. Відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення забороняється.

Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада № 4 (далі - Порядок), установлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

10 квітня 2006 року відповідач звернувся до начальника ЛКП «Затишне» із заявою про відключення його квартири від теплової мережі.

Розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 16 жовтня 2006 року № 1859 «Про заміну опалення в квартирі АДРЕСА_1» ОСОБА_1 надано дозвіл на здійснення проектування системи автономного опалення та гарячого водопостачання з відключенням від системи централізованого опалення.

Підставою для припинення нарахувань за спожиті послуги з опалення згідно з додатком 4 до пункту 2.6 Порядку є акт про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, який складається за участю всіх зацікавлених сторін по закінченню робіт.

Установлено, що акт про відключення належної відповідачу квартири від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та постачання гарячої води був складений 17 вересня 2008 року.

Заборгованість ОСОБА_1 за послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання квартири АДРЕСА_1 на серпень 2008 року становила 3 219 грн 47 коп.

Після відключення квартири від централізованого опалення та складання згаданого акта відповідач частково здійснював оплату заборгованості, а саме: в лютому 2009 року сплатив 168 грн 32 коп., у вересні 2013 року - 100 грн, в лютому 2014 року - 88 грн 50 коп.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що ЛКП «Затишне» надавало послуги з централізованого опалення будинку, в якому знаходиться належна відповідачу квартира, а факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з теплопостачання, яка була нарахована Підприємством до складання акта про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що підприємством не надано доказів використання відповідачем послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання, оскільки такі послуги фактично не надавалися з часу відключення квартири від мережі (з жовтня 2006 року), не заслуговують на увагу.

Як зазначено вище, підставою для припинення нарахувань за спожиті послуги з опалення є акт про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, який був складений 17 вересня 2008 року.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1- ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 17 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 13 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик