Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.10.2018 року у справі №727/7357/17

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 727/7357/17

провадження № 61-44387св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 квітня 2018 року, ухвалене у складі судді Смотрицького В. Г., та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 07 серпня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О.

О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю.

Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вони з відповідачем перебували

у зареєстрованому шлюбі з 11 листопада 1997 року по 16 грудня 2013 року.

За період шлюбу сторони придбали у власність будинок з господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 червня

2016 року, яке набрало законної сили, житловий будинок літ. "А"

з господарським будівлями та спорудами АДРЕСА_1 поділено в натурі. ОСОБА_1 виділено

у власність 43/100 частини житлового будинку літ. "А" з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1, загальною площею 131,30 кв. м., зокрема, житлової 20,40 кв. м., що складається з наступних приміщень: на першому поверсі - гараж 1-2 площею 24,30 кв. м., гараж-1-3 площею 24,70 кв. м., котельня 1-4 площею 10,80 кв. м., санвузол 1-5 площею 3,60 кв. м., комора 1-6 площею 4,00 кв. м., частина передпокою 1-7* площею 17,00 кв. м., на другому поверсі - частина коридору 1-10* площею 11,10 кв. м., частина кімнати 1-11* площею 5,30 кв. м., приміщення 1-15 площею 8,60 кв. м., кімната 1-16 площею 20,40 кв. м., комора 1-17 площею 1,5 кв. м., колодязь.

13 вересня 2016 року він зареєстрував своє право власності на майно, зокрема, 43/100 частини житлового будинку літ. "А" з господарськими будівлями та спорудами, яке виділено йому за рішенням суду зі спільного сумісного майна подружжя.

Крім того, судовим рішенням його зобов'язано влаштувати дверний проріз між приміщенням 1-15 та приміщенням 1-16 (або 1-10*) та між новоутвореними приміщеннями 1-10* та 1-11*, влаштувати східці на перепаді висоти, однак відповідач умисно відмовлялася добровільно надати можливість увійти на свою половину житлового будинку та здійснити фактичний розподіл виділення його частини у розмірі 43/100 від її 57/100 частини, тому з метою входження в житловий будинок та здійснення певних будівельно-ремонтних робіт він звертався до комунальної установи, що здійснює обслуговування будинку, однак йому було відмовлено

у направленні представника для примусового входження у житловий будинок.

Також він звертався до інспекції Державної архітектурно-будівельної інспекції Чернівецької міської ради із заявою про здійснення перепланування своєї частини будинку, повідомляв, що відповідач умисно перешкоджає йому користуватися власністю, однак отримав відмову на тій підставі, що відсутня можливість обстежити будинок.

Вказував, що із-за відсутності можливості обстежити будинок із середини, комунальне підприємство "Чернівціводоканал", публічне акціонерне товариство "Чернівцігаз ", акціонерне товариство "Енергетична компанія "Чернівціобленерго" (далі - АТ "ЕК "Чернівціобленерго") відмовили

у задоволенні його заяв щодо відключення від загального постачання житлового будинку та отримання послуг безпосередньо до його частини будинку.

Вказував, що відповідач демонтувала лічильник електроструму та від'єднала від подачі електроструму частину будинку, що належить йому на праві приватної власності. Оскільки до квартири АДРЕСА_2 (43/100 частини житлового будинку) можна увійти лише через гаражні ворота, які працюють при наявності електропостачання, то відповідач своїми діями позбавила його можливості увійти до частини житлового будинку, який належить йому на праві приватної власності.

Позивач просив суд зобов'язати ОСОБА_2:

не чинити йому перешкоди у вільному користуванні приватною власністю - 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, зокрема, у користуванні системою електропостачання житлового будинку, шляхом відновлення електропостачання у 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності;

здійснити роботи щодо відновлення електропостачання у 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, власником якого є він, зокрема, за власні кошти здійснити перевстановлення загальнобудинкового електролічильника на попереднє місце його розташування та відновлення подачі електроструму на частину житлового будинку, власником якого він є.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 квітня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1

у вільному користуванні його приватною власністю - 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, зокрема, у користуванні системою електропостачання житлового будинку, шляхом відновлення електропостачання у 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_1.

Зобов'язано ОСОБА_2 здійснити роботи щодо відновлення електропостачання у 43/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_1, зокрема, за власні кошти здійснити переобладнання загальнобудинкового електролічильника на попереднє місце його розташування та відновлення подачі електроструму на частину житлового будинку, власником 43/100 частини якого є ОСОБА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач самовільно відключилася від системи електропостачання, тобто своїми діями позбавила позивача можливості повноцінно користуватися належною йому на праві приватної власності частиною житлового будинку, а тому порушене право позивача підлягає відновленню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 07 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 квітня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач чинить перешкоди відповідачу у користуванні власністю шляхом припинення електропостачання, тому підлягає захисту порушене право відповідача шляхом зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди

у користуванні власністю, обраним відповідачем способом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 07 серпня 2018 року, ухвалити судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам, ухвалили неправосудне рішення, яке неможливо виконати.

Стверджує, що суди не залучили до участі у розгляді справи безпосереднього виконавця робіт по відновленню електропостачання - АТ "ЕК "Чернівецьобленерго".

Оскаржувані судові рішення безпосередньо впливають на права та обов'язки АТ "ЕК "Чернівецьобленерго".

Для виконання рішення суду, тобто відновлення електропостачання в частині будинку, що належить на праві приватної власності позивачу необхідне його звернення до вказаної організації.

Визначений судовими рішення спосіб захисту прав позивача фактично зобов'язує її здійснити порушення вимог статті 26 Закону України "Про електроенергетику" та пункти 8,9,10,11 "Правил користування електронною енергією", затверджених постановою Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (далі - НКРЕ) від 31 липня

1996 № 28 (у редакції постанови НКРЕ від 17 жовтня 2005 № 910). Однак позивач не вчинив дій щодо присвоєння його частині будинку окремої поштової адреси та не уклав договорів на обслуговування, зокрема, із електропостачальною організацією.

Крім того, своєю заявою про зменшення позовних вимог, позивач фактично їх збільшив, однак неповністю сплатив судовий збір, що є порушення вимог цивільного процесуального закону та підставою для скасування судового рішення.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Погрібного С. О. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Шевченківського районного суду м. Чернівці.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Сердюку В. В. (суддя-доповідач), Фаловській І. М., Грушицькому А. І.

У вересні 2020 року, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гульку Б. І., Луспенику Д. Д.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 липня 1997 року по 16 грудня 2013 року. Шлюб розірвано за рішенням суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 червня

2016 року, яке набрало законної сили, житловий будинок літ. "А"

з господарським будівлями та спорудами АДРЕСА_1 поділено в натурі згідно другого варіанту додаткової будівельно-технічної експертизи від 05 жовтня 2015 року № 15082.

ОСОБА_1 виділено у власність 43/100 частини житлового будинку

з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 загальною площею 131,30 кв. м, зокрема, житловою площею 20,40 кв. м, що складається з наступних приміщень:

на першому поверсі - гараж 1-2 площею 24,30 кв. м, гараж 1-3 площею

24,70 кв. м, котельня 1-4 площею 10,80 кв. м, санвузол 1-5 площею 3,60 кв. м, комора 1-6 площею 4,00 кв. м, частина передпокою 1-7* площею 17,00 кв. м; на другому поверсі - частина коридору 1-10* площею 11,10 кв. м, частина кімнати 1-11* площею 5,30 кв. м, приміщення 1-15 площею 8,60 кв. м, кімната 1-16 площею 20,40 кв. м, комора 1-17 площею 1,5 кв. м; колодязь.

Вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 зобов'язано виконати будівельні роботи, спрямовані на відокремлення частини будинку в окрему квартиру, а саме: влаштувати дверний проріз між приміщеннями 1-15 та 1-16 (або 1-10*) та між новоутвореними приміщеннями 1-10* та 1-11*, влаштувати сходи на перепад висот.

ОСОБА_2 виділено у власність 57/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 загальною площею 170,70 кв. м, зокрема, житловою площею 54,20 кв. м, що складається з наступних приміщень: на першому поверсі - коридор 1-1 площею 6,70 кв. м, частина передпокою 1-7* площею 48,30 кв. м, кімната 1-8 площею 10,10 кв. м, кухня 1-9 площею

17,40 кв. м; на другому поверсі - частина коридору 1-10* площею 23,00 кв. м, кімната 1-11* площею 15,90 кв. м, ванна 1-12 площею 13,10 кв. м, санітарно-гігієнічний вузол 1-13 площею 8,00 кв. м, кімната 1-14 площею 28,20 кв. м; каналізацію, підвал з входом.

Зобов'язано ОСОБА_2 виконати будівельні роботи, спрямовані на виділення частини будинку в окрему квартиру, а саме: демонтувати дверні блоки між приміщеннями 1-10 і 1-15, ліквідувати дверні прорізи між приміщеннями 1-10 і 1-15, влаштувати перегородки, що розділяють приміщення 1-7,1-10 та 1-11.

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що

13 вересня 2016 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на майно, зокрема, на 43/100 частини житлового будинку літ. "А" з господарськими будівлями та спорудами, яке виділено йому за рішенням суду із спільного сумісного майна подружжя.

У судовому засіданні суду першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 не може потрапити до частини будинку, що належить йому на праві приватної власності оскільки вхід можливий лише через гаражні ворота, які відкриваються за допомогою електроенергії. Відповідач відключила його частину будинку від системи загальнобудинкової системи електропостачання та облаштувала електролічильник в іншому від попереднього розташування місці, що також підтверджується фотографіями.

25 січня 2017 року АТ "ЕК "Чернівціобленерго" видано ОСОБА_2 наряд на заміну електролічильника, розташованого в будинку на АДРЕСА_1.

25 січня 2017 року АТ "ЕК "Чернівціобленерго" складено за участю ОСОБА_2 акт № 79856 про пломбування та відповідальність за збереження засобу обліку та пломб на них.

20 листопада 2017 року між АТ "ЕК "Чернівціобленерго" та

ОСОБА_2 укладено договір № 158236 про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_1.

Із повідомлення АТ "ЕК "Чернівціобленерго" від 02 січня 2018 року встановлено, що 20 листопада 2017 року ОСОБА_2 надала заяву про укладення договору про користування електричною енергією у зв'язку зі зміною поштової адреси.

Із листа АТ "ЕК "Чернівціобленерго" від 02 січня 2018 року № 9 встановлено, що ОСОБА_2 не зверталася із заявами про надання дозволу щодо облаштування електролічильника у іншому місті, ніж це було при первинному підключенні будинку до системи електропостачання. Жодних робіт щодо роз'єднання систем електропостачання (внутрішніх мереж) житлового будинку АДРЕСА_1

АТ "ЕК "Чернівціобленерго" не проводилося.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і надалі

в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та без порушень процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою

у порядку, визначеному законом.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, обґрунтовано виходив із доведеності позивачем факту створення йому відповідачем перешкод як власнику у користуванні частиною житлового будинку, тому порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем сплачено судовий збір

у розмірі, меншому ніж заявлені позовні вимоги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суд за правилами пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України вирішує питання розподілу судових витрат між сторонами, тому не позбавлений можливості вирішити це питання за приписами, визначеними в пункті 1 частини першої статті 141

ЦПК України під час ухвалення судового рішення. В іншому випадку ця обставина є підставою для звернення до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні викладеним в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судом, та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так

і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у чинній редакції. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Колегією суддів також враховано усталену практику Європейського суду

з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v.

Spain серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні

й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 07 серпня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник