Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.02.2019 року у справі №725/2822/18

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 725/2822/18

провадження № 61-2813св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 вересня 2018 року у складі судді Стоцької Л. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів:

Височанської Н. К., Владичана А. І.,

Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 13 грудня 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень 87-1 -

87-4, загальною площею 72,10 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1.

Проте постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 30 січня

2018 року у справі № 725/3028/17 визнано недійсними договір купівлі-продажу від 05 січня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 та

ОСОБА_2, та договір купівлі-продажу від 13 грудня 2016 року, укладений між нею та ОСОБА_2. Предметом зазначених договорів були нежилі приміщення 87-1 - 87-4, загальною площею 72,10 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1, власником яких наразі є ОСОБА_4.

Вказувала на те, що за період користування нежилими приміщеннями нею виконанні будівельні роботи, загальна вартість яких відповідно до висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 08 травня 2018 року становить 440 359,00
грн.

Посилаючись на наведене, позивач просила застосувати наслідки недійсності правочину, зокрема зобов'язати ОСОБА_2 повернути їй грошові кошти, одержані за договором купівлі-продажу нежилих приміщень від 13 грудня

2016 року у розмірі 143 551,00 грн та відшкодувати понесені нею витрати на ремонт нежилих приміщень у розмірі 440 359,00 грн.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 вересня

2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Застосовано наслідки недійсності правочину - стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти одержані за договором купівлі-продажу

від 13 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, у розмірі 143

551,00 грн, а також понесені позивачем витрати на ремонт нежилих приміщень у розмірі 440 359,00 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків. Оскільки договір купівлі продажу нежилих приміщень від 13 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та позивачкою визнаний судом недійсним, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1. Беручи до уваги наданий позивачем висновок експертного будівельно-технічного дослідження від 08 травня 2018 року щодо вартості виконаних нею будівельних робіт у спірних приміщеннях, суд вважав зазначений висновок належним та достовірним доказом, тоді як відповідач, заперечуючи проти заявленого позивачем розміру відшкодування збитків, правильність висновку експерта не спростувала.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 вересня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Доводи заявника про те, що вона є неналежним відповідачем у справі є безпідставними, оскільки вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину, тоді як саме ОСОБА_2 є його стороною. Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково покладався на висновок будівельно-технічного дослідження від 08 травня 2018 року щодо вартості виконаних позивачем будівельних робіт у спірних приміщеннях, апеляційний суд зауважив, що відповідач не скористалася своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, не навела переконливих аргументів на спростування зазначеного вище висновку спеціаліста, клопотань про призначення у справі будівельно-технічної експертизи не заявляла.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2, у якій вона просила скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 вересня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року, і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково послалися на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 10 квітня 2018 року у справі № 725/3028/17, дія якої була зупинена на підставі ухвали Верховного Суду від 10 квітня 2018 року, що свідчило про те, що позивачка є власником спірних приміщень та, що вона є неналежним відповідачем у справі в частині позовних вимог про відшкодування понесених позивачем витрат на ремонт нежилих приміщень, оскільки відповідно до зазначеної вище постанови апеляційного суду від 10 квітня 2018 року власником спірних приміщень є ОСОБА_4. Беручи до уваги, як належний доказ, висновок експертного будівельно-технічного дослідження від 08 травня 2018 року, суди залишили поза увагою той факт, що при його складанні експертом не використовувався стан приміщення до проведення ремонтних робіт; роботи позивачкою проводилися у 2016-2017 роках, а у кошторисі використані ціни станом на 22 квітня 2018 року; оцінку ремонтних робіт (перелік, повноту, кількість) експерт робив лише по переліку, який склала позивач, що свідчить про його неповноту та необ'єктивність.

Відзив на касаційну скаргу подано не було.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 19 березня 2019 року.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 грудня 2016 року між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень № 87-1 - 87-4, загальною площею 72,10 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Продаж нежилих приміщень здійснено за узгодженою між сторонами ціною - 143 551,00 грн (пункт 2.1). На момент укладення договору нежилі приміщення належали ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05 січня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 30 січня 2018 року у справі № 725/3028/17 визнано недійсними: договір купівлі-продажу приміщень 87-1 - 87-4, загальною площею 72,10 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 05 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; договір купівлі продажу приміщень 87-1 - 87-4, загальною площею 72,10 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 13 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Залишено у приватній власності ОСОБА_4 нежилі приміщення 87-1 - 87-4, загальною площею 72,10 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, що належать йому на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 24 вересня 2010 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відповідно до висновку експертного будівельно-технічного дослідження

від 08 травня 2018 року № ED-6604-1-1007/18, складеного судовим експертом Судової незалежної експертизи України ОСОБА_5 вартість виконаних будівельних робіт у нежилих приміщеннях № 87-1 - 87-4 по

АДРЕСА_1, станом на момент проведення дослідження, становить 440 359,00 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Виходячи зі змісту реституції її метою є поновлення того майнового становища сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину. Ставлячи за мету поновлення майнового становища сторін, реституція покликана виконувати, насамперед, правовідновлювальну функцію. Реституція має взаємний характер, оскільки відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України обов'язок повернути майно, а у випадку неможливості його повернення - відшкодувати вартість одержаного, покладається на кожну сторону недійсного правочину. Особливістю реституції, як наслідку недійсного правочину в захисті права власності полягає у можливості її застосування незалежно від наявності вини і заподіяної таким правочином шкоди.

Перевіряючи законність та обгрунтованість висновків судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 30 січня 2018 року (справа № 725/3028/17) визнано недійсними договір купівлі-продажу приміщень 87-1 - 87-4, загальною площею 72,10 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 05 січня 2016 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та договір купівлі продажу приміщень 87-1 - 87-4, загальною площею 72,10 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 13 грудня 2016 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1. Залишено у приватній власності ОСОБА_4 нежилі приміщення 87-1 - 87-4, загальною площею 72,10 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1, що належать йому на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу від 24 вересня 2010 року.

Як убачається є Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 03 липня 2020 року у справі № 725/3028/17 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 30 січня 2018 року залишено без змін.

Установивши, що відповідно до постанови Апеляційного суду Чернівецької області від 30 січня 2018 року у справі № 725/3028/17 укладений 13 грудня

2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу нежилих приміщень визнаний недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з

ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів одержаних за недійсним правочином у розмірі 143 551,00 грн.

Щодо доводів касаційної скарги про помилковість висновків судів у частині стягнення із заявника вартості виконаних будівельних робіт

ОСОБА_1 вказувала на те, що після придбання у ОСОБА_2 спірних нежитлових приміщень за договором купівлі-продажу, вона понесла витрати на виконання ремонтно-будівельних робіт, на підтвердження розміру та вартості яких надала висновок експертного будівельно-технічного дослідження

від 08 травня 2018 року № ED-6604-1-1007/18, складеного судовим експертом Судової незалежної експертизи України Гайдою Б. Я., відповідно до якого вартість фактично виконаних робіт у нежилих приміщеннях АДРЕСА_2, станом на момент проведення дослідження, становить 440 359,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтями 12, 81 ЦПК України.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Обов'язок доказування обставин, якими особа обгрунтовує свої позовні вимоги покладається на позивача, відповідач має спростувати зазначені доводи відповідними аргументами та доказами.

Заперечуючи проти розміру та вартості виконаних позивачем будівельних робіт, відповідач стверджувала, що наданий позивачем висновок не є належним та достовірним доказом, оскільки експертом не було встановлено стан спірних приміщення до проведення у них ремонтних робіт; роботи позивачкою проводилися у 2016-2017 роках, а у кошторисі використані ціни станом на

22 квітня 2018 року; оцінка ремонтних робіт (перелік, повнота, кількість) виконана за переліком, який склала позивач, що викликає сумнів у його об'єктивності.

Надаючи оцінку зазначеному висновку, суд першої інстанції правильно виходив з його належності та допустимості як доказу, наданому на підтвердження вартості фактично виконаних будівельних робіт. Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, апеляційний суд обгрунтовано зауважив, що відповідач, заперечуючи проти зазначеного доказу, не навела переконливих аргументів на спростування зазначеного у висновку обсягу та вартості будівельних робіт, клопотань про призначення у справі відповідної експертизи не заявляла.

Реституція, як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Оскільки стороною договору купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень від 13 грудня 2016 року була ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій обгрунтовано відхилили посилання заявника на те, що вона не є належним відповідачем у справі.

Таким чином, дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитків, понесених позивачем у зв'язку з ремонтом придбаних у відповідача спірних нежилих приміщень на підставі визнаного недійсним договору купівлі-продажу, у розмірі 440 359,00 грн.

Наведені заявником аргументи є ідентичними доводам, що були викладені нею у апеляційній скарзі, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, яким була надана належна правова оцінка. У силу повноважень, визначених статтею 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги), суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи, надали належну оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам. Таким чином оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо поновлення виконання оскаржуваного судового рішення

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2019 року зупинено виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 вересня 2018 року, його необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 вересня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців

від 05 вересня 2018 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак