Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 306/657/21

провадження № 61-5293св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Державне агентство лісових ресурсів України, Державне підприємство «Свалявське лісове господарство»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2022 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство України), Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» (далі - ДП «Свалявське лісове господарство») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 17 березня 2021 року із соціальної мережі «Фейсбук» довідався про наказ голови Держлісагентства України № 122-к від 16 березня 2021 року про його звільнення у перший день виходу на роботу з посади директора ДП «Свалявське лісове господарство» за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Стверджував, що цей наказ виданий на виконання пункту 2 наказу Держлісагентства України за № 6 від 13 січня 2021 року «Про результати перевірки Державного підприємства «Свалявське лісове господарство».

Водночас у спірному наказі про його звільнення з посади не зазначено обставин, за яких було вчинено разове порушення, у чому полягає його грубість та яку шкоду при цьому завдано. Вирішуючи питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, відповідач не встановив: чи був насправді факт порушення ним трудової дисципліни; в якій формі вини проявилося таке порушення; причини, з яких настав дисциплінарний проступок; причинно-наслідковий зв`язок між його діями та настанням негативних наслідків.

Звертав увагу на те, що згідно з наказом від 18 грудня 2020 року за № 402 відповідною комісією було проведено перевірку окремих питань ведення лісового господарства та фінансово-господарської діяльності ДП «Свалявське лісове господарство» за період діяльності з 01 січня 2019 року по 21 грудня 2020 року, за результатами якої головою Держлісагентства України видано наказ № 6 від 13 січня 2021 року, яким, зокрема, зобов`язано завідувачку сектору з персоналу за виявлені під час перевірки недоліки та порушення підготувати наказ про його звільнення. Однак правових підстав для проведення у грудні 2020 року перевірки у державному підприємстві не було, а відтак її результати не мають жодного правового значення.

Обставини, зазначені в мотивувальній частині наказу Держлісагентства України № 6 від 13 січня 2021 року, не відповідають дійсності та не підтверджуються документально. Так, зокрема, у наказі вказано, що: вибірковою перевіркою установлено про незаконне списання у Свалявському та Березниківському лісництвах за 2019 рік дизельного палива на ремонт трелювального волока у кількості 24,7 тисяч літрів на суму 456,7 тис. грн, зокрема, через відсутність первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували фактичне виконання робіт; констатовано факти систематичного порушення термінів виплати заробітної плати і наявної заборгованості з її виплати працівникам, яка станом на 01 листопада 2020 року становила 2 614,4 тис. грн.

Наголошував, що в акті перевірки окремих питань ведення лісового господарства та фінансово-господарської діяльності ДП «Свалявське лісове господарство» Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29 грудня 2020 року жодних посилань на вказані вище у наказі порушення немає, а тому наказ Держлісагентства України за № 6 від 13 січня 2021 року не відповідає фактичним обставинам, які викладені в акті перевірки, та підставам, на основі яких він був виданий.

Окрім того, на час прийняття спірного наказу про звільнення він перебував на лікарняному, а відтак у контексті частини третьої статті 40, частини другої статті 41 КЗпП України це унеможливлювало його звільнення з роботи 16 березня 2021 року.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Держлісагентства України за № 122-к від 16 березня 2021 року про його звільнення з посади, поновити його на посаді директора ДП «Свалявське лісове господарство» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області

від 30 серпня 2021 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано наказ Державного агентства лісових ресурсів України № 122-к від 16 березня 2021 року «Про звільнення з посади».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Свалявське лісове господарство».

Стягнуто з ДП «Свалявське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33 125,91 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 09 вересня 2021 року допущено негайне виконання рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 серпня

2021 року у справі № 306/657/21 в частині поновлення на роботі

ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Свалявське лісове господарство» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , місцевий суд виходив із того, що Держлісагентством України не доведено правових підстав для видання оспорюваного наказу про звільнення, тобто одноразового грубого порушення позивачем своїх трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України).

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку Державним агентством лісових ресурсів України та ДП «Свалявське лісове господарство».

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2022 року рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30 серпня

2021 року і додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 09 вересня 2021 року скасовані та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірний наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідає вимогам трудового законодавства і підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні.

Апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 , як директор ДП «Свалявське лісове господарство», усупереч своїх обов`язків, визначених статутом, контрактом, не забезпечив належне збереження закріпленого за цим підприємством державного майна, що виявилося у незаконних рубках дерев обсягом 237 куб. м і заподіянні значної шкоди на суму 1,4 млн грн, та не здійснив відповідних заходів із належної організації роботи підприємства щодо запобігання порушення ведення лісового господарства станом на 21 грудня 2020 року, як завершальної дати охоплюваного періоду вибіркової перевірки, чим одноразово порушив свої трудові обов`язки.

Разом із тим, апеляційним судом вказано про те, що ОСОБА_1 пропущено строк на звернення до суду з цим позовом, однак суд дійшов висновку за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 не внаслідок пропуску ним строку на звернення до суду, а через відсутність порушення роботодавцем його трудових прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2022 року та залишити в силі рішення місцевого суду.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом повно і всебічно не з`ясовано обставини справи.

Судові рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України), викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 205/6984/16-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц та від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18.

Помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 допущено одноразове грубе порушення трудової дисципліни, що може вказувати на законність його звільнення з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, послався на те, що позивач, як директор ДП «Свалявське лісове господарство», усупереч своїх обов`язків, визначених статутом, не забезпечив належне збереження закріпленого за підприємством державного майна, що виявилося у незаконних рубках дерев обсягом 237 куб. м і заподіяння значної шкоди на суму 1 400 000 грн, не здійснив відповідних заходів із належної організації роботи підприємства щодо запобігання порушення лісового законодавства станом на 21 грудня 2020 року, як завершальної дати періоду вибіркової перевірки, чим одноразово грубо порушив свої трудові обов`язки, дійшов помилково висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Наказ Держлісагентства України № 122-к від 16 березня 2021 року «Про звільнення з посади» не містить сформульованого одноразового грубого порушення, наслідком якого могло стати звільнення ОСОБА_1 з посади за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Заявник також вказує на відсутність правових підстав для проведення комісійної перевірки, яка підлягає визнанню протиправною і скасуванню, а також про невідповідність обставин, зазначених у наказі Держлісагентства України від 13 січня 2021 року № 6, дійсним обставинам та їх невідповідність акту перевірки.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 звільнено з посади у період тимчасової непрацездатності.

Провадження у суді касаційної інстанції

23 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2022 року.

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

09 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

10 серпня 2022 року Державне агентство лісових ресурсів України направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2022 року без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 працював на посаді директора ДП «Свалявське лісове господарство» Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства на підставі наказу Держлісагентства України від 18 вересня 2014 року № 529-к та укладеного контракту від 18 вересня 2014 року, погодженого з головою Свалявської райдержадміністрації Закарпатської області, з терміном його дії з 19 листопада 2014 року по 18 листопада 2017 року.

Відповідно до додаткових угод до цього контракту від 26 вересня 2017 року і від 30 жовтня 2018 року термін дії вказаного контракту, за погодженням сторін, продовжувався до 18 листопада 2018 року та до 18 листопада 2019 року (т. 1, а.с. 212-222).

Судами встановлено, що починаючи з 19 листопада 2019 року по дату видання спірного наказу про звільнення 16 березня 2021 року новий контракт із ОСОБА_1 не укладався, дія попереднього контракту від 18 вересня 2014 року не продовжувалася, відповідний наказ про подальше строкове виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків не видавався, а відтак після припинення 18 листопада 2019 року строку дії контракту, позивач із 19 листопада 2019 року фактично надалі безстроково продовжив працювати на займаній посаді, що свідчить про безстроковість трудового договору з цього часу.

Після закінчення 18 листопада 2019 року строку дії контракту на ОСОБА_1 покладалися трудові обов`язки, які визначені у статуті ДП «Свалявське лісове господарство», як для директора цього державного підприємства.

Статутом ДП «Свалявське лісове господарство» (нова редакція), затвердженого наказом Держлісагентства України від 04 січня 2018 року за № 8, зокрема, передбачено, що: органом управління підприємства є його директор (пункт 8.1 статуту); директор здійснює керівництво підприємством, несе повну відповідальність за стан діяльності підприємства, організовує виробничо-господарську, соціально-побутову та іншу діяльність підприємства відповідно до мети та основних напрямів його діяльності, приймає відповідно до законодавства рішення про притягнення до матеріальної та/або дисциплінарної відповідальності працівників підприємства, вирішує інші питання діяльності підприємства згідно з вимогами законодавства і цього статуту тощо (пункт 8.4 статуту) (т. 2, а.с. 10-23).

З комісійного акту Держлісагентства України перевірки окремих питань ведення лісового господарства та фінансово-господарської діяльності ДП «Свалявське лісове господарство» Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29 грудня 2020 року вбачається, що за період діяльності цього державного підприємства з 01 січня 2019 року по 21 грудня 2020 року виявлено значні порушення директором ОСОБА_1 , зокрема щодо неефективного використання і неналежного збереження закріпленого за підприємством державного майна (т. 1, а.с. 16-69).

На підставі зазначеного акту перевірки, а також з урахуванням заподіяної державі значної шкоди, наказом Держлісагентства України від 13 січня 2021 року № 6 «Про результати перевірки ДП «Свалявське лісове господарство» доручено завідувачці сектору з персоналу Святецькій А. В. , за виявлені під час перевірки недоліки та порушення, підготувати наказ про звільнення з посади директора ДП «Свалявське лісове господарство» ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 10-15).

Листом від 29 січня 2021 року за № 02-30/89 Мукачівська районна державна адміністрація Закарпатської області погодила звільнення з посади директора ДП «Свалявське лісове господарство», яке координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (т. 1, а.с. 96).

Як видно з листів Держлісагентства України за № № 10-29/949-21, 10-29/950-21 від 09 лютого 2021 року, надісланих позивачу як за місцем роботи, так і за місцем його проживання, на виконання наказу Держлісагентства України від 13 січня 2021 року № 6 просило ОСОБА_1 надати пояснення з приводу виявлених порушень, зафіксованих в акті перевірки від 29 грудня 2020 року (т. 1, а.с. 97, 98).

Встановлено, що ОСОБА_1 не надав пояснень з приводу виявлених порушень, які зафіксовані в акті перевірки від 29 грудня 2020 року (т. 1 а.с. 99, 100).

Листом Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства за № 03/38-409 від 15 березня 2021 року повідомлено Держлісагентство України про те, що відповідно до листа ДП «Свалявське лісове господарство» від 15 березня 2021 року № 79/01-17 ОСОБА_1 з 02 грудня 2020 року по 06 січня 2021 року включно знаходився в щорічній відпустці, яка була перервана у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю з 21 грудня 2020 року по 11 січня 2021 року. З 12 січня 2021 щорічна відпустка була продовжена на термін перебування на лікарняному. У подальшому відпустка була перервана у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 з 14 січня 2021 року по 29 січня 2021 року. З 01 лютого 2021 року по 04 лютого 2021 року включно ОСОБА_1 знаходився в щорічній відпустці, яка була перервана внаслідок тимчасової непрацездатності з 05 лютого 2021 року по 16 лютого 2021 року. Із 17 лютого 2021 року по 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 використав залишок щорічної відпустки та приступив до виконання своїх обов`язків 26 лютого 2021 року.

З 01 березня 2021 року по 11 березня 2021 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, в якому зазначено про продовження його хвороби.

Наказом Держлісагентства України від 16 березня 2021 № 122-к, на виконання пункту 2 наказу цього ж агентства від 13 січня 2021 року № 6 «Про результати перевірки ДП «Свалявське лісове господарство»», а також у зв`язку з не наданням ОСОБА_1 пояснень на підставі листів за №№ 10-29/949-21, 10-29/950-21 від 09 лютого 2021 року, хоча він перебував на роботі 26 лютого 2021 року, ураховуючи лист-погодження Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 29 січня 2021 року за № 02-30/89, ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України звільнено з посади директора ДП «Свалявське лісове господарство», яке координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків у перший день виходу на роботу (т. 1, а.с. 70).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до Акта перевірки окремих питань ведення лісового господарства та фінансово-господарської діяльності ДП «Свалявська лісове господарство» Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29 грудня 2020 року (далі - Акт) згідно із наказом Держлісагентства України від 18 грудня 2020 року № 402 проведено перевірку окремих питань ведення лісового господарства та фінансово-господарської діяльності ДП «Свалявська лісове господарство» за період діяльності з 01 січня 2019 року по 21 грудня 2020 року.

Вказаним Актом у веденні лісового господарства та фінансово-господарської діяльності ДП «Свалявська лісове господарство» виявлені такі порушення:

1. Таксація лісосік проводиться з порушенням Методичних вказівок з відведення і таксації лісосік, видачі лісорубних квитків та огляду місць заготівлі деревини в лісах, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України від 22 листопада 2010 року № 403 (зі змінами, внесеними наказом Держлісагентства України від 18 липня 2011 року № 508).

2. Не забезпечено належної охорони лісів та відсутній контроль за станом розроблення лісосік на двох ділянках вибіркових санітарних вирубок 2020 року (Плосківське лісництво, квартал 23, виділ 6; Ганьковицьке лісництво, квартал 14, виділ 6) та на ділянці прохідної рубки 2020 року (Полянське лісництво, квартал 20, виділ 23.2). За межами лісосік виявлено незаконні рубки дерева дуба та бука загальним обсягом 237 куб. м, сума заподіяної шкоди 1 400 000, 00 грн. На території вказаних ділянок фактично знаходиться більша кількість пнів від незаконної вирубки дерев.

3. У порушення Правил поліпшення якісного складу лісів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 724, Санітарних правил у лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 555 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 756) не приділяється належна увага поліпшенню санітарного стану лісових насаджень та посиленню їх біологічної стійкості.

4. У порушення вимог Тимчасової інструкції з електронного обігу продукції лісозаготівель, лісопиляння і деревообробки на підприємствах Державного лісового агентства України, затвердженої наказом Держлісагентства України від 27 червня 2012 року № 202, не забезпечено належний контроль за обліком та рухом лісопродукції на всіх стадіях виробництва і в місцях її зберігання. Встановлено внесення посадовими особами ДП «Свалявське лісове господарство» недостовірних відомостей до первинних документів бухгалтерського обліку та документальне засвідчення факту виконання робіт із заготівлі та перевезення деревини за фактичного не виконання вказаних робіт, що свідчить про можливе привласнення або втрату лісових ресурсів шляхом зловживання посадовими особами підприємства своїм службовим становищем та неналежний контроль з боку керівництва Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства у порушення вимог вказаної Тимчасової інструкції.

5. Положення про відділ бухгалтерського обліку та економіки та посадові інструкції працівників бухгалтерської служби розроблені не для всіх працівників та не відповідають вимогам законодавства. Наказ про облікову політику складений із порушенням пункту 2.1 Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 27 червня 2013 року № 635.

6. Порушено пункт 7 П(С) БО 26 «Виплати працівникам: виплати за невідпрацьований час, що підлягають накопиченню, визначаються зобов`язанням, що через створення забезпечення у звітному періоді».

7. У порушення вимог Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, зобов`язань, капіталу і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 21 грудня 1999 року № 291 (зі змінами і доповненнями) викривлено дані фінансової звітності та недостовірно зазначено фінансовий результат підприємства.

8. Виявлено випадки здійснення реалізації лісопродукції без попередньої оплати відповідно до укладених договорів з покупцями, що може призвести до ризику збільшення виникнення дебіторської заборгованості.

9. У порушення вимог Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, зобов`язань, капіталу і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 21 грудня 1999 року № 291 (зі змінами і доповненнями) встановлено окремі випадки невідповідності відображення у бухгалтерському обліку необоротних активів.

10. Списання оргтехніки проводиться без дефективних актів спеціалізованих організацій.

11. У порушення вимог пункту 5 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» оприбуткування металобрухту при заміні деталей, запасних частин при списанні основних засобів у період, що підлягав перевірці, проводиться частково.

12. Перевіркою встановлено, що на підприємстві списується бензин А-95 за фактичними витратами пального усупереч вимогам наказу Міністерства транспорту України від 10 лютого 1998 року № 43. На підприємстві встановлено непоодинокі випадки використання водіями автотранспортних засобів у вихідні без відповідного наказу.

13. Встановлено відсутність організаційної структури ДП «Свалявське лісове господарство» на 2019-2020 роки.

14. Встановлено відсутність наказів щодо виплати винагороди за вислугу років працівникам відповідно до займаних посад та списків за прізвищами і конкретно встановленими розмірами винагороди працівникам. У порушення вимог додатку 14 Колективного договору підприємства та Положення про порядок та умови виплати винагороди за вислугу років працівникам ДП «Свалявське лісове господарство» у квітні 2019 року та у серпні 2020 року незаконно виплачено доплату на вислугу років у сумі 230 400 грн.

15. У порушення вимог законодавства у Колективному договорі відсутнє Положення про преміювання. У 2019-2020 роках ДП «Свалявське лісове господарство» виплачено премію з порушенням законодавства (у 2019 році в сумі 695 000 грн, у 2020 році в сумі 285 700 грн).

16. У порушення вимог статті 115 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про оплату праці» пунктом 4.8. розділу ІV Колективного договору ДП «Свалявське лісове господарство» передбачено, що заробітна плата виплачується регулярно в робочі дні два рази на місяць: аванс 25 числа, остаточний розрахунок 10 числа наступного місяця. Станом на 01 листопада 2020 року на ДП «Свалявське лісове господарство» заборгованість із виплати заробітної плати складала 2 614 400 грн. Водночас Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства інформувало Держлісагентство України про відсутність заборгованості із заробітної плати на підприємстві.

17. Встановлено відсутність власної номенклатури справ, інструкція з діловодства потребує оновлення. У порушення вимог наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року № 336 «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» та «Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (із змінами т доповненнями) на підприємстві відсутні положення про структурні підрозділи.

На підставі Акту Держлісагентством України видано наказ від 13 січня 2021 року № 6 «Про результати перевірки ДП «Свалявське лісове господарство», в якому викладені порушення, встановлені в Акті за результатами перевірки підприємства. Крім того, у пункті 2 цього наказу завідувачу Сектору з персоналу Святоцькій А. В. за виявлені у ході перевірки недоліки і порушення наказано підготувати наказ про звільнення з посади директора ДП «Свалявське лісове господарство» ОСОБА_1 .

На виконання пункту 2 наказу Держлісагентства України від 13 січня 2021 року № 6 «Про результати перевірки ДП «Свалявське лісове господарство» головою Держлісагентства України Ю. Болоховцем видано наказ від 16 березня 2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

У цьому наказі зазначено, що на виконання пункту 2 наказу Держлісагентства України від 13 січня 2021 року № 6 Держлісагентство України зверталося з листами від 09 лютого 2021 року за №№ 10-29/949-21 та 10-29/950-21 до ОСОБА_1 щодо надання останнім пояснень. Відповідно до листа Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 березня 2021 року № 03/38-409 ОСОБА_1 перебував на роботі 26 лютого 2021 року, але пояснень не надав.

За таких обставин на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Свалявське лісове господарство», яке координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків у перший день виходу на роботу.

Підставою для видання цього наказу зазначено наказ Держлісагентства України від 13 січня 2021 року № 6 «Про результати перевірки ДП «Свалявське лісове господарство»; листи Держлісагентства України від 09 лютого 2021 року за №№ 10-29/949-21 та 10-29/950-21; лист Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 березня 2021 року № 03/38-409; лист Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 29 січня 2021 року; стаття 41 КЗпП України.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про те, що в наказі Держлісагентства України від 13 січня 2021 року № 6 «Про результати перевірки ДП «Свалявське лісове господарство» вказано про допущення ОСОБА_1 , як директором підприємства низки порушень, однак таке формулювання не підпадає під ознаки одноразового грубого порушення, яке передбачено як підстава для звільнення згідно із пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, і вказана підстава для звільнення позивача є не доведеною для видання відповідачем оспорюваного наказу.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції вирішив скасувати наказ про звільнення позивача, поновити його на посаді директора ДП «Свалявське лісове господарство» та стягнути з підприємства на користь ОСОБА_1 33 125,91 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові посилався на те, що ОСОБА_1 , як директор ДП «Свалявське лісове господарство», усупереч своїх обов`язків, визначених статутом, не забезпечив належне збереження закріпленого за підприємством державного майна, що виявилося у незаконних рубках дерев обсягом 237 куб. м і заподіяння значної шкоди на суму 1 400 000 грн, не здійснив відповідних заходів із належної організації роботи підприємства щодо запобігання порушення лісового законодавства станом на 21 грудня 2020 року, як завершальної дати охоплюваного періоду вибіркової перевірки, чим одноразово грубо порушив свої трудові обов`язки, та дійшов висновку про наявність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , але звертає увагу на мотиви такої відмови в частині строку звернення позивача до суду з позовом.

Щодо строку звернення до суду з позовом за захистом порушеного права

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції чинній на час звільнення позивача) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).

Стаття 234 КЗпП України не визначає переліку причин для поновлення строку та їх поважність визначається судом у кожному випадку, залежно від конкретних обставин справи. При цьому очевидно, що як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали істотні труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У постанові від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц (провадження 6-1033цс17) Верховний Суд України вказав, що установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом із тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У справі, яка розглядається, наказом голови Держлісагентства України від 16 березня 2021 року № 122-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДП «Свалявське лісове господарство». Матеріалами справи не спростовано, а позивачем підтверджено, що йому про зазначений наказ стало відомо 17 березня 2021 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі № 260/954/21 відкрито спрощене позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року у справі № 260/954/21 клопотання представника Держлісагентства України про закриття провадження у справі задоволено. Провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції загальних судів та спір повинен розглядатися Свалявським районним судом Закарпатської області за правилами цивільного судочинства.

Вказана ухвала набрала законної сили.

29 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Свалявського районного суду Закарпатської області Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Свалявське лісове господарство» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що з урахуванням положень частини першої статті 233 КЗпП України ОСОБА_1 не пропущено місячний строк на звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Щодо вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Стаття 147 КЗпП України передбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника за загальним правилом може бути застосовано тільки один із таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення проступку. Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника (стаття 148 КЗпП України).

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є: дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен ураховувати всі обставини, за яких учинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (частина перша статті 149 КЗпП України).

Частина друга статті 149 КЗпП України надає право роботодавцю вибирати вид стягнення.

При обранні виду стягнення роботодавець повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких учинено проступок, і попередню роботу працівника (частина третя статті 149 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

За роз`ясненням, викладеним у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про судову практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У контексті застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України важливим елементом є звільнення саме керівника за порушення, яке має ознаку одноразовості.

Рішення компетентного органу, власника підприємства, і наказ про звільнення мають містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою звільнення керівника.

У пункті 1 частини першої статті 41 КЗпП України під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне «керування» роботою установи, послаблення контролю за робою підлеглих тощо. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 216/3852/20 (провадження № 61-2822св22).

Також під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальним нормативним актом та законодавством про працю.

Якщо порушення носить тривалий, а не разовий характер, зокрема, неналежне керівництво роботою ввіреного підрозділу, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників тощо, це не дає підстав для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 466/6109/18 (провадження № 61-19125св19).

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків характеризуються характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 205/6984/16-ц (провадження № 61-34423св18).

Суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21 (провадження № 61-13017св21).

Отже, рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

У справі, яка розглядається, в оспорюваному наказі Держлісагентства України зазначено про те, що ОСОБА_1 , директора ДП «Свалявське лісове господарство», звільнено з посади за те, що ним роботодавцеві не надано пояснень за результатами перевірки підприємства, а підставою для звільнення є пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Як на підставу видання наказу від 16 березня 2021 року № 122-к «Про звільнення ОСОБА_1 » Держлісагентство України послалося на наказ від 13 січня 2021 року № 6 «Про результати перевірки ДП «Свалявське лісове господарство»; листи Держлісагентства України від 09 лютого 2021 року за №№ 10-29/949-21 та 10-29/950-21; лист Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 березня 2021 року № 03/38-409; лист Мукачівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 29 січня 2021 року; стаття 41 КЗпП України.

За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України

сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Отже, за змістом зазначених норм ЦПК України та положень КЗпП України саме роботодавець повинен довести підставу звільнення працівника.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На думку колегії суддів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки, на переконання апеляційного суду, під час звільнення позивача додержані норми трудового законодавства, позаяк ОСОБА_1 , як директор ДП «Свалявське лісове господарство», усупереч своїх обов`язків, визначених статутом, не забезпечив належне збереження закріпленого за підприємством державного майна, що виявилося у незаконних рубках дерев обсягом 237 куб. м і заподіяння значної шкоди на суму 1 400 000 грн, не здійснив відповідних заходів із належної організації роботи підприємства щодо запобігання порушення лісового законодавства станом на 21 грудня 2020 року, як завершальної дати охоплюваного періоду вибіркової перевірки, чим одноразово грубо порушив свої трудові обов`язки, а тому апеляційний суд вказав на наявність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про те, що наказ від 16 березня 2021 року № 122-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідає вимогам закону, виданий на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України і підстав для його скасування не вбачається.

Отже, правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на роботі відсутні.

За таких обставин не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Перевіряючи доводи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України), викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 205/6984/16-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц та від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18, колегія суддів звертає увагу на таке.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17 (провадження № 61-46199св18) вказано на те, що наказом № 432-к від 21 грудня 2016 ОСОБА_4 було звільнено з займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

У вказаному наказі про звільнення зазначено про те, що за результатами проведеного у період з 03 жовтня 2016 року по 01 листопада 2016 року внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності діяльності Житомирської обласної служби зайнятості аудиторською робочою групою, створеною згідно з наказом Державної служби зайнятості № 157 від 26 вересня 2016 року «Про створення фінансового аудиту та аудиту відповідності діяльності Житомирської обласної служби зайнятості», виявлено грубе порушення фінансової дисципліни директором Житомирського обласного центру зайнятості ОСОБА_4, що завдало великих фінансових збитків державі в особі Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на загальну суму 558 85066 грн. У ході аудиту було проведено контрольні обміри виконаних будівельних робіт, за результатами яких встановлено невідповідність обсягів фактично виконаних підрядником будівельних робіт згідно вищезазначеного договору, що призвело до фінансових втрат коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на суму 481 490,52 гривень. Також встановлено завищення вартості будівельних робіт з капітального ремонту Радомишльського районного центру зайнятості, що призвело до фінансових втрат Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в сумі 2 540,55 гривень.

У цій справі Верховним Судом викладено висновок, що за встановлених фактичних обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того, що роботодавцем не доведено факту одноразового грубого порушення ОСОБА_4 трудової дисципліни, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про визнання незаконним звільнення позивача. Зазначені відповідачем підстави для звільнення ОСОБА_4 не є одноразовим грубим порушенням, а є триваючим і не може розцінюватися як одноразове грубе порушення ним трудових обов`язків, що підпадають під дію пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а відтак не можуть бути підставою для розірвання трудового договору згідно з цією нормою. При цьому суди виходили із того, що підставою для прийняття наказу про звільнення слугував аудиторський звіт за результатами проведення фінансового аудиту та аудиту відповідності діяльності Житомирської обласної служби зайнятості за період з 01 січня 2014 року по 01 вересня 016 року.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 205/6984/16-ц (провадження № 61-34423св18) рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін з урахуванням того, що суди правильно з`ясували фактичні обставини справи та дали їм належну правову оцінку при вирішенні трудового спору, а їх висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства. Тому Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наказ від 05 вересня 2016 року № 21-ос про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади є незаконним, оскільки як наказ, так і посилання в ньому на протокол розгляду результатів перевірки окремих питань діяльності Дніпропетровського відділення філії «ПВІЗТ» ПАТ «Укрзалізниця» від 18 серпня 2016 року № ЦЦТех-2/42 взагалі не містять доказів, за яке саме одноразове грубе порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 звільнено і це доведено позивачем та встановлено судом.

У постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц (провадження № 61-1200св18) зазначено, що факти та обставини, викладені в доповідній записці про допущення позивачем порушення трудових обов`язків, що стало підставою для звільнення позивача, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, та взявши до уваги, що відповідачем не було дотримано порядку звільнення ОСОБА_3 з посади керівника філії, а саме: у порушення пунктів 9.2.4 та 9.4.7 Статуту ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ», звільнення було проведено без погодження з вищим органом товариства, дійшов правильного висновку про обґрунтованість позову. Крім того, судом критично оцінені фотографії, зроблені ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки вони не свідчать про розпивання спиртних напоїв працівниками філії в робочий час і з цих світлин неможливо встановити ні час, ні дату їх створення.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18 (провадження № 61-3017св19) вказано, що в наказах про звільнення позивача з посади керівника регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» не зазначено конкретного грубого порушення своїх трудових обов`язків, вчиненого одноразово, а містяться лише посилання на порушення ним загальних положень трудового договору в частині забезпечення керівництва та управління діяльністю регіональної філії, ефективного та цільового розпорядження і користування майном, виявлених за наслідками перевірки, яка проводилась за тривалий період часу і стосувалась не лише його роботи як керівника регіональної філії, а в більшій частині роботи попереднього керівництва цієї філії, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для скасування оскаржених наказів із поновленням працівника на роботі та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України), викладених у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 19 лютого 2020 року у справі № 205/6984/16-ц, від 01 лютого 2018 року у справі № 661/1171/16-ц та від 15 квітня 2019 року у справі № 461/605/18, не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах стосуються правовідносин, які хоч і є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, але обставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справах, на судові рішення в яких посилається заявник.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Виходячи з наведеного, хоч у мотивувальній частині постанови апеляційного суду помилково і зазначено про пропуск позивачем встановленого законом місячного строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права, однак це не вплинуло на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та правильність вирішення трудового спору по суті.

Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом касаційної інстанції, тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2022 року - залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 06 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк