Історія справи

Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 161/11923/20

провадження № 61-6395св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мирончук Оксана Петрівна,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 01 липня 2022 року в складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність та незаконність постанов державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мирончук О. П., заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

У скарзі заявник просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Першого ВДВС у м. Луцьку ЗМУ Міністерства юстиції (м. Львів) Мирончук О. П., визнати недійсними її постанови у виконавчих провадженнях № 66394537, № 66394648, № 66396259 та № 66396379, які були винесені 04 серпня 2021 року та 02 вересня 2021 року щодо відкриття провадження та звернення стягнення на пенсію боржника; просив стягнути з державного виконавця 1515,20 грн та на відшкодування моральної шкоди - 323 432 грн.

18 березня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення скарги та внесення змін до скарги.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення скарги відмовлено.

24 травня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про внесення змін до його скарги, у якій, збільшуючи заявлені вимоги у частині суми повернення коштів, просив стягнути з державного виконавця на свою користь незаконно стягнуті 2 675,55 грн з його мінімальної пенсії.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_1 про внесення змін до скарги на бездіяльність та незаконність постанов державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мирончук О. П.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність та неззаконність постанов державного виконавця Першого відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Мирончук Оксани Петрівни відмовлено.

ОСОБА_1 подав одну апеляційну скаргу, в якій одночасно просив скасувати зазначені ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року про відмову у внесенні змін до скарги повернуто скаржнику.

Повертаючи апеляційну скаргу, суд виходив із того, що оскаржувана ухвала про відмову у прийнятті заяви про внесення змін до скарги відсутня в переліку процесуальних документів, визначених у статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а тому в силу пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга на таку ухвалу підлягає поверненню особі, яка її подала.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 липня 2022 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року про відмову у внесенні змін до скарги та ухвалу Волинського апеляційного суду від 01 липня 2022 року.

У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року про відмову у внесенні змін до скарги та ухвалу Волинського апеляційного суду від 01 липня 2022 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Волинського апеляційного суду від 01 липня 2022 року та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд повернув апеляційну скаргу посилаючись на те, що частиною першою статті 353 ЦПК України не передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції про відмову в прийнятті заяви про внесення змін до скарги. Заявник вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про внесення змін до скарги (збільшення вимог скарги), є фактично ухвалою про повернення заяви заявнику, яка підлягає оскарженню відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України. Оскаржувана ухвала позбавляє заявника на апеляційне оскарження та обмежує його доступ до правосуддя, що є неприпустимим. Право на апеляційне оскарження є важливим та невід`ємним для будь-якої особи, яке передбачено Конституцією України, а також практикою Європейського суду з прав людини.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк до суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У абзаці 6 частини другої статті 389 ЦПК України зазначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до пункту 8 статті 129 Конституції України одним із фундаментальних принципів правосуддя є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення містить частина третя статті 2 ЦПК України, яка встановлює, що одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на справедливий судовий розгляд, до якого також відноситься і право апеляційного оскарження.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на доступ до суду не є абсолютним (рішення ЄСПЛ у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»). Однак, застосовані обмеження не можуть зменшувати (обмежувати) право доступу до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування статті 6 § 1 Конвенції, якщо не переслідує «законну мету» і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (Ashingdane v. the United Kingdom (Ашинґдейн проти Сполученого Королівства), § 57; Fayed v. the United Kingdom (Файєд проти Сполученого Королівства), § 65; Markovic and Others v. Italy (Марковіч та інші проти Італії) [ВП], § 99).

ЄСПЛ у своїй практиці також зазначає, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі Zubac v. Croatia («Зубац проти Хорватії») від 05 квітня 2018 року).

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у розгляді справи, у випадках та порядку, встановленому ЦПК України.

Особа не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження судового рішення, зокрема ухвали суду першої інстанції, у випадку, якщо таке право прямо передбачено процесуальним законом.

За частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, міститься у частині першій статті 353 ЦПК України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України в апеляційному порядку окремо від рішення суду може бути оскаржена ухвала про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 450 цього Кодексу за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються (постанова Верховного Суду від 10 травня 2022 року в справі № 705/1140/18).

Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина перша статті 49 ЦПК України).

Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 2 частини другої статті 49 ЦПК України).

У пунктах 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 вказано: «Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України».

За приписами частини шостої статті 185 ЦПК України про повернення позовної заяви (заяви, скарги) суд постановляє ухвалу. Ухвала про повернення позовної заяви (заяви, скарги) може бути оскаржена.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті заяви про внесення змін до скарги (збільшення вимог) не входить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду в порядку статті 353 ЦПК України.

Наслідком відмови у прийнятті заяви про внесення змін до скарги (збільшення вимог) є повернення такої заяви позивачу.

Водночас, пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев`ята статті 10 ЦПК України).

У справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Таким чином, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи у випадках та порядку, встановлених ЦПК України.

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про внесення змін до скарги (збільшення вимог скарги) є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, то на ухвалу суду про відмову у прийняті заяви про внесення змін до скарги (збільшення вимог скарги) може бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

Як видно із справи, Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 31 травня 2022 року відмовив ОСОБА_1 у прийнятті заяви про внесення змін до скарги шляхом збільшення її вимог.

Не погоджуючись із цим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Повертаючи апеляційну скаргу, Волинський апеляційний суд у своїй ухвалі від 01 липня 2022 року виходив із того, що оскарження цієї ухвали суду першої інстанції не передбачено статтею 353 ЦПК України.

З такими висновками не можна погодитись, оскільки реалізація права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главами 1, 2 «Апеляційне провадження» та «Касаційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.

Підстави повернення апеляційної скарги визначені частиною п`ятою статті 357 ЦПК України.

Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункт 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком відмови у прийнятті заяви про внесення змін до скарги (збільшення вимог скарги) є повернення такої заяви, яка, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до статті 353 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про внесення змін до скарги (збільшення вимог скарги) не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду та про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, що призвело до порушення норм процесуального права.

Подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21), та підтримана у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року в справі № 2-202/11, від 26 квітня 2022 року в справі № № 712/9611/19-ц, від 30 червня 2022 року в справі № 808/944/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Із урахуванням наведеного, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року про відмову у внесенні змін до скарги є помилковим.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

При вирішенні питання права особи на апеляційне оскарження визначальним є саме зміст процесуального рішення суду першої інстанції.

Із змісту ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 травня 2022 року про відмову у прийнятті заяви про внесення змін до скарги (збільшення вимог скарги) видно, що фактично судом першої інстанції була постановлена ухвала про повернення ОСОБА_1 заяви. Отже, така ухвала, відповідно до пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України, може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).

У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 406, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 01 липня 2022 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук