Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 344/5104/14-ц

провадження № 61-30105св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , відповідач - ОСОБА_3 ,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Максюти І. О., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири.

Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 1968 року ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, в якому народилась дочка

ОСОБА_7

24 листопада1998 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , що діяли від свого імені та від імені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_5 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

26 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений договір дарування квартири

АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого ОСОБА_5 вказав, що вказана квартира належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки на момент набуття права власності на квартиру в шлюбі не перебував та не проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, у зв`язку з чим у листопаді 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 звернулись до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Одночасно, вони намагались потрапити у спірну квартиру, однак ОСОБА_3 , який там проживав на підставі договору дарування від 26 липня 2013 року, чинив їм перешкоди.

Посилаючись на те, що письмової нотаріально посвідченої згоди на укладення вказаного договору дарування позивач не надавала, та враховуючи, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_2 просила суд визнати недійсним договір дарування квартири

АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 16 березня 2015 року, у зв`язку із смертю ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 року до участі в розгляді справи залучено ОСОБА_1 як правонаступника ОСОБА_6 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 22 серпня 2017 року (у складі судді Пастернак І. А.) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 липня

2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Павлінським В. Д. та зареєстрований у реєстрі за № 3322.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 , належних та допустимих доказів про розірвання шлюбу та про те, що спірна квартира була особистою приватною власністю ОСОБА_5 , не надано, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня

2017 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування в Ѕ частині квартири АДРЕСА_1 , укладений

26 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського МНО Павлінським В. Д., зареєстрований за №3322.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, однак, не врахував, що станом на час придбання квартири ОСОБА_5 проживав разом із своєю дружиною ОСОБА_6 однією сім`єю, придбана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а тому кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, тобто частки подружжя є рівними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, визнаючи договір дарування квартири недійсним, апеляційний суд фактично здійснив поділ спільного майна подружжя та припинив право спільної сумісної власності на спірну квартиру, чим вийшов за межі предмету спору, що є неправомірним.

Доводи інших учасників справи

У січні 2018 року ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки», у справі № 344/5104/14-ц (провадження № 61-30105св18) призначено повторний автоматизований розподіл.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 25 травня 1968 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, в якому народилась дочка ОСОБА_7

24 листопада 1998 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , що діяли від свого імені та від імені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та ОСОБА_5 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

26 липня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений договір дарування квартири

АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2 договору дарування ОСОБА_5 довів до відома ОСОБА_3 , що вказана квартира належить йому на праві особистої приватної власності, оскільки на момент набуття права власності на квартиру в шлюбі не перебував та не проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно дочастини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Встановивши, що при укладенні спірного договору дарування згоду на відчуження квартири ОСОБА_6 не надавала, та врахувавши, що станом на час придбання квартири у 1998 році ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі зі ОСОБА_6 , шлюб між подружжям у встановленому законом порядку не розірвано, а також не визнано недійсним, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Переглядаючи законність рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що на час придбання квартири ОСОБА_5 проживав разом із своєю дружиною ОСОБА_6 однією сім`єю, придбана квартира була спільною сумісною власністю подружжя, а тому кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Встановивши, що, оскільки частки подружжя є рівними, то ОСОБА_5 як власник Ѕ частини спірної квартири міг розпорядитися належною йому часткою на власний розсуд, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору дарування в Ѕ частині спірної квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що, визнаючи договір дарування квартири недійсним, апеляційний суд фактично здійснив поділ спільного майна подружжя та припинив право спільної сумісної власності на спірну квартиру, чим вийшов за межі предмету спору, що є неправомірним, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 22 КЗпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно зі статтею 24 КЗпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Отже, на момент придбання спірної квартири ОСОБА_5 проживав разом зі своєю дружиною, а тому придбана квартира є спільною сумісною власністю подружжя і частки подружжя є рівними. Презумпцію рівності часток позивачем не спростовано.

Крім того, матеріали справи і обставини справи свідчать, що воля дарувальника ОСОБА_5 була направлена на відчуження своєї Ѕ частини квартири саме за його життя шляхом дарування саме ОСОБА_3 . Тому є законним та справедливим рішення суду апеляційної інстанції про визнання недійсним лише Ѕ частини договору дарування, інша Ѕ частина залишається власністю ОСОБА_3 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Рішення апеляційного суду є достатньо мотивованим та таким, що відповідає нормам закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня

2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська А. І. Грушицький В. В. Сердюк