Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №643/8813/21
Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №643/8813/21

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 643/8813/21

провадження № 61-3453св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватний виконавець Ярмоленко Олександр Валентинович, приватний нотаріус Малахова Ганна Іванівна, Державне підприємство «Сетам»,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2021 року у складі судді

Сугачової О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , приватного виконавця Ярмоленка О. В., приватного нотаріуса Малахової Г. І., Державного підприємства «Сетам», третя особа -

ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Позов мотивований тим, що 21 березня 2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , як позичальниками, з однієї сторони, та

ОСОБА_5 як позикодавцем, з іншої сторони, укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Малаховою Г. I за № 671, а також договір іпотеки, предметом якого є квартира

АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Малаховою Г. I за № 673.

02 березня 2021 року приватний нотаріус Малахова Г. І. вчинила виконавчий напис № 348 про звернення стягнення на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 29,5 кв. м, загальною площею 53,1 кв. м.

11 березня 2021 року приватний виконавець Ярмоленко О. В. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 64789073.

Позивач зазначав, що він не погоджується з виконавчим написом приватного нотаріуса через те, що заборгованість у виконавчому написі, що оспорюється,

є спірною, позаяк сума основної заборгованості та заборгованість за розміром нарахованої пені є значно меншою від тієї, яка зазначена

у виконавчому написі. Позивач мав намір укласти договір позики на суму 3 000,00 дол. США, але уклав на суму 9 640,00 дол. США, правочин укладено на вкрай невигідних умовах, фактично суму позики не отримував, документи, які підписував, не читав, вважав, що було укладено договір позики саме на

3 000,00 дол. США.

ОСОБА_1 просив визнати виконавчий напис № 348 (дублікат виконавчого напису № 348), виданий 02 березня 2021 року приватним нотаріусом Малаховою Г. І. про звернення стягнення на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру

АДРЕСА_1 , житловою площею 29,5 кв. м, загальною площею 53,1 кв. м, що належить ОСОБА_1 , таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від

21 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка зазначена в ньому до стягнення.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 березня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що заборгованість у виконавчому написі, що оспорюється, є спірною оскільки за період 2019-2020 років борг був погашений відповідно до умов договору - по 140,00 дол. США щомісяця на загальну суму 50 590,50 грн, що еквівалентно 1 960,00 дол. США, що підтверджується вимогою кредитора від 06 жовтня 2020 року, в якій зазначено розмір заборгованості за тілом позики у сумі 7 680,00 дол. США. Проте приватний нотаріус видав виконавчий напис, у якому запропонував звернути стягнення на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог стягувача на суму

9 640,00 дол. США. Станом на дату вчинення виконавчого напису позичальник мав заборгованість перед кредитором, але не в тому розмірі, в якому вчинено виконавчий напис.

Заявник вказує, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки ухвалою Господарського суду Харківської області від 26 серпня

2021 року відкрито провадження у справі про неплатоспроможність позивача (справа № 922/2639/21), а ухвалою цього ж суду від 28 жовтня 2021 року розглянуто вимоги відповідача до позивача за спірними правовідносинами та встановлено, що розмір вимог відповідача до позивача становить

7 680,00 дол. США.

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня

2019 року у справі № 137/1666/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі

№ 645/1979/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від

21 серпня 2019 року у справі № 727/9352/17, від 20 березня 2019 року у справі

№ 761/26293/16-ц, від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19, від

15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі

№ 918/335/17, від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справі

№ 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/2210/17, від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, постановах Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі

№ 643/804/16-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 753/6381/19, від

09 лютого 2022 року у справі № 547/210/20, від 14 вересня 2022 року у справі № 509/6250/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 756/11356/19, від

07 жовтня 2021 року у справі № 761/39464/16, від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20, від 08 грудня 2021 року у справі № 922/4053/20, від 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22, від 30 січня 2020 року у справі

№ 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від

12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19, від 20 жовтня 2021 року у справі

№ 184/1734/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Московського районного суду м. Харкова.

У травні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, третьої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу,

є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи

21 березня 2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (позичальники),

з однієї сторони, та ОСОБА_5 (позикодавець), з іншої сторони, укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Малаховою Г. I. за № 671.

За цим договором позикодавець передав у власність позичальникам грошові кошти у розмірі 9 640,00 дол. США на строк до 21 березня 2022 року

із відповідним графіком погашення.

На забезпечення виконання зобов`язань боржників за договором позики,

21 березня 2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з іншої, укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Договором іпотеки сторони передбачили право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки в разі прострочення сплати боргу.

Відповідно до умов договору позики позичальники зобов`язалися не пізніше

21 числа кожного місяця з квітня 2019 по березень 2022 року сплачувати

140 дол. США як поточний платіж.

27 лютого 2020 року між первісним кредитором ОСОБА_5 , з одного боку, та ОСОБА_2 з іншого, укладено договір відступлення права вимоги за договором позики № 671, посвідчений приватним нотаріусом

Клопотовою Л. Ю. за реєстровим номером 41 (далі - договір відступлення за позикою).

За договором відступлення за позикою ОСОБА_5 відступив своє право вимоги на користь нового кредитора, ОСОБА_2

27 лютого 2020 року між первісним кредитором, з одного боку, та

ОСОБА_2 - з іншого боку, укладено договір відступлення права вимоги за іпотечним договором № 673, посвідчений приватним нотаріусом

Клопотовою Л. Ю. за реєстровим номером 42 (далі - договір відступлення за іпотекою).

У зв`язку із невиконанням позичальниками взятих на себе зобов`язань, відповідно до умов договору позики, кредитором ОСОБА_2 06 жовтня

2020 року, 19 жовтня 2020 року та 13 листопада 2020 року через приватного нотаріуса Клопотову Л. Ю. надіслала позичальникам вимоги про усунення порушень, відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_1 запропоновано добровільно погасити заборгованість, а саме: загальну суму заборгованості та пеню за прострочення виконання зобов`язання за договором позики.

У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов договору позики від

21 березня 2019 року та невиконанням вимог про усунення порушень, нотаріус Малахова Г. І. вчинила виконавчий напис від 02 березня 2021 року

№ 348.

02 березня 2021 року приватний нотаріус Малахова Г. I. вчинила виконавчий напис № 349 щодо боржника ОСОБА_3 .

На підставі цих виконавчих написів приватний виконавець Ярмоленко О. В. відкрив виконавчі провадження № 64789099 за боржником ОСОБА_3 та № 64789073 за боржником ОСОБА_1 .

У межах виконавчого провадження № 64789073 винесено постанову від

13 квітня 2021 року про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки та алежить ОСОБА_1 .

У межах виконавчого провадження № 64789099 винесено постанову від

13 квітня 2021 року про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки та належить ОСОБА_3 .

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

З Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що:

у липні 2021 року фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою про визнання його неплатоспроможним відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства, яка ухвалою Господарського суду Харківської області від 10 серпня 2021 року прийнята до розгляду (справа № 922/2639/21);

ухвалою Господарського суду Харківської області від 26 серпня 2021 року відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ;

ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 жовтня 2021 року визнано вимоги кредиторів, зокрема ОСОБА_2 , що вносяться керуючим реструктуризацією до реєстру вимог кредиторів, а саме: на суму

210 671,92 грн як вимоги, що забезпечені заставою майна боржника відповідно до іпотечного договору від 21 березня 2019 року, зареєстрованого

в реєстрі за № 673, а саме: частка в розмірі 1/2 в спільній частковій власності на двокімнатну квартиру загальною площею 53,1 кв. м, житловою площею 29,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ;

постановою Господарського суду Харківської області від 13 січня 2022 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23 березня 2023 року, визнано фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та введено процедуру погашення боргів.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського

й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати

і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство,

у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України).

З огляду на наведені норми процесуальних законів правильне визначення юрисдикції суду у цій справі залежить від змісту правовідносин та її учасників.

21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII. Із дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України

з процедур банкрутства із дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 7 Кодексу України з питань банкрутства спори, стороною

в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство,

в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів

з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (стаття 7 Кодексу України

з питань банкрутства).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 18 лютого 2020 року

у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого

2020 року у справі № 910/1116/18 міститься висновок, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21) зазначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство,

в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17).

Згідно з частиною третьою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, тобто слід застосувати норми Кодексу України з процедур банкрутства, які є чинними на час перегляду справи.

Зі змісту вказаних норм випливає, що закон захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) (провадження № 12-92гс20) зазначено, що, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, Велика Палата Верховного Суду уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня

2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі

№ 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі

№ 289/2210/17, від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 грудня 2020 року у справі

№ 904/1693/19, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року

у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 просив визнати виконавчий напис № 348 (дублікат виконавчого напису № 348), виданий 02 березня 2021 року приватним нотаріусом Малаховою Г. І. про звернення стягнення на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру

АДРЕСА_1 , житловою площею 29,5 кв. м, загальною площею 53,1 кв. м, що належить ОСОБА_1 , таким, що не підлягає виконанню;

ухвалою Господарського суду Харківської області від 26 серпня 2021 року

у справі № 922/2639/21 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ;

позовні вимоги, заявлені ОСОБА_1 у цій справі, підлягають розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, - Господарським судом Харківської області.

За таких обставин оскаржені рішення необхідно скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця

Ярмоленка О. В., приватного нотаріуса Малахової Г. І., ДП «Сетам», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , для розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково

і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник

у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених

у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства,

а належить до господарської юрисдикції. За встановлених обставин рішення судів необхідно скасувати, а справу слід передати до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 922/2639/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 лютого 2023 рокускасувати.

Матеріали справи № 643/8813/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного виконавця Ярмоленка Олександра Валентиновича, приватного нотаріуса Малахової Ганни Іванівни, Державного підприємства «Сетам», третя особа - ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, передати до Господарського суду Харківської області, на розгляді якого перебуває справа № 922/2639/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , для розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов