Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №570/3677/21
Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №570/3677/21
Постанова КЦС ВП від 14.06.2023 року у справі №570/3677/21

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 570/3677/21

провадження № 61-12660св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Городоцька сільська рада, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2022 року у складі судді Остапчук Л. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., Шимківа С. С.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування рішень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору дарування від 19 грудня 2001 року ОСОБА_1 прийняв в дар від свого батька ОСОБА_4 належні останньому на праві приватної власності 57/100 ідеальної частки будинковолодіння АДРЕСА_1 . До смерті батька вони разом користувалися земельною ділянкою площею 0,1065 га під вказаним будинковолодінням, як співвласники такого будинковолодіння, а після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на 43/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 245,0 кв. м, житловою площею 96,6 кв. м та земельну ділянку площею 0,1065 га, кадастровий номер 5624687400:02:008:1785, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована під вказаним будинком. Після отримання свідоцтва про право на спадщину позивачу стало відомо, що вся вищевказана земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_4 на підставі рішень Обарівської сільської ради від 17 листопада 2005 року № 200 «Про передачу земельних ділянок у власність» і від 07 жовтня 2009 року № 543 «Про внесення змін до рішення сільської ради». На сьогоднішній день 301/800 частки житлового будинку АДРЕСА_1 володіє його сестра ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 11 квітня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 993, а його частка у вказаному будинковолодінні складає 499/800. Однак ОСОБА_2 володіє 3/4 частинами земельної ділянки, на якій розміщене вказане домоволодіння, а йому належить лише 1/4 земельної ділянки, що є непропорційним його частці у будинковолодінні і перешкоджає позивачу користуватися належною йому частиною будинковолодіння.

Позивач просив:

визнати поважною причину пропуску встановленого законом процесуального строку на подання позову і поновити пропущений строк;

визнати недійсним і скасувати рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 листопада 2005 року № 200 «Про передачу земельних ділянок у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд 0,10 га;

визнати недійсним і скасувати рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 07 жовтня 2009 року № 543 «Про внесення змін до рішення сільської ради» в частині внесення змін в рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 листопада 2005 року № 200 «Про передачу земельних ділянок у власність» ОСОБА_4 з площі 0,10 га на площу 0,1065 га для будівництва та обслуговування жилого будинку;

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 22 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обарівської сільської ради Рівненського району, третя особа ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради замінено неналежного відповідача - Обарівську сільську раду Рівненського району, належним відповідачем - Городоцькою сільською радою Рівненського району, а також залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_2 , виключивши її з числа третіх осіб.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до Обарівської сільської ради Рівненського району (в ході розгляду справи замінено на належного відповідача - Городоцьку сільську раду Рівненського району), третя особа: ОСОБА_2 (в ході розгляду справи замінена на співвідповідача) про визнання недійсним та скасування рішення сільської ради задоволено повністю.

Визнано поважною причину пропуску ОСОБА_1 встановленого законом процесуального строку на подання позову до суду та поновлено йому цей пропущений строк.

Визнано недійсним та скасовано рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 листопада 2005 року № 200 «Про передачу земельних ділянок у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,10 га.

Визнано недійсним та скасовано рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 07 жовтня 2009 року № 543 «Про внесення змін до рішення сільської ради» в частині внесення зміни в рішення сільської ради від 17 листопада 2005 року № 200 «Про передачу земельних ділянок у власність» ОСОБА_4 з площі 0,10 га на площу 0,1065 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1 816,00 грн.

Витрати, понесені сторонами на професійну правничу допомогу, покладено на сторони у фактично понесених розмірах.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваних рішень, Обарівською сільською радою не були враховані обставини наявності двох співвласників будинковолодіння АДРЕСА_1 , які мають рівні права на земельну ділянку, на якій розміщене спільне будинковолодіння.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що копія договору дарування від 19 грудня 2001 року надана позивачем на підтвердження свого права власності на частину будинку, є лише підставою набуття права власності, а основним правовстановлюючим документом на будинок є витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому не надання позивачем належного доказу, що він є власником частини будинку є окремою підставою для відмови в позові за недоведеністю, суд першої інстанції відхилив з огляду на таке. В матеріалах справи є наявний лист Комунального підприємства «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» № 5351 від 22 вересня 2021 року, згідно якого станом на 01 січня 2013 року будинок АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований за ОСОБА_4 (43/100 частки) і ОСОБА_1 (57/100 частки). Відповідно частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення та на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. До 2013 року реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася Бюро технічної інвентаризації із видачею про це документів (витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі. Така реєстрація проводилася БТІ в реєстрі прав власності на нерухоме майно (в якому реєструвалися виключно квартири, будинки, приміщення). Отже, право власності ОСОБА_1 на частину будинку було зареєстроване у встановленому на час укладення договору дарування порядку. Крім того, в матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 203375376 від 07 березня 2020 року, яким стверджується право власності ОСОБА_1 на 57/100 частини будинку АДРЕСА_1 .

Щодо пропуску строку для звернення до суду, суд першої інстанції вказав, що позивач у позовній заяві просить скасувати рішення Обарівської сільської ради від 17 листопада 2005 року та від 07 жовтня 2009 року, а з позовом звернувся до суду 16 серпня 2021 року, тому на момент звернення до суду позовна давність пропущена. Проте в позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що йому стало відомо про те, що земельна ділянка площею 0,1065 га під будинковолодінням АДРЕСА_1 була передана у власність його батьку ОСОБА_4 на підставі оспорюваних рішень, лише тоді, коли він оформляв спадщину після смерті батька і отримав свідоцтва про право на спадщину від 27 травня 2021 року. Суд погодився і з тим, що як зазначав позивач, він не міг знати про передачу всієї земельної ділянки його батьку, оскільки за життя батька вони користувалися нею спільно і спорів з цього приводу не виникало, будь-яких правовстановлюючих документів саме на земельну ділянку в нього не було, а розроблена технічна документація знаходилася у його племінника ОСОБА_5 , який сам це підтвердив у судовому засіданні, будучи допитаним в якості свідка.

Суд першої інстанції вказав, що на даний час виникла ситуація, коли позивачу ОСОБА_1 належить на праві власності 499/800 частин житлового будинку і лише 1/4 частина земельної ділянки, на якій він розташований, в той час, коли відповідач ОСОБА_2 володіє 301/800 часткою житлового будинку і має у власності 3/4 земельної ділянки. За таких обставин оспорювані рішення сільської ради порушують права позивача ОСОБА_1 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, яка необхідна йому для обслуговування належної йому частки у будинковолодінні. З урахуванням викладеного суд першої інстанції зробив висновок про необхідність поновлення пропущеного строку для звернення до суду, оскільки про порушення свого права позивач дізнався лише після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька від 27 травня 2020 року.

Посилання відповідача ОСОБА_2 та її представника, адвоката Лук`янчук В. С., на те, що позивачу про приватизовану батьком земельну ділянку стало відомо у липні 2013 року із висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, де зазначено на якій земельній ділянці розташоване будинковолодіння, суд першої інстанції відхилив, оскільки в цьому висновку зазначено лише кадастровий номер і площу земельної ділянки, номер витягу з Державного земельного кадастру, але згадки про те, кому на праві власності належить ця земельна ділянка немає. Разом з тим, в судовому засіданні було встановлено, що будь-яких перешкод у користуванні земельною ділянкою у позивача не було і лише після смерті батька і отримання відповідачем ОСОБА_2 в дар частини земельної ділянки почалися спори і він дізнався, що ОСОБА_2 належить 3/4 частини земельної ділянки.

Крім того, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача сплачений ним при подачі позову до суду судовий збір, а відповідно до статті 137 ЦПК України, витрати на правову допомогу поклав на сторони у фактично понесених розмірах.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов в межах заявлених вимог в спосіб обраний позивачем та вказав, що у зв`язку з набуттям права власностіна частину житлового будинку з надвірними будівлями позивач також отримав право власності на відповідну частину земельної ділянки, на якій розташовані цей житловий будинок і надвірні споруди. Оспорюваними рішеннями сільської ради від 17 листопада 2005 року № 200 та від 07 жовтня 2009 року за № 543 про передачу спірної земельної ділянки у власність одноосібно батьку позивача було порушено виникле у позивача право на частину земельної ділянки, яка була пропорційна його частці у праві власності на будинок.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що фактично заперечується право власності позивача на земельну ділянку у розмірі, що відповідає розміру частки у праві власності на житловий будинок. Невизнання права власності позивача на земельну ділянку відповідачами підтверджено у судовому засіданні, воно є триваючим, а тому позивач не пропустив позовну давність для захисту свого порушеного права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, яка підписана представником Лук`янчук В. С. , в якій просила скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, відмовити в клопотанні ОСОБА_1 про поновлення строку на подання позову до суду, застосувати наслідки спливу позовної давності, здійснити розподіл судових витрат.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

судом апеляційної інстанції не враховано норми матеріального права - Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», який передбачає окремий порядок набуття права власності на земельні ділянки. Відповідач ОСОБА_2 вважає, що право власності на спірну земельну ділянку виникло у її батька ОСОБА_4 ще з 23 грудня 1998 року на підставі рішення № 344 Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області, оскільки з наявних матеріалів технічної документації внесено відповідний запис у земельно-кадастрові документи, як передбачено Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок», а відтак станом на момент укладення договору дарування домоволодіння між ОСОБА_4 та позивачем земельна ділянка вже була власністю ОСОБА_4 . Оскільки на момент дарування позивачу ОСОБА_1 будинковолодіння батько ОСОБА_4 був власником вказаної земельної ділянки, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а підстави зазначені позивачем для скасування оспорюваних рішень відсутні;

судами залишено поза увагою, що з часу укладення договору дарування (19 грудня 2001 року) позивач не здійснював будь-яких дій для оформлення земельної ділянки під своїм житловим будинком, що підтверджує зловживання позивачем своїм правом, що в подальшому завдає шкоди відповідачу ОСОБА_2 , оскільки вона, як добросовісний набувач через дії позивача змушена нести додаткові витрати, такі як оплата судового збору, витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати щодо повторної приватизації вказаної земельної ділянки у разі скасування відповідних рішень Обарівської сільської ради. Зазначає, що позивач уникав з 2001 року сплати податку на землю, як користувач або власник земельної ділянки у відповідності до статті 2 Закону України «Про плазу за землю» та статей 269 і 270 Податкового кодексу України, що додатково підтверджує недобросовісність дій позивача відносно своєї власності;

вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки не є ефективним способом захисту, оскільки тягне за собою повторну приватизацію та додаткові витрати не тільки зі сторони позивача, а й для відповідача ОСОБА_2 . Скасування оспорюваних рішень потягне за собою безліч негативних наслідків, зокрема при скасуванні вказаних рішень земельна ділянка під будинком може увійти до земель запасу (оскільки власник вказаної земельної ділянки помер), а повторна приватизація знову потягне додаткові витрати як із сторони позивача так із сторони ОСОБА_2 . Вказує, що ні договір дарування, ні рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку та будинок ОСОБА_2 не визнавалися недійсними та не скасовувалися, тобто навіть при скасуванні оспорюваних рішень сільської ради, право власності відповідача не скасовується, що чітко вказує на вибір позивачем неправильного способу захисту. Вказує, що рішення сільської ради мають одноразову дію, фактично є використаними, що свідчить про обраний позивачем неналежний спосіб захисту, і в свою чергу є окремою підставою для відмови в задоволенні позову;

судом першої інстанції порушено принцип пропорційності, передбачений статтею 11 ЦПК України та недотримано норму статті 14 ЦПК України щодо пропорційності поділу судових витрат, оскільки витрати по сплаті позивачем судового збору стягнуті лише з відповідача ОСОБА_2 ;

вказує, що фактично однією із вимог позивача є поновлення позовної давності, що підтверджує визнання позивачем її пропущення, однак враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 та у справі № 911/3677/17, від 29 червня 2021 у справі № 904/3405/19, строк позовної давності поновлений бути не може, оскільки цей строк не є процесуальним строком в межах норм процесуального законодавства, суд може тільки визнати поважність причин пропуску такого пропуску;

суди залишили поза увагою, що з моменту отримання позивачем у власність будинковолодіння від батька ОСОБА_4 за договором дарування від 19 грудня 2001 року, позивач ОСОБА_1 зобов`язаний був як землекористувач сплачувати плату за землю (земельний податок), однак з 2001 по 2021 рік такий податок ним не сплачувався, оскільки такий податок сплачував його батько (до 2020 року), що додатково підтверджує, той факт, що позивачу достеменно було відомо, що батько був землекористувачем всієї земельної ділянки. Позивач був обізнаним про оспорювані рішення ще з 2005 - 2013 років та безпосередньо в період виготовлення технічної документації щодо приватизації земельної ділянки, що підтверджувалось показами свідків, допитаними у суді першої інстанції, зокрема матір`ю ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) ОСОБА_6 та племінником ОСОБА_5 , які (покази свідків) були залишені поза увагою судом першої інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 570/3677/21, витребувано з суду першої інстанції цивільну справу № 570/3677/21.

У квітні 2023 року матеріали цивільної справи № 570/3677/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про повідомлення про дату і час судового засідання та розгляд справи за її участі та участі її представника відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 грудня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2019 року у справі №635/1929/15-ц, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 26 квітня 2022 року у справі № 128/1911/20-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 18 серпня 2021 року у справі № 352/457/21, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 669/420/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/617/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 911/1437/17 та у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право особистої власності, виданого 02 лютого 1998 року виконкомом Обарівської сільської ради народних депутатів згідно рішення № 27 від 18 листопада 1997 року, зареєстрованого 02 лютого 1998 року в Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 3-60-635, батьку сторін ОСОБА_4 належав цілий житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

За договором дарування від 19 грудня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Сохацьким І. С. і зареєстрованого в реєстрі за № 2356, ОСОБА_7 подарував своєму сину ОСОБА_1 , а останній прийняв у дар від свого батька ОСОБА_4 належні останньому на праві приватної власності 57/100 ідеальної частки будинковолодіння АДРЕСА_1 . Позивач ОСОБА_1 відповідно до чинного на той час законодавства зареєстрував своє право власності на вказану частину будинку. Комунальне підприємство «рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» 17 грудня 2001 року виготовило технічний паспорт на 57/100 частин вказаного житлового будинку на ім`я ОСОБА_1 . Копія цього технічного паспорта була виготовлена станом 03 лютого 2020 року.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 травня 2020 року право власності на 43/200 часток житлового будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 серпня 2013 року, номер запису про право власності 2168693.

Рішенням Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 23 грудня 1998 року № 344 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» батькові сторін ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства 0,60 га та для обслуговування житлового будинку і надвірних будівель 0,10 га. В цьому рішенні зазначено, що право приватної власності на землю необхідно підтвердити державним актом на право приватної власності. На час прийняття сільською радою цього рішення, житловий будинок ще повністю перебував у власності ОСОБА_4 . Однак, державний акт про право власності на земельну ділянку батьком сторін ОСОБА_4 на підставі цього рішення сільської ради виготовлений не був. Тобто, ОСОБА_4 своє право власності на земельну ділянку в установленому законом порядку не підтвердив.

Після того, як ОСОБА_4 подарував частину будинку своєму сину ОСОБА_1 , він повторно звернувся до Обарівської сільської ради з заявою про передачу йому у приватну власність земельної ділянки.

Рішенням Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 листопада 2005 року № 200 «Про передачу земельних ділянок у власність» передано у власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд - 0,10 га, для ведення особистого селянського господарства 0,55 га.

Рішенням Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 07 жовтня 2009 року № 543 «Про внесення змін до рішення сільської ради» було внесено зміни в рішення сільської ради від 17 листопада 2005 року № 200 «Про передачу земельних ділянок у власність» в частині площ, переданих ОСОБА_4 земельних ділянок, зокрема: площа 0,10 га змінена на площу 0,1065 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, а площа 0,55 га змінена на площу 0,4669 га для ведення особистого селянського господарства на підставі проведених геодезичних обмірів під час приватизації земельних ділянок проектними фірмами.

Згідно копії свідоцтва про право власності індексний номер 6721269 від 24 липня 2013 року, копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 6721420 від 24 липня 2013 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5624687400:02:008:1785 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1065 га.

Батько сторін ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Майно, яке йому належало на день смерті, успадкувала його дружина ОСОБА_6 (дочка ОСОБА_8 і син ОСОБА_9 відмовилися від своєї частки спадщини на користь матері) і син ОСОБА_1 , позивач у справі.

Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом від 27 травня 2020 року, які зареєстровані в реєстрі за № 440 і № 441, спадкоємцями зазначеного у цих свідоцтвах майна ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_6 на 3/4 частки, у тому числі з урахуванням 2/4 часток у спадщині, від яких відмовилися діти померлого, та син ОСОБА_1 на 1/4 частки у спадщині, яка складається з:

- 43/200 часток житлового будинку, місцезнаходження якого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 245,0 кв. м, житловою площею 96,6 кв. м;

- частину земельної ділянки площею 0,1065 га, кадастровий номер 5624687400:02:008:1785, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Рівненська область, Рівненський район с. Обарів.

Згідно договорів дарування від 11 квітня 2020 року, посвідчених приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Дереньком Р. І. і зареєстрованих в реєстрі за № 993 і № 995, ОСОБА_6 передала у приватну власність своєї дочки ОСОБА_2 , відповідача у справі, 301/800 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,1065 га, кадастровий номер 5624687400:02:008:1785. ОСОБА_2 у встановленому законом порядку зареєструвала своє право власності на це майно.

Таким чином, на час розгляду справи судом, позивачу ОСОБА_1 належить 57/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , а відповідачу ОСОБА_2 належить 301/800 частка цього ж будинку. Тобто, позивач успадкував 1/4 частину земельної ділянки площею 0,1065 га, кадастровий номер 5624687400:02:008:1785 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в с. Обарів Рівненського району, а відповідачці ОСОБА_2 належить 3/4 частини цієї ж земельної ділянку, яку вона прийняла у дар від своєї матері.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина перша статті 377 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (частини перша, друга, четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 175/1997/20 (провадження № 61-19125св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок, що:

«чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі договору дарування від 19 грудня 2001 року є власником 57/100 ідеальної частки будинковолодіння АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_1 просив визнати недійсним і скасувати рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 листопада 2005 року № 200 «Про передачу земельних ділянок у власність» в частині передачі у власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд 0,10 га та від 07 жовтня 2009 року № 543 «Про внесення змін до рішення сільської ради» в частині внесення змін в рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 17 листопада 2005 року № 200 «Про передачу земельних ділянок у власність» ОСОБА_4 з площі 0,10 га на площу 0,1065 га для будівництва та обслуговування жилого будинку;

задовольняючи позовні вимоги суди виходили з того, що при прийнятті оспорюваних рішень, Обарівською сільською радою не були враховані обставини наявності двох співвласників будинковолодіння АДРЕСА_1 , які мають рівні права на земельну ділянку, на якій розміщене спільне будинковолодіння;

але суди не звернули уваги на те, що при розгляді справи суд має з`ясувати чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах;

позовні вимоги, заявлені у цій справі (визнати недійсним та скасувати рішення сільської ради) є неефективними, оскільки не забезпечують відновлення порушених прав позивача, тому у їх задоволенні належить відмовити;

з урахуванням того, що ОСОБА_1 набув право на частку в праві власності на об`єкт нерухомого майна, ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання права на земельну ділянку пропорційно розміру його частки у спільній власності на вказаний об`єкт нерухомого майна у порядку статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України;

аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання права на земельну ділянку (а. с. 1-3).

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням меж касаційного перегляду та необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року у справі № 175/1997/20 (провадження № 61-19125св21) колегія суддів вважає, що оскаржені судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 2724 грн, касаційної скарги - 3 632 грн.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 6356 грн.

Керуючись статями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Городоцької сільської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування рішень відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в сумі 6356 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 14 червня 2022 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук