Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.05.2025 року у справі №646/8245/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 646/8245/21

провадження № 61-3778св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА», товариство з обмеженою відповідальністю «2х2 ФІНАНС»,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисенко Андрій Олександрович, на постанову Харківського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Яцини В. Б., від 25 лютого 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Позика», ТОВ «2х2 ФІНАНС» про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовну заяву мотивовано тим, що 03 липня 2008 року між ним та

ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір, на підставі якого він отримав кредит розмірі 120 600 доларів США.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 03 липня 2008 року між ним та ТОВ «Український промисловий банк» укладено іпотечний договір, предметом якого є належна позивачу трикімнатна квартира

АДРЕСА_1 .

30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий банк» відступила право вимоги до позивача за кредитним та іпотечним договорами на користь

ПАТ «Дельта банк», яке у свою чергу 16 липня 2020 року передало таке право вимоги на користь ТОВ «ФК «Форінт». ТОВ «ФК «Форінт» на підставі договору

від 22 квітня 2021 року відступило право вимоги до позивача ТОВ «ФК «Позика».

19 листопада 2021 року ТОВ «ФК «Позика» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири

АДРЕСА_1 ТОВ «2х2 ФІНАНС».

Позивач зазначав, що жодного повідомлення про перехід права вимоги від

ТОВ «ФК «Форінт» та ТОВ «ФК «Позика» він не отримував, як і не отримував вимогу про усунення порушень з повідомленням про намір продажу предмету іпотеки, а також про ціну продажу майна, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося з порушенням порядку, встановлено Законом України «Про іпотеку». Посилався на те, що кінцевим бенефіціаром ТОВ «ФК «Позика» та

ТОВ «2х2 ФІНАНС» є одна і та ж людина -ОСОБА_2 , що суперечить вимогам чинного законодавства.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 19 листопада 2021 року між ТОВ «ФК «Позика» та

ТОВ «2X2 ФІНАНС», скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 листопада 2021 року про реєстрацію за ТОВ «2X2 ФІНАНС» права власності на спірну квартиру, а також витребувати вказану квартиру з чужого незаконного володіння ТОВ «2X2 ФІНАНС».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова у складі судді Янцовської Т. М. від 26 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійcним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «2X2 ФІНАНС», посвідчений 19 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В., зареєстрований в реєстрі № 2986.

Скасовано державну реєстрацію прав та обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 за ТОВ «2х2 ФІНАНС», проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Пономарьовою Д. В.

від 19 листопада 2021 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «ФК «Позика» та ТОВ «2X2 ФІНАНС», посвідчений 19 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу

Пономарьовою Д. В., зареєстрований в реєстрі № 2986.

Витребувано у ТОВ «2х2 ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 квартиру

АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «ФК «Позика» у порушенням вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» не направляло на адресу позивача вимогу про усунення порушень з повідомленням про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки. У зв`язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу, підлягає скасуванню державна реєстрація права власності на спірну квартиру за ТОВ «2х2 ФІНАНС», оскільки така вимога є похідною. На думку суду, оскільки ТОВ «ФК «Позика» не мало права продавати спірну квартиру ТОВ «2х2 ФІНАНС», то наявні підстави для задоволення позовних вимог та витребування спірної квартири з незаконного володіння останнього власника ТОВ «2х2 ФІНАНС».

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд дійшов помилкового висновку про ненаправлення ТОВ «ФК «Позика» вимоги на адресу позивача, оскільки такий спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема 05 липня 2021 року та повторно 21 серпня 2021 року ТОВ «ФК «Позика» направляло на адресу ОСОБА_1 рекомендовані поштові повідомлення про усунення порушень за кредитним договором, однак такі порушення позивач не усунув.

Після закінчення тридцятиденного строку після направлення вимоги,

19 листопада 2021 року ТОВ «ФК «Позика» скористалося правом, передбаченим пунктом 4.2 договору іпотеки, та звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на користь ТОВ «2Х2 ФІНАНС».

ТОВ «ФК «Позика» вжито всіх необхідних заходів для належного повідомлення позивача про вимогу стосовно усунення порушення, однак вказані зазначені листи повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання» внаслідок недбалості або ухилення від отримання вимог позивачем, що свідчить про дотримання іпотекодержателем порядку надсилання вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

22 березня 2025 року від імені ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А. О. подав до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду

від 08 листопада 2023 року у справі № 442/7748/20, від 16 серпня 2023 року у справі № 910/6654/22, від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21,

від 28 лютого 2024 року у справі № 910/12005/22, від 12 червня 2023 року

у справі № 205/7739/21, від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21,

07 лютого 2024 року у справі № 311/2297/21, тощо.

Також заявник оскаржує судове рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує напорушення судом норм процесуального права, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України)).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимоги про усунення порушень не містять попереджень про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому іпотекодержатель не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель не виконав вимогу статті 38 Закону України «Про іпотеку», зокрема, не повідомив позивача про намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки. Зазначає, що вартість квартири при зверненні стягнення на майно суттєво занижена. Акцентує увагу на тому, що докази надсилання вимоги про усунення порушень та про ціну предмета іпотеки, які суд апеляційної інстанції взяв до уваги, були подані ТОВ «ФК «Позика» на стадії апеляційного провадження, незважаючи на те, що відповідач був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, що є порушенням вимог процесуального законодавства. ТОВ «ФК «Позика» не навело жодних причин, що заважали йому подати зазначені докази до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу

У квітні 2025 року від ТОВ «ФК «Позика» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. Зазначає, що при зверненні стягнення на предмет іпотеки ним було дотримано вимоги Закону України «Про іпотеку».

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 08 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

03 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позивачу кредит у розмірі 120 600 доларів США, строком до 01 липня 2033 року.

На забезпечення виконання умов кредитного договору 03 липня 2008 року між позивачем та ТОВ «Український промисловий банк» укладено іпотечний договір, предметом якого є належна позивачу трикімнатна квартира

АДРЕСА_1 .

30 червня 2010 року ТОВ «Український промисловий банк» відступила право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ПАТ «Дельта банк», яке у свою чергу 16 липня 2020 року передало таке право вимоги на користь

ТОВ «ФК «Форінт».

ТОВ «ФК «Форінт» на підставі договору від 22 квітня 2021 року відступило право вимоги до позивача ТОВ «ФК «Позика».

19 листопада 2021 року ТОВ «ФК «Позика» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 4 049 714 грн звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу квартири

АДРЕСА_1 на користь ТОВ «2х2 ФІНАНС».

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Наведена норма спрямована на фактичне повідомлення іпотекодавця, аби надати йому можливість усунути порушення і цим запобігти зверненню стягнення на його майно. Тому повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення, або особиста доставка на адресу іпотекодавця.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі №757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, зазначено, що:

«за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).

Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».

За змістом статті 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог.

Якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов`язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та з наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.

Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він не отримував вимоги про усунення порушень із попередженням іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, а тому вважав, що іпотекодержатель не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції погодився із такими доводами позивача, оскільки матеріали справи не містять доказів про дотримання іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця про вимогу стосовно усунення порушення.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком місцевого суду не погодився, оскільки 05 липня 2021 року та повторно 21 серпня 2021 року ТОВ «ФК «Позика» направляло на адресу ОСОБА_1 рекомендовані поштові повідомлення про усунення порушень за кредитним договором, однак вказані зазначені листи повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання» внаслідок недбалості або ухилення від отримання вимог позивачем, що свідчить про дотримання іпотекодержателем порядку надсилання вимоги про усунення порушення кредитного зобов`язання.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, оскільки він зроблений з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365 367 ЦПК України дає Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Зокрема, згідно з частиною третьою статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Верховний Суд звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.

Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Верховного Судувід 08 листопада 2023 року,

від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 31 липня

2019 року у справі № 753/11963/15-ц, від 14 грудня 2022 року у справі

№ 521/574/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19).

Слід зазначити, що докази надсилання позивачу вимог про усунення порушень, надіслані ТОВ «ФК «Позика» 05 липня та 21 серпня 2021 року, які суд взяв до уваги, були подані ТОВ «ФК «Позика» вперше разом із апеляційною скаргою

у січні 2024 року.

Суд апеляційної інстанції ухвалою від 29 лютого 2024 року відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ «ФК «Позика» на заочне рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2023 року, однак ухвалою від 12 червня 2024 року закрив апеляційне провадження та повернув апеляційну скаргу заявнику у зв`язку із порушенням ним порядку оскарження заочного рішення.

ТОВ «ФК «Позика» звернулася до суду із заявою про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та про перегляд цього рішення зазначивши у заяві про вказані докази надсилання позивачу вимог про усунення порушень, однак не подав їх разом із заявою.

Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 червня

2024 року у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Позика» відмовлено.

У липні 2024 року ТОВ «ФК «Позика» звернулося до апеляційного суду із апеляційною скаргою на заочне рішення Червонозаводського районного суду

м. Харкова від 26 грудня 2023 року і ухвалою Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Вдруге докази про надсилання вимог на адресу іпотекодавця ТОВ «ФК «Позика» подало також на стадії апеляційного перегляду заочного рішення, після відкриття апеляційного провадження у справі (а. с. 4-77, т. 4), однак у клопотанні про приєднання цих доказів відповідач жодним мотивів причин пропуску строку подання доказів до суду першої інстанції не зазначив, не ставив питання про прийняття та дослідження таких доказів.

Саме на підставі поданих до суду апеляційної інстанції копій вимог про усунення порушень із доказами про їх направлення на адресу іпотекодавця суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим, у порушення вимог статті 367 ЦПК України відповідач чи його представник не надали доказів неможливості подання доказів направлення на адресу позивача вимог про усунення порушень умов кредитного договору з причин, що об`єктивно не залежали від них, а тому суд апеляційної інстанції помилково взяв до уваги надані відповідачем докази.

При цьому суд апеляційної інстанції не навів мотивів наявності виняткового випадку прийняття цих доказів, з огляду на відсутність доказів неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від відповідача.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що ТОВ «ФК «Позика» не подало докази до суду першої інстанції з поважних причин, зокрема, через розгляд справи за відсутності відповідача, є помилковими, оскільки у суді першої інстанції відповідач повідомлявся належним чином про розгляд справи, який тривав з грудня 2021 року до грудня 2023 року, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, а також довідка про доставку повістки до електронного кабінету (а. с. 48, 57, 184, 207, т. 1, а. с. 52,

т. 2).

Те, що відповідач не з`явився у судове засідання, коли було проголошено заочне рішення від 26 грудня 2023 року, не може бути поважною причиною неподання зазначених доказів, оскільки про це судове засідання ТОВ «ФК «Позика» було належним чином повідомлено, зокрема шляхом надіслання повістки

30 листопада 2023 року до електронного кабінету відповідача через підсистему «Електронний Суд», що підтверджується відповідною довідкою суду (а. с. 52, т. 2).

Також є помилковими посилання суду апеляційної інстанції як на поважність неподання відповідачем зазначених доказів до суду першої інстанції неподання відзиву на позов, оскільки відповідач як особа, яка була повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, не надав доказів про наявність перешкод для подання відзиву на позов разом із доказами, однак таким правом не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, не подавши до суду першої інстанції разом із відзивом на позов доказів додержання порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання, відповідач взяв на себе ризики настання наслідків, пов`язаних із невчиненням ним вказаних процесуальних дій, зокрема визнання незаконним звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд касаційної інстанції враховує, що у суді першої інстанції представник позивача заявляв клопотання про витребування від приватного нотаріуса Пономарьової Д. В., яка посвідчувала оспорюваний договір купівлі-продажу,

а також у ТОВ «ФК «Позика», зокрема, докази направлення позивачу вимоги про усунення порушень з відомостями відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку», які суд першої інстанції неодноразово задовольняв, однак ухвали суду залишились не виконаними (а. с. 38-41, 105-107, 115-117, 140-145, т. 1). При цьому ухвалу суду про витребування доказів від 21 грудня 2021 року приватний нотаріус отримала 18 січня 2022 року, аналогічну ухвалу суду від 30 серпня

2022 року ТОВ «ФК «Позика» отримало 06 вересня 2022 року (а. с. 49, 207, т. 1), проте вимоги суду не виконали.

Тобто сторона позивача вчиняла належні дії задля доведення викладених у позовній заяві обставин невиконання ТОВ «ФК «Позика» вимог

статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо надіслання вимоги про усунення порушень умов кредитного договору, однак відповідач не скористався правом подання відповідних доказів на спростування доводів позивача.

Установивши, що матеріали справи не містять доказів належного надсилання ТОВ «ФК «Позика» на адресу позивача вимоги про усунення порушень умов кредитного договору у розумінні першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що іпотекодержатель не набув права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, а тому підставно задовольнив позовні вимоги

ОСОБА_1 .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установлено, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лисенко Андрій Олександрович, задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року скасувати

і залишити в силі заочне рішення Червонозаводського районного суду

м. Харкова від 26 грудня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович