Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2019 року у справі №279/4932/17

Постанова

Іменем України

14 травня 2020 року

м. Київ

справа № 279/4932/17

провадження № 61-2052св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Халепи Сергія Володимировича на постанову Житомирського апеляційного суду

від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Позовна заява мотивована тим, що 19 квітня 2012 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу № 06/3616 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 191 КК України. 23 квітня

2012 року позивачу було обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

28 квітня 2012 року у позивача було вилучено транспортний засіб «Daimler-Benz 207D» 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який 13 квітня

2012 року визнаний речовим доказом по справі та переданий для зберігання на штрафний майданчик ДАІ Коростенського МВ УМВС України в Житомирській області до вирішення справи по суті.

28 квітня 2012 року дії ОСОБА_1 та дії ОСОБА_2 перекваліфіковано з частини третьої статті 191 КК України на частину другу статті 185 КК України.

24 травня 2012 року позивачу повторно обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання та в цей же день пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 185 КК України.

03 липня 2012 року кримінальну справу разом із затвердженим обвинувальним висновком направлено до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області для розгляду по суті.

Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 22 грудня 2015 року повернуто вказану справу для організації та проведення додаткового розслідування прокурору Коростенської місцевої прокуратури Житомирської області.

Постановою прокурора Коростенської місцевої прокуратури від 30 грудня

2015 провадження у справі було закрито через відсутність в діянні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. Окрім цього прийнято рішення щодо повернення ОСОБА_1 речового доказу - автомобіля «Daimler-Benz» 207D 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який зберігався на штраф-майданчику ДАІ. Відомості про прийняте рішення внесені до Єдиного реєстру судових розслідувань. Дана постанова ніким оскаржена не була та набрала законної сили.

З урахуванням наведеного, позивач зазначив, що перебував під слідством та судом з 19 квітня 2012 року до 30 грудня 2015 року, а всього 3 роки 8 місяців і

11 днів.

В день повернення речового доказу по справі - автомобіля марки «Daimler-Benz 207D», позивачем встановлено, що даний автомобіль частково розукомплектовано та суттєво зіпсовано кузов іржею внаслідок його тривалого неналежного зберігання на вулиці. Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу «Daimler-Benz» 207D 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , вартість матеріального збитку, завданого власнику даного транспортного засобу, станом на 12 жовтня 2016 року, без урахування ПДВ, становить 103 045,00 грн.

Внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності і обрання йому запобіжного заходу у виді підписки про невиїзд, останній був позбавлений можливості працювати за фахом та реалізовувати належним чином підприємницьку діяльність, був змушений весь час перебування під слідством та судом утримувати домашнє господарство, свою дружину та дітей виключно за рахунок зароблених на протязі всього життя заощаджень. Також зазначає, що зазнав суттєвих моральних страждань (неможливості реалізації власних амбіцій; почуттів зневаги до власної честі та гідності; реалізації відчуття безпеки і правової захищеності щодо себе та своєї родини, а також взаємодії з правоохоронними органами, як гарантами таких; у реалізації прав та обов`язків глави сім`ї, чоловіка та батька; дружнього спілкування з товаришами та колегами), не мав можливості вільно користуватися належним йому майном, зокрема автомобілем, який було вилучено та, як наслідок, значно зіпсовано умовами зберігання. Разом з цим, факт притягнення в якості обвинуваченого був доведений до відома громадськості та негативно вплинув на його стосунки з оточуючими, внаслідок сукупності вищезгаданих обставин, значно погіршився стан його здоров`я.

ОСОБА_1 просив стягнути із Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України у якості відшкодування завданої немайнової (моральної) шкоди суму у розмірі

66 мінімальних заробітних плат, установлених на момент розгляду справи судом, що орієнтовно на момент подачі позову становить 211 200,00 грн; у якості відшкодування майнової шкоди - матеріального збитку, завданого автомобілю марки «Daimler-Benz 207D» 1987 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 103 045,00 грн; у якості відшкодування витрат понесених на оплату експертного психологічного дослідження у розмірі 7 142,40 грн, витрати понесені на оплату експертного дослідження колісного транспортного засобу «Daimler-Benz 207D» 1987 року випуску у розмірі 600,00 грн, а всього судових витрат на загальну суму 7 742,40 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 21 травня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 165 133,06 грн у якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 103 045,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку завданого пошкодженням транспортного засобу.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 7 742,40 грн понесених судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач зазнав моральних страждань внаслідок незаконного знаходження під слідством та судом у вчинені кримінального правопорушення. Розмір моральної шкоди, завданої позивачу суд визначив в сумі 165 133,06 грн. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом першої інстанції, яка становила 3 723,00 грн. При цьому судом було враховано тривалість перебування позивача під слідством і судом (3 роки 8 місяців 11 днів). Стягуючи на користь позивача 103 045,00 грн відшкодування матеріального збитку завданого пошкодженням транспортного засобу, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості цієї вимоги, який відповідачем не спростовано.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу керівника Коростенської місцевої прокуратури задоволено частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року скасовано в частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 103 045,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку завданого пошкодження транспортного засобу та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року в частині стягнення судових витрат змінено, зменшено цей розмір з

7 742,40 грн до 7 142,40 грн.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 103 045,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку завданого пошкодження транспортного засобу, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження причинного зв`язку між втратою вартості автомобіля і його зберіганням, як і розміру такого збитку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 січня 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Халепа С. В. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що керівником Коростенської місцевої прокуратури не надано жодного доказу на підтвердження доводів апеляційної скарги щодо іншого розміру завданої шкодипошкодження транспортного засобу, відповідного клопотання про призначення експертизи ним не заявлялось. Висновок про вартість матеріального збитку від 12 жовтня 2016 року № 45/16 є належним та допустимим доказом у цій справі.

Доводи інших учасників справи

01 березня 2019 року керівник Коростенської місцевої прокуратури через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що протягом усього часу перебування автомобіля на штраф-майданчику, автомобіль в експлуатації не перебував. Під час вилучення автомобіля в якості речового доказу, на ньому були наявні корозійні пошкодження складових автомобіля. Крім цього, висновок експерта складено 12 жовтня

2016 року, а рішення щодо повернення ОСОБА_1 речового доказу - вказаного автомобіля, прийнято 30 грудня 2015 року. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували відсутність деталей, вказаних у висновку експерта, на момент безпосереднього повернення автомобіля володільцю.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року поновлено представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , строк на касаційне оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.

У березні 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Халепи С. В. на постанову Житомирського апеляційного суду

від 29 листопада 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріального збитку завданого пошкодження транспортного засобу.

В іншій частині постанова Житомирського апеляційного суду від 29 листопада

2018 року не оскаржується, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряється.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

В силу приписів статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній чи юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв`язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.

Дії (бездіяльність) органів дізнання, внаслідок яких (якої) було пошкоджено спірний автомобіль, є основним предметом доказування і, відповідно, встановлення у даній справі, оскільки відсутність даного елементу делікту свідчить про відсутність інших складових даної правової конструкції та відсутність самого факту заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК України).

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України

від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок), визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 27 Порядку схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку

Зберігання речових доказів у вигляді автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, здійснюється на спеціальних майданчиках і стоянках Державтоінспекції МВС для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів (пункт 20 Порядку).

Апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що спірний автомобіль на час перебування його у статусі речового доказу знаходився на спеціальному майданчику ДАІ. Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження вартості автомобіля «Daimler-Benz» 207D 1987 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 на час його вилучення у позивача, що виключає можливість визначення реального розміру матеріального збитку, спричиненого тривалим зберіганням автомобіля на штраф-майданчику. Будь-яких доказів звернення позивача щодо неналежного зберігання транспортного засобу, втрати його деталей, тощо матеріали справи також не містять, ураховуючи те, що висновок експерта складено 12 жовтня 2016 року, а рішення щодо повернення ОСОБА_1 речового доказу - вказаного автомобіля, прийнято 30 грудня

2015 року. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріального збитку завданого пошкодження транспортного засобу, оскільки такі вимоги не підтверджено належними та допустимими доказами.

Аргументи заявника про те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 21 вересня 2018 року по справі

№ 910/19960/15 дійшов висновку, що знищення чи псування речових доказів є підставою для відшкодування шкоди стороною обвинувачення, на яку покладається обов?язок доведення відсутності вини є безпідставними, оскільки предмет розгляду цієї справи та справи, про яку вказує заявник (речові докази) є різним і, відповідно, правила Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 також є різним.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріального збитку завданого пошкодження транспортного засобу - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Халепи Сергія Володимировичазалишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріального збитку завданого пошкодження транспортного засобу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська