Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.04.2022 року у справі №552/880/21
Постанова КАС ВП від 12.12.2023 року у справі №552/880/21
Постанова КАС ВП від 12.12.2023 року у справі №552/880/21

Постанова

Іменем України

14 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 552/880/21

провадження № 61-17456св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області,

третя особа- Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Пилипчук Л. І.,

Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі -

ГУ ПФУ в Полтавській області) про стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 440/828/19, яке набрало законної сили 05 червня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі - Полтавське ОУПФ України Полтавської області) від 29 січня 2019 року № 25 про відмову в перерахунку пенсії

ОСОБА_1 та зобов`язано Полтавське ОУПФ України Полтавської області

здійснити перерахунок і виплату пенсії за вислугою років відповідно до

статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 % від загальної суми складових місячного заробітку (окладу, класного чину, вислуги років, інших виплат, які передбачені чинним законодавством) з 06 вересня 2017 року на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 04 грудня 2018 року без обмеження її максимального розміру.

Відповідно до листа відповідача від 01 серпня 2019 року останній визнає існуючий борг та за період з 06 вересня 2017 року до 04 червня 2019 року, ним нарахована заборгованість у розмірі 393 070,93 грн. Проте ГУ ПФУ

в Полтавській області не зазначило, коли сплатить існуючий борг.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2019 року у справі № 552/5400/19, яке набрало законної сили, стягнуто з ГУ ПФУ

в Полтавській області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період

з 06 вересня 2017 року до вересня 2019 у розмірі 76 531,17 грн, 3 % річних за період з 07 вересня 2017 року до 31 жовтня 2019 року - 25 328,84 грн, моральну шкоду - 5 000 грн, а всього - 106 860,01 грн.

Однак, відповідач продовжує протиправно ухилятись від виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 440/828/19.

Зазначав, що від знецінення суми боргу по соціальних виплатах від інфляції йому завдана матеріальна шкода. Крім того, вказував, що тривалим невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за рішенням суду порушено його нормальний соціально-побутовий ритм життя. Позивач позбавлений можливості придбати в повному обсязі ліки та пройти необхідне стаціонарне лікування, як наслідок, його нервове перенапруження значно відображається на його стані здоров`я, тому є підстави для відшкодування моральної шкоди, яку він оцінює у 33 000 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ГУ ПФУ в Полтавській області інфляційні втрати за період з 01 жовтня 2019 року до 31 січня

2021 року у розмірі 27 493,01 грн, 3 % річних за період з 01 листопада

2019 року до 28 лютого 2021 року - 15 669 грн, моральну шкоду - 33 000 грн, а всього - 76 162,01 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 31 травня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період з 01 жовтня 2019 року до 31 січня 2021 року у розмірі 27 493,01 грн, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 01 листопада 2019 року до 28 лютого 2021 року - 15 669 грн, моральну шкоду - 5 000 грн, а всього - 48 162,01 грн.

Судові витрати за розгляд справи судом віднесено за рахунок держави.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з вини відповідача залишилося невиконаним судове рішення, яке набрало законної сили, тому на користь позивача з ГУ ПФУ в Полтавській області підлягають стягненню інфляційні втрати, три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також моральна шкода у визначеному судом розмірі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України з одночасним відшкодуванням моральної шкоди також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розгляду даної справи в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно відкрив апеляційне провадження, оскільки до апеляційної скарги не було додано належних та допустимих доказів, що підтверджують повноваження представника відповідача. Також в апеляційні скарзі не зазначено всіх учасників справи, зокрема, не вказано про Державну казначейську службу України, яка залучена до участі у справі як третя особа. Апеляційний суд не зазначив в ухвалі про відкриття апеляційного провадження щодо третьої особи, а також не надіслав їй копії апеляційної скарги.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження

у справі. Так, позов у цій справі спрямований на захист приватного права позивача внаслідок невиконання грошового зобов`язання, тому має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Крім того, спір з подібними вимогами (кошти стягувалися за інший період) та аналогічними сторонами був розглянутий судом в порядку цивільного судочинства (справа № 552/5400/19), тому апеляційний суд порушив принцип правової визначеності.

Суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 лютого 2021 року

у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), оскільки правовідносини та фактичні обставини в указаній справі та у цій справі

є відмінними.

Доводи інших учасників справи

ГУ ПФУ в Полтавській області подало до суду відзив на касаційну скаргу,

в якому просило ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.

Вказувало, що апеляційну скаргу подано до суду належним

представником відповідача, повноваження якого були підтверджені доданою копією довіреності. Спір у цій справі є публічно-правовим, який виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про часткове стягнення заявлених позивачем сум, оскільки такі вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами, а також спростовуються нормами матеріального права та судовою практикою. При цьому, ГУ ПФУ в Полтавській області не мало можливості виконати судове рішення, оскільки кошти з державного бюджету України на виплату перерахованих пенсій позивачу не виділялись.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

ОСОБА_1 25 жовтня 2021 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

16 грудня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 22 лютого 2022 року призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 440/828/19, яке набрало законної

сили 05 червня 2019 року, визнано протиправним та скасовано рішення Полтавського ОУПФ України Полтавської області від 29 січня 2019 року № 25 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Полтавське ОУПФ України Полтавської області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 % від загальної суми складових місячного заробітку (окладу, класного чину, вислугу років, інших виплат, які передбачені чинним законодавством) з 06 вересня 2017 року на підставі довідки Прокуратури Полтавської області від 04 грудня 2018 року № 18-607/вих.18 без обмеження її максимального розміру.

ОСОБА_1 07 червня 2019 року звернувся з письмовою заявою до

ГУ ПФУ в Полтавській області, в якій просив повідомити в установлений законодавством термін про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у справі № 440/828/19, про розмір його нової пенсії та дату її виплати згідно з указаним рішенням суду, про розмір суми виплати, яка буде виплачена разом з новим розміром, та дату її виплати, а також про розмір і дату доплати з дати вказаної

в резолютивній частині зазначеного рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року.

Відповідно до листа ГУ ПФУ в Полтавській області від 01 серпня 2019 року № 13830/03.1-20 за період з 06 вересня 2017 року до 04 червня 2019 року нараховано заборгованість у розмірі 393 070,93 грн, виплату якої буде здійснено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України

від 22 серпня 2018 року № 649.

Однак на час звернення позивача до суду з цим позовом виплата вказаної заборгованості відповідачем не проведена.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 31 жовтня 2019 року у справі № 552/5400/19, яке набрало законної сили, стягнуто з ГУ ПФУ

в Полтавській області на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період

з 06 вересня 2017 року до вересня 2019 року у розмірі 76 531,17 грн, 3 % річних за період з 07 вересня 2017 року до 31 жовтня 2019 року - 25 328,84 грн, моральну шкоду - 5 000 грн, а всього - 106 860,01 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити

у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції

(частина третя статті 406 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджуються з вказаними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

У частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання

у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).

Натомість публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих правовідносин з їх специфічними суб`єктами та їх підпорядкованістю.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають, зокрема, у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; на публічно-правові спори, у тому числі на спори фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності (частина перша, пункт 1 частини другої статті 19 КАС України).

Тому загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути

і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження

№ 14-727цс19), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20).

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними

публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Таким чином, на правовідносини з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат поширються юрисдикція адміністративних судів.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 638/1620/20 (провадження № 61-3182св21).

Зміст поняття «публічно-владні управлінські функції» полягає в наявності у суб`єкта суспільно необхідних для невизначеного або певного кола осіб повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.

Відтак до справ адміністративної юрисдикції віднесені, зокрема,

публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення та/або спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень тощо.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (провадження № 14-440цс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження

№ 14-397цс19).

З указаного вбачається, що визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 335/5689/20 (провадження № 61-5353св21).

Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним (стаття 124 Конституції України, норми процесуального законодавства).

Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя.

Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму.

Зокрема, наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми (соціальні виплати), не нараховані та/або не виплачені як доходи, не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або зобов`язань, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 липня 2021 року у справі № 335/6726/20 (провадження № 61-5027св21).

Отже, спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінює правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу і три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні висновки висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Крім того, у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень

статті 625 ЦК України, дійшла висновку, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат і трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги, а поєднання цих вимог у одній справі не є обов`язковим.

Отже, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених вказаною статтею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди у зв`язку із порушенням порядку здійснення повноважень органом влади визначається за правовою природою правовідносин, а також виходячи з того, чи пред`явлена вимога про стягнення моральної шкоди в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження

№ 14-158цс20) та від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19).

Аналіз положень частини п`ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє зробити висновок, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

Ураховуючи те, що спір щодо нарахування, сплати та перерахунку соціальних виплат підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України з одночасним відшкодуванням моральної шкоди також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 травня

2021 року у справі № 638/1620/20 (провадження № 61-3182св21).

В обґрунтування заявлених у справі вимог позивач посилався на рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року

у справі № 440/828/19, ухвалене за правилами адміністративної юрисдикції, якими зобов`язано відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 % від загальної суми складових місячного заробітку.

Встановивши, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди у зв`язку з невиконанням рішенням Полтавського окружного адміністративного

суду від 23 квітня 2019 року у справі № 440/828/19, яке набрало законної сили, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про

закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої

статті 255 ЦПК України, оскільки спір за вимогами ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, а також відшкодування моральної шкоди виник внаслідок несвоєчасного виконання судового рішення в адміністративній справі, яким зобов`язано орган Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугою років, яке було ухвалено адміністративним судом, тому вимоги позивачки підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що заявлені у цій справі вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що апеляційна скарга

від імені відповідача подана неуповноваженою особою (повноваження представника не підтверджені), оскільки такі доводи спростовані доданою до апеляційною скарги копією довіреності зі строком дії до 31 грудня

2021 року (а. с. 123), яка завірена відповідачем, зокрема, на якій міститься відтиск печатки ГУ ПФУ в Полтавській області та підпис посадової особи зазначеного органу Пенсійного фонду України. Крім того, представник ОСОБА_2 , яка подала апеляційну скаргу, брала участь у розгляді справи в суді першої інстанції, а на підтвердження її повноважень також була надана копія довіреності (а. с. 51), завірена відповідним чином. Апеляційний суд дав належну правову оцінку цим обставинам (перевірив повноваження представника відповідача), тому правильно прийняв до розгляду апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Полтавській області.

Не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали доводи касаційної скарги про незазначення відповідачем в апеляційний скарзі третьої особи, оскільки вказана обставина не впливає на юрисдикцію спору. Відсутність в апеляційний скарзі відомостей про третю особу не порушує прав та інтересів позивача. Разом з тим, апеляційний суд направляв на адресу Державної казначейської служби України судові повістки про розгляд справи та інші процесуальні документи (а. с. 184, 185, 190, 191, 209).

За правилом частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги, що спір з подібними вимогами (кошти стягувалися за інший період) та аналогічними сторонами був розглянутий судом в порядку цивільного судочинства (справа № 552/5400/19), не заслуговують на увагу, оскільки Верховний Суд не наділений повноваженнями надавати правовий аналіз правомірності вирішення іншої справи під час розгляду цієї конкретної справи.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20), в якій правовідносини та фактичні обставини є відмінними від тих, що у цій справі, враховуючи наступне.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах

Якщо у різних справах вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то можливість звернення з касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України була би вкрай обмеженою та не відповідала би ролі Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя

статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Відмінність у предметах позовів і підставах позовів у справі № 520/17342/18 та у цій справі, що є предметом касаційного перегляду, не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Таким чином, апеляційний суд правильно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

При цьому касаційним судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України ухвала апеляційного суду підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому її необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Разом тим, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 листопада

2021 року заяву ОСОБА_1 про передачу справи за встановленою юрисдикцією задоволено. Передано справу № 552/880/21 до Полтавського окружного адміністративного суду як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про стягнення трьох процентів річних, інфляційних

втрат та відшкодування моральної шкоди, відкрито провадження в адміністративній справі № 552/880/21.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року провадження у справі № 552/880/21 зупинено до перегляду в порядку касаційного провадження ухвали Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року про закриття провадження у справі. Матеріали справи № 552/880/21 передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги.

Оскільки за результатом касаційного перегляду ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишено без змін, то справу необхідно передати для продовження розгляду до Полтавського окружного адміністративного суду, до юрисдикції якого віднесено завлений між сторонами спір.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук