Історія справи

Постанова

Іменем України

14 квітня 2022 року

місто Київ

справа № 463/500/20

провадження № 61-9566св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Львівський національний аграрний університет,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2020 року, постановлене суддею Грицка Р. Р., та постанову Львівського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Крайник Н. П., Ванівського О. М., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2020 року звернулася до суду з позовом до Львівського національного аграрного університету (далі - ЛНАУ, Університет), у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ ректора ЛНАУ від 18 грудня 2019 року № 698-к про звільнення її з роботи 18 грудня 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України; поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2019 року до дня ухвалення судового рішення.

Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що працювала на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов Університету з 15 листопада 2012 року та була звільнена з роботи 20 січня 2019 року на підставі наказу від 15 січня 2019 року № 07-к на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Рішенням від 05 грудня 2019 року у справі № 463/1166/19 Личаківський районний суд м. Львова зазначений наказ відповідача скасував, поновив ОСОБА_1 на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць суд допустив до негайного виконання.

Згідно з наказами ректора Університету від 05 грудня 2019 року № 669-к та від 09 грудня 2019 року № 675-к ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов ЛНАУ.

Позивач стверджує, що протягом періоду часу з 09 грудня 2019 року до 18 грудня 2019 року вона виходила на роботу та виконувала посадові обов`язки, а 18 грудня 2019 року у відділі кадрів її ознайомили із наказом від 18 грудня 2019 року № 698-к про її звільнення з роботи 18 грудня 2019 року згідно з пунктом 2 частини другої статті 36 КЗпП України (закінчення строку строкового договору), з виплатою компенсації за 3 календарних дні невикористаної щорічної оплачуваної відпустки. Підставою для її звільнення зазначено закінчення строку дії трудового договору.

На переконання позивача, наказ про її звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору є незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню, оскільки строковий трудовий договір між сторонами у письмовій формі жодного разу не укладався. Дія строкового трудового договору формально продовжувалася наказами ректора, останній раз наказом від 22 серпня 2018 року № 518-к; у подальшому її переведено на посаду старшого викладача кафедри іноземних мов з 0, 75 окладу на повний оклад на умовах строкового трудового договору до 12 серпня 2019 року (наказ від 10 вересня 2018 року № 566-к).

Наголошувала на тому, що після поновлення на роботі 05 грудня 2019 року працювала на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов до 18 грудня 2019 року. За цей час роботодавець не пропонував їй укладення жодного строкового трудового договору.

Оскільки у наказі про поновлення не зазначено про продовження роботи на підставі строкового трудового договору, позивач вважала, що її поновили на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов ЛНАУ без обмежень у строках роботи.

Також на обґрунтування того, що її поновлено на посаді без обмеження строком роботи посилалася на правила частини першої статті 39-1 КЗпП України, що трудовий договір укладений із нею на невизначений строк, оскільки адміністрація відповідача безпосередньо після її поновлення на роботі не звільнила її за закінченням строку трудового договору.

Позивач зазначила, що неодноразово зверталася зі скаргами на протиправну поведінку роботодавця стосовно неї як найманого працівника. На час подання позову Львівський апеляційний суд розглядав скаргу на дії працівників відділу кадрів ЛНАУ, також вона подала заяви до органів Національної поліції за фактом підроблення документів, які пов`язані з її трудовою діяльністю. Вважала, що саме відстоювання своїх трудових прав є дійсною причиною повторного необґрунтованого звільнення її з роботи.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач проти задоволення позову заперечував з огляду на його необґрунтованість та безпідставність.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 22 вересня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова відмовив у задоволенні позову.

Ухвалою від 15 жовтня 2020 року цей самий суд заяву ЛНАУ про розподіл судових витрат у справі залишив без розгляду.

Постановою від 29 квітня 2021 року Львівський апеляційний суд залишив без змін рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2020 року.

Скасував ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2020 року, постановив нове рішення, яким стягнув з ОСОБА_1 на користь Університету витрати на правову допомогу у розмірі 2 000, 00 грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що доводи позивача про те, що у зв`язку із неодноразовим продовженням трудових відносин шляхом переукладення трудового договору такий набув ознак безстроковості згідно з вимогами частини другої статі 39-1 КЗпП України, є необґрунтованими, оскільки укладення трудового договору на певний строк регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні чи продовженні строку дії такого договору застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України. Під час судового розгляду встановлено, що до моменту припинення трудових відносин між сторонами вони перебували у трудових відносинах на підставі строкового трудового договору, термін дії якого сплинув 12 серпня 2019 року. Протягом здійснення своєї трудової діяльності будь-яких заперечень щодо строкового характеру трудових відносин ОСОБА_1 не висловлювала.

Посилання позивача на дату ухвалення оспорюваного наказу та наведення доводів відповідача щодо цих обставин суд першої інстанції відхилив, оскільки з наведеного випливає лише те, що фактично трудові відносини тривали та роботодавець відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України пред`явив вимогу про їх припинення з врахуванням положень частини другої статті 23 КЗпП України.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково врахував, що постановою Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року рішення Личаківського районного суд м. Львова від 05 грудня 2019 року, яким визнано незаконним та скасовано наказ ректора ЛНАУ від 15 січня 2019 року № 07-к, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов Університету та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, на виконання якого позивач і була допущена до роботи, скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Наведене, на переконання апеляційного суду, не дає підстав для висновку, що, фактичним допуском позивача до виконання посадових обов`язків на підставі рішення суду, яке в наступному було скасоване, з позивачем було укладено безстроковий трудовий договір.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 09 червня 2021 року звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Також просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначила як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17), щодо обов`язку відповідача довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю;

- суд апеляційної інстанції не врахував та не надав правової оцінки наказу відповідача від 09 грудня 2019 року № 6675-к, яким поновлено позивача на роботі, подальше виконання позивачем трудових обов`язків без визначення роботодавцем строку дії трудового договору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження.

За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 05 грудня 2019 року у справі № 463/1166/19 визнано незаконним та скасовано наказ ректора ЛНАУ від 15 січня 2019 року № 07-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи. Суд поновив ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов ЛНАУ. Стягнув з Університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, у розмірі 97 427, 77 грн, зі сплатою відповідних відрахувань згідно з чинним законодавством. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 5 262, 93 грн.

На виконання зазначеного рішення суду наказом ректора ЛНАУ від 05 грудня 2019 року № 669-к ОСОБА_1 поновлено на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов ЛНАУ з 05 грудня 2019 року. Забезпечено внесення запису до трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Забезпечено виплату заробітної плати за один місяць у розмірі 5 262, 93 грн після надання ОСОБА_1 реквізитів банківського рахунку. Також на виконання рішення суду ОСОБА_1 допущено до виконання посадових обов`язків.

Наказом від 09 грудня 2019 року № 675-К ректор ЛНАУ вніс зміни до наказу від 05 грудня 2019 року № 669-к, виклав пункт 1 наказу в такій редакції: «1. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов Львівського національного аграрного університету».

Надалі, оскаржуваним наказом від 18 грудня 2019 року № 698-К відповідач звільнив ОСОБА_2 з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (за закінченням строку трудового договору).

Постановою від 07 грудня 2020 року Львівський апеляційний суд скасував рішення Личаківського районного суду м. Львова від 05 грудня 2019 року у справі № 463/1166/19, яким визнано незаконним та скасовано наказ ректора ЛНАУ від 15 січня 2019 року № 07-к, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов Університету та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, на виконання якого позивач і була допущена до роботи; суд ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив повністю.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Підставами припинення трудового договору, зокрема, є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виявив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що суди встановили, що фактично останній раз строковий трудовий договір укладався із ОСОБА_1 22 серпня 2018 року. Сторони не заперечували, що у подальшому не укладалися будь-які інші трудові договори, які б регулювали трудові відносини ОСОБА_1 та Університету.

Установивши, що трудові відносини між сторонами у справі врегульовував строковий трудовий договір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки відповідач, як одна зі сторін трудового договору, пред`явивши вимогу про припинення трудового договору та видавши відповідний наказ про звільнення позивача із займаної посади, діяв відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки одна зі сторін трудового договору вимагала припинення трудових відносин, що виникли та існували на підставі трудового контракту.

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, правильним та обґрунтованим є висновок судів про те, що між сторонами існували саме строкові трудові відносини та після закінчення строку дії трудового договору (контракту) сторони не досягли домовленості про продовження трудових відносин на умовах нового контракту або на умовах безстрокового трудового договору.

Доводи касаційної скарги про те, що укладений трудовий договір між позивачем і відповідачем вважається безстроковим, є необґрунтованими, оскільки з позивачем було укладено трудовий договір на визначений строк, припинення трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відповідає вимогам закону. Виконання обов`язків ОСОБА_1 після закінчення строку трудового договору не дає підстав вважати, що трудовий договір набув статусу безстрокового, оскільки відповідно до частин одинадцятої, дванадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти. В окремих випадках, у разі неможливості забезпечення освітнього процесу наявними штатними працівниками, вакантні посади науково-педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 брала участь у конкурсі на заміщення вакантної посади старшого викладача кафедри іноземних мов ЛНАУ, із нею був укладений строковий трудовий договір, що не заперечувала заявник, визнавши, що інших трудових договорів вона з Університетом не укладала, обґрунтованим є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ЛНАУ правомірно звільнив ОСОБА_1 за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Доводи касаційної скарги про те, що роботодавець має довести, що звільнення відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, Верховний Суд врахував, такому правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17), оскаржувані судові рішення відповідають.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема про ненадання належної правової оцінки наказу Університету від 09 грудня 2019 року № 675-к про поновлення ОСОБА_1 на роботі без зазначення як підстави рішення суду та без зазначення строків роботи, а також про те, що після поновлення на роботі роботодавець без будь-яких заперечень та обмежень в строках подальшої роботи допустив ОСОБА_1 до виконання посадових обов`язків, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених у частині першій статті 400 ЦПК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку усім зібраним у справі доказам та врахували їх під час постановлення рішень у справі.

Верховний Суд наголошує, що наказ про поновлення на посаді не змінює змісту попередніх трудових відносин з працівником, а лише є способом захисту його порушених прав. Незалежно від змісту наказу з працівником після поновлення звільненого працівника на підставі рішення суду продовжуються саме ті трудові відносини, які існували до моменту такого звільнення, якими у справі, що переглядається, є трудові відносини за строковим трудовим договором. Єдиною підставою для зміни цих трудових відносин є проходження заявником конкурсу та зайняття у подальшому посади науково-педагогічного працівника на постійній основі, чого у справі, яка переглядається, не відбулося, а тому помилковими є доводи заявника про те, що між нею та Університетом існують трудові відносини за безстроковим трудовим договором.

Додатково потрібно враховувати, що підстава поновлення ОСОБА_1 на роботі в Університеті припинила існувати, оскільки, як встановив апеляційний суд, постановою Львівського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року рішення Личаківського районного суд м. Львова від 05 грудня 2019 року у справі № 463/1166/19, яким визнано незаконним та скасовано наказ ректора ЛНАУ від 15 січня 2019 року № 07-к, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді старшого викладача кафедри іноземних мов Університету та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, на виконання якого позивач і була допущена до роботи, скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Верховний Суд не враховує доводи касаційної скарги про те, що зазначене судове рішення оскаржено в касаційному порядку, оскільки постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття (статті 384 ЦПК України). Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень Верховний Суд у зазначеній справі не вирішував питання про зупинення дії цього судового рішення, із заявою про зупинення провадження у справі, яка переглядається, до закінчення касаційного розгляду справи № 463/1166/19 ОСОБА_1 до апеляційного суду не зверталася.

Вирішуючи питання про законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду в частині вирішення питання про розподіл судових витрат, зокрема витрат на правову допомогу, Верховний Суд врахував, що касаційна скарга в цій частині не містить доводів та підстав касаційного оскарження, а тому постанова апеляційного суду в цій частині не переглядалася Верховним Судом.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак