Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.03.2025 року у справі №527/955/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2025 року

м. Київ

справа № 527/955/24

провадження № 61-16860св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач)

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 06 серпня 2024 року у складі судді Левицької Т. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області(далі - третя особа), про позбавлення батьківських прав,

ухвалив постанову про таке:

I. Вступ

1. У березні 2024 рокупозивач звернулася до суду з позовом до відповідачки за участю третьої особи про позбавлення батьківських прав.

2. Відповідачка, будучи належним чином повідомленою про дату, час

і місце судового засідання, у судове засідання суду першої інстанції не з`явилася, про поважність причин неявки суд не повідомила, в апеляційній скарзі просила позовні вимоги задовольнити.

3. Суд першої інстанції у позові відмовив, і його позицію підтримала апеляційна інстанція.

4. Позивач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку. Підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду, перелік яких навів у касаційній скарзі.

5. Ключовим у спірних правовідносинах є питання про те, чи наявні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.

6. Оскаржувані судові рішення переглядаються в межах, передбачених статтею 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК),

у зв`язку з чим Верховний Суд вирішує питання права, а не факту.

ІІ. Короткий зміст позовних вимог

7. Позов обґрунтований так:

- з 01 листопада 2008 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Глобинського районного суду Полтавської області

від 28 серпня 2018 року (справа № 527/1168/18) розірвано;

- у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- дитина проживає разом із батьком та перебуває на його повному матеріальному утриманні;

- відповідачка участі у вихованні сина не бере, його життям не цікавиться, тим самим ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, тому позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітнього сина відповідатиме його якнайкращим інтересам.

8. Враховуючи викладене, позивач просив позбавити відповідачку батьківських прав щодо сина.

ІII. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

9. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області

від 06 серпня 2024 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року, у позові відмовлено.

10. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надав беззаперечних та достатніх доказів, які підтверджували б винну та свідому поведінку відповідачки щодо ухилення від участі у вихованні сина та нехтування обов`язками матері.

11. Суди врахували, що орган опіки та піклування ухвалюючи рішення про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, поклався на розсуд суду.

12. Надаючи оцінку заяві відповідачки про визнання нею позову, суд першої інстанції виходив із того, що така заява не є безумовною підставою для задоволення позову та досліджується судом у сукупності з іншими доказами, які не доводять наявність підстав застосування до неї такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

13. Крім того, відповідачку попереджено про необхідність змінити ставлення до виховання своєї дитини, на орган опіки та піклування покладено контроль за виконанням нею батьківських обов`язків.

IV. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

15. Касаційна скарга мотивована такими обставинами:

- суди не врахували, що надані позивачем докази підтверджують винну поведінку матері дитини щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина;

- суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору;

- суд першої інстанції необґрунтовано відхилив висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав;

- суди не надали можливості дитині, якій на час розгляду справи виповнилося 14 років, висловити свою думку щодо позбавлення матері батьківських прав;

- підставою касаційного оскарження вказав те, що суди не врахували висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження

№ 14-327цс18), Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 01 листопада 2023 року у справі № 941/314/22,

від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16, від 04 березня 2020 року

у справі № 356/417/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17,

від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 18 грудня 2023 року

у справі № 523/21283/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22,

від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22.

V. Рух справи в суді касаційної інстанції

16. 13 грудня 2024 року позивач звернувся до Верховного Суду

з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.

17. Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2025 року відкрито касаційне провадження.

18. 10 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

19. Відповідачка не скористалася своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

VI. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

20. ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками є сторони у справі.

21. Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області

від 28 серпня 2018 року у справі № 527/1168/18 шлюб, укладений між сторонами, розірвано.

22. 01 лютого 2024 року відповідачка склала заяву, відповідно до змісту якої вона, мати, заявляє, що не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо малолітнього сина, який проживає за адресою:

АДРЕСА_1 . Справжність підпису ОСОБА_2 на заяві засвідчена приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Полтавської області Вариводою В. В., який роз`яснив заявниці зміст статті 166 Сімейного кодексу України (далі - СК).

23. 19 квітня 2024 року складено акт № 69 обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, згідно з яким хлопчик проживає за вказаною адресою із батьком ОСОБА_1 та дідом ОСОБА_5 ; для дитини створені всі умови для його всебічного розвитку і відпочинку. Зазначено, що хлопчик має намір надалі проживати із батьком, повідомив, що мати мешкає у м. Кременчуці окремо, участі у вихованні не бере.

24. 19 квітня 2024 року та 23 квітня 2024 року начальнику служби

у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області подано заяви:

- матері ОСОБА_2 , за змістом якої вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав щодо сина, з яким вона разом не проживає, не бажає його утримувати та піклуватися про нього; правові наслідки позбавлення батьківських прав їй відомі, просить це питання розглядати без її участі;

- сина ОСОБА_4 , який бажає проживати з батьком ОСОБА_1 , який зараз служить у Збройних Силах України, тому він зараз тимчасово проживає з дідом та бабою. Зазначає, що його мати проживає окремо від нього у м. Кременчуці. Він з нею не спілкується, матеріально вона йому не допомагає. Усім необхідним його забезпечує батько. Погоджується із тим, щоб його матір позбавили батьківських прав щодо нього.

25. Згідно з інформацією Погребівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Градизької селищної ради від 25 квітня 2024 року № 15/24 ОСОБА_6 навчається у 8-му класі цього навчального закладу. Тривалий час його вихованням займається батько ОСОБА_1 . Тобто цікавиться навчанням та вихованням сина, готує з ним домашні завдання, постійно спілкується з вчителями, відвідує батьківські збори, бере посильну участь

у житті класу та школи, участь у шкільних заходах, забезпечує усім необхідним. На час відсутності батька повноцінним вихованням учня займається його дідусь ОСОБА_5 . Мама учня - ОСОБА_2 - з дитиною не проживає, не цікавиться навчанням дитини, не відвідує батьківські збори, з класним керівником не спілкується, фінансово не забезпечує.

26. 13 травня 2024 року Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» листом № 589/18б повідомило, що ОСОБА_4 перебуває під медичним спостереженням Центру, укладено декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, з лікарем-педіатром. Дитина звертається до лікаря у супроводі батька. Відомостей про звернення дитини на прийом до лікаря у супроводі матері немає.

27. Рішенням виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району від 22 травня 2024 року № 10 затверджено висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина.

При складенні цього висновку орган опіки та піклування вважав, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно виховання та утримання сина: протягом тривалого часу не піклується про життя і здоров`я дитини, не цікавиться шкільним життям дитини, не забезпечує лікуванням, матеріально не утримує, що вказує на небажання матері виконувати свої батьківські обов`язки, тому вона може бути позбавлена батьківських прав. Зазначено, що відповідно до статті 19 СК суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, тому ухвалення рішення про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 рекомендовано залишити на розсуд суду.

VII. Позиція Верховного Суду

Характер спірних правовідносин

28. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (див. пункт 6) та даючи відповідь на ключове питання (див. пункт 5), Верховний Суд зазначає таке.

29. У цьому спорі ставиться питання про позбавлення відповідачки батьківських прав (див. пункти 7-8).

30. Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини.

31. При вирішенні питання про позбавлення батьківських прав відповідачки відбувається втручання в її право на сімейне життя, яке не є абсолютним

і може бути обмеженим в порядку передбаченому законом.

32. Обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення права дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому «якнайкращих інтересів дитини» (статті 1, 9 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція)).

Загальні принципи, що стосуються розгляду спорів, пов`язаних із захистом прав дитини

33. Результат аналізу міжнародних стандартів у сфері правосуддя, дружнього до дитини, та підходів Верховного Суду свідчить, що судові рішення у справах, які стосуються якнайкращих інтересів дитини, повинні мати належну мотивацію та відображати специфічні елементи, які впливають на врахування принципу якнайкращих інтересів дитини.

34. Наприклад, Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини, орієнтують, що рішення та постанови суду щодо дітей повинні бути належним чином обґрунтовані та пояснені їм мовою, яку діти можуть зрозуміти, зокрема, рішення, в яких погляди і думки дитини не було підтримано [1].

35. Оскільки Україна взяла на себе зобов`язання за Конвенцією, яка

є джерелом права в нашій державі, важливими для побудови національної політики та правозастосовної практики будуть висновки Комітету ООН з прав дитини (далі - Комітет), які є джерелом права відповідно до пп. «b» пункту 3 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, яка закріплює правило про те, що поряд із нормами міжнародного договору обов`язково треба використовувати подальшу практику застосування договору, який встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

36. Особливості аргументації рішення у справі, що стосувалась якнайкращих інтересів дитини, можна прослідкувати з рішення Комітету

у справі «А.Б. проти Фінляндії» [2], в якій Комітет нагадав, що для наглядного підтвердження факту дотримання права дитини на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування, будь-яке рішення щодо дитини чи дітей має бути мотивовано, обґрунтовано та роз`яснено. При викладанні аргументації слід чітко вказати всі факти щодо обставин, у яких знаходиться дитина, які елементи були визнані доречними для оцінки її найкращих інтересів, зміст елементів у цьому конкретному випадку та ступінь значущості, яка була їм надана в контексті визначення найкращих інтересів дитини. У цьому зв`язку Комітет зазначає, що формальне та загальне посилання Імміграційної служби Фінляндії на найкраще забезпечення інтересів дитини без урахування думки автора означає, що конкретні обставини, що стосуються автора, не були розглянуті, та оцінка наявності небезпеки серйозного порушення Конвенції ООН про права дитини

з урахуванням його конкретних обставин не була проведена.

37. Верховний Суд звертає увагу на те, що, визначаючи зміст принципу якнайкращих інтересів дитини, цей суд в своїй практиці враховує підхід Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який виробив дві умови, які необхідно брати до уваги при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» [3]).

38. Більш широкий підхід виробив Комітет ООН з прав дитини

в Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3)» [4], який був імплементований і в практику Верховного Суду [5].

Так, Комітет звернув увагу на те, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе становище; право дитини на здоров`я; право дитини на освіту. Перелік таких елементів не

є вичерпним і залежно від конкретної ситуації певний елемент може переважати над іншим.

Підхід Комітету ООН з прав дитини може слугувати алгоритмом для оцінки та визначення якнайкращих інтересів дитини, за якими належить діяти

в такому порядку: по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного

з них у співвідношенні з іншими; по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

39. Наступним важливим елементом у такій категорії справ є оцінка того, яким чином було забезпечено право дитині висловити свою думку і якою мірою вона була взята до уваги.

40. Право дитини бути заслуханою є базовою гарантією Конвенції

(стаття 12).

Комітет ООН з прав дитини підкреслив, що в статті 12 не встановлюється будь-якого вікового обмеження щодо права дитини висловлювати свої погляди і вона не заохочує держави-учасники до введення в законодавстві або на практиці вікових обмежень, які б ущемляли право дитини бути почутою, з усіх питань, які стосуються її інтересів [6].

41. Верховний Суд, імплементуючи вказаний стандарт, зробив висновок, що думка дитини може бути висловлена: у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.

Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків [7].

42. Думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці, але обов`язково з наведенням відповідного обґрунтування [8].

43. Відповідно до статті 19 СК при розгляді спорів щодо участі одного

з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати

з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

44. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення одного

з батьків батьківських прав [9].

45. Передбачена частинами четвертою і п`ятою статті 19 СК обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами [10].

46. Верховний Суд у своїй практиці постійно вказує на те, що згідно із законом на суд покладений обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, враховувати факти вчинення домашнього насильства як стосовно дитини, так і у присутності дитини. Тобто в разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або у її присутності [11].

47. Так само і ЄСПЛ звертав увагу на те, що при ухваленні рішень щодо обмеження права на спілкування національні органи влади зобов`язані враховувати стверджувану історію домашнього насильства заявника як відповідний і обов`язковий фактор, який повинен бути зважений під час оцінки [12].

48. Таким чином, при розгляді спорів, пов`язаних із захистом прав дитини,

в судовому рішенні необхідно наводити мотиви врахування (неврахування), які стосуються:

- того, як враховувались якнайкращі інтереси дитини, які елементи, залежно від специфіки спору, брались до уваги для визначення їх змісту;

- того, чи враховано думку дитини або чи наведено підстави її неврахування;

- оцінки висновку органу опіки та піклування або причин, що зумовили неможливість отримання такого висновку;

- відповіді на твердження про застосування домашнього насильства;

- залежно від обставин конкретної справи рівня розвитку дитини, соціально-психологічних рис дитини, умов її проживання та навчання, безпеки, ситуації в сім`ї і взаємовідносин з дорослими тощо.

49. Актуальність кожного з таких елементів буде залежати від обставин конкретної справи, де одним буде надаватись більша вага, ніж іншим.

Застосування вказаних принципів у цій справі

50. У спірних правовідносинах оскаржувані рішення судів ухвалені

з дотриманням відповідних стандартів правосуддя, дружнього до дитини

(див. пункти 33-48).

51. Верховний Суд звертає увагу на те, що взаємне задоволення батьків

і дітей від товариства одне одного становить фундаментальний елемент «сімейного життя». Інтереси дитини вимагають збереження зв`язків дитини

з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини

(див., наприклад, пункт 143 рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії» [13]). Розрив таких зв`язків означає відрізання дитини від її коріння, що можна зробити лише в дуже виняткових випадках, необхідно зробити все для збереження особистих стосунків і, якщо і коли це доречно, для «відбудови» сім`ї. У цьому контексті ЄСПЛ підкреслив, зокрема, зобов`язання держави вживати заходів для збереження зв`язку між батьками та дитиною, наскільки це можливо (див., наприклад, пункт 48 рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії[14]).

52. Верховний Суд наголошує, що позбавлення батьківських прав

є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

53. У спірних правовідносинах суди попередніх інстанцій на перше місце поставили «якнайкращі інтереси дитини» (стаття 3 Конвенції) (щодо змісту див. пункти 37-38).

54. Суди врахували, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

55. Верховний Суд звертає увагу на те, що підстави для позбавлення батьківських прав, закріплені в статті 164 СК, є вичерпними, і жодні інші обставини не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав одного з батьків.

56. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК, тобто ухилення відповідачкою від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

57. Верховний Суд виробив сталий підхід щодо застосування відповідних норм права (див. пункт 55-56), який врахували суди попередніх інстанцій при вирішенні спору відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.

58. Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками [15].

59. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер [16].

60. Верховний Суд підкреслює, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення її/його батьківських прав, покладено на позивача [17].

61. У цій справі Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

62. Суди правильно виснували, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини.

63. Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та надавши оцінку наданим доказам, суди дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК, для позбавлення відповідача батьківських прав відсутні, позбавлення її батьківських прав щодо сина, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості

з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

64. При цьому суди попередніх інстанцій відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК обґрунтовано не погодились з висновком органу опіки та піклування, правильно зазначивши, що він не є достатньо об`єктивним.

65. Суди правильно врахували, що вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду, який оцінює всі надані докази в сукупності (див. пункт 44).

66. Із цих підстав підлягають відхиленню доводи касаційної скарги

в частині зауважень проте, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.

67. Колегія суддів також погоджується з висновками судів про те, що нотаріально посвідчена заява відповідача від 01 лютого 2024 року, в якій вона визнає позов та не заперечує проти позбавлення батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову. Згідно з частинами другою і третьою статті 155 СК відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Такий підхід відповідає сталій практиці Верховного Суду [18].

68. Розглядаючи цей спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

69. З огляду на викладене колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо неврахування судами наданих позивачем доказів та невстановлення фактичних обставин справи.

70. Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не заслухали думку дитини, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з таких підстав.

Верховний Суд повторює, що думка дитини не є для суду абсолютною і не позбавляє суд можливості ухвалити рішення всупереч такій думці

(див. пункти 41-42).

У цій справі суди встановили, що згідно із заявою дитини від 23 квітня

2024 року, яка подана начальнику служби у справах дітей виконавчого комітету Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, Артем погоджується із тим, щоб його матір позбавили батьківських прав щодо нього (див. пункт 24).

Також суди дослідили відповідний висновок органу опіки та піклування,

в якому відображено думку дитини (див. пункт 27).

Отже, у справі думка дитини була висловлена у відповідній заяві та відображена у висновку органу опіки та піклування (див. пункт 41). Суди навели відповідні мотиви, відхиляючи висновок органу опіки і піклування та оцінюючі інші обставини справи.

71. Узагальнені доводи позивача у касаційній скарзі про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав є недоведеними.

72. Враховуючи характер спірних правовідносин та застосовані судами норми права, наведена в касаційній скарзі практика Верховного Суду

(див. пункт 15) не свідчить про застосування норм права у цій справі без урахування висновків, що викладені у зазначених позивачем постановах.

73. Таким чином, вирішуючи питання про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, суди провели поглиблений аналіз усієї сімейної ситуації та цілого ряду факторів, зокрема емоційного, психологічного та матеріального характеру, і здійснили збалансовану та обґрунтовану оцінку інтересів кожної особи, постійно піклуючись про те, щоб рішення було найкращим для дитини.

VIII. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

74. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

75. Незгода позивача із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК).

76. Суди належним чином, з дотриманням норм статті 89 ЦПК щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановили обставини справи та правильно вирішили спір.

77. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401 та статті 410 ЦПК.

78. Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400 401 402 409 410 415 416 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Глобинського районного суду Полтавської області

від 06 серпня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 14 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

[1] Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дитини, і пояснювальна записка: прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року // https://rm.coe.int/16804c2188

[2] Рішення Комітету ООН з прав дитини у справі «А.Б. проти Фінляндії» від 04 лютого 2021 року, повідомлення № 51/2018 // https://tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CRC%2FC%2F86%2FD%2F51%2F2018&Lang=en

[3] Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09 // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_a93#Text

[4] Зауваження загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3)» // https://tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CRC%2FC%2FGC%2F14&Lang=en

[5] Постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/98911478

[6] Зауваження загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 12 «Право дитини бути заслуханою», CRC/C/GC/12, 20 липня 2009 року // https://tbinternet.ohchr.org/_layouts/15/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CRC%2FC%2FGC%2F12&Lang=en

[7] Постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22 (провадження № 61-4664св24) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/120888815

[8] Постанова Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 756/1967/16-ц (провадження № 61-13009св19) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/87672349

[9] Постанова Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 685/511/19 (провадження № 61-9489св20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/94417542

[10] Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/115859340

[11] Постанова Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 723/4182/22 (провадження № 61-17501св23) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/117179894

[12] Рішення ЄСПЛ від 17 жовтня 2023 року у справі «Биздиґа проти Республіки Молдова», заява № 15646/18 // https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-228152%22]}

[13] Рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «KB та інші проти Хорватії», заява № 36216/13) // https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-172077%22]}

[14] Рішення ЄСПЛ від 13 жовтня 2015 року у справі «СH проти Італії, заява № 52557/14 // https://hudoc.echr.coe.int/ukr#{%22tabview%22:[%22document%22],%22itemid%22:[%22001-157766%22]}

[15] Постанова Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц (провадження № 61-4022св19)// https://reyestr.court.gov.ua/Review/81753028

[16] Постанова Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 756/6112/18(провадження № 61-12087св20) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/95532919

[17] Постанова Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18 (провадження № 61-15440св19) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/89578268

[18] Постанова Верховного Суду від 25 лютого 2025 року у справі № 562/635/24, провадження № 61-16090св24) // https://reyestr.court.gov.ua/Review/125435184

Судді: П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков