Історія справи

Постанова

Іменем України

14 березня 2018 року

м. Київ

справа № 366/356/15-ц

провадження № 61-1005 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

третя особа - Іванківська селищна рада Іванківського району Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 квітня 2015 року у складі судді

Гончарука О. П. та рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня

2017 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О., Мережко М. В.,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Іванківська селищна рада Іванківського району Київської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору купівлі-продажу

від 17 грудня 2013 року їм на праві спільної сумісної власності належать житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,0342 га за цією ж адресою. Власником житлового будинку № АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 і земельна ділянка, яка перебуває у користуванні ОСОБА_6, межує із земельною ділянкою позивачів. На початку січня 2014 року відповідач самовільно зайняла частину належної їм земельної ділянки шляхом встановлення огорожі між домоволодіннями, в результаті чого доступ до частини їхнього будинку став неможливий. Крім того, на їхній земельній ділянці знаходяться будівельні матеріали відповідача, які вона відмовляється прибирати. Своїми протиправними діями ОСОБА_6 пошкодила каналізаційні труби, змонтовані позивачами на їх земельній ділянці, чим завдала майнової і моральної шкоди.

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд зобов'язати ОСОБА_6 за власні кошти прибрати встановлену огорожу та перемістити фундаментні бетонні блоки за межі їхньої земельної ділянки, стягнути з відповідача на їх користь 3 400 грн у відшкодування майнової шкоди та 10 тис. грн у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 16 квітня 2015 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_6 за власні кошти прибрати встановлену нею огорожу та перемістити розташовані нею фундаментальні блоки в кількості 16 штук, розміром 2,3х0,3 м, та 15 штук, розміром 1,2х0,3 м, за межі земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачі належним чином здійснювали свої права власників користування та розпорядження майном.

Справа в апеляційному порядку розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 квітня 2015 року в частині зобов'язання ОСОБА_6 прибрати огорожу, перемістити фундаментні блоки скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову. Усунуто перешкоди у користуванні ОСОБА_4, ОСОБА_5 земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання ОСОБА_6 за власні кошти прибрати встановлену нею огорожу та перемістити за межі земельної ділянки позивачів фундаментні блоки в кількості 16 та 15 штук, розмірами 2,3х0,3 м, 1,2х0,3 м., відповідно. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що згідно висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 17 жовтня 2017 року частина спірної земельної ділянки завалена бетонними блоками різних розмірів. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне визнати факт знаходження на земельній ділянці огорожі та фундаментних блоків - 16 штук, розмірами 2,3х0,3 м, 15 штук - 1,2х0,3 м, належних ОСОБА_6, проживаючої АДРЕСА_1, згідно позовних вимог у відповідності до статті 146 ЦПК України (у редакції 2004 року). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції вирішив спір щодо захисту прав землекористування позивачів не в зазначений у позовній заяві спосіб, тобто у порушення вимог статті 11 ЦПК України (у редакції 2004 року).

У касаційнійскарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_4, ОСОБА_5

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду цивільної справи неправильно застосуванні норми матеріального права та порушенні норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до акта обстеження земельної ділянки

ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2, щодо уточнення меж земельної ділянки від 14 березня 2014 року ОСОБА_6 самовільно зайняла частину земельної ділянки попереднього власника ОСОБА_8, тому позивачі позбавлені були можливості належним чином здійснювати свої права власників користування та розпорядження майном.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ОСОБА_6 прибрати огорожу, перемістити фундаментні блоки та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 самовільно зайняла частину земельної ділянки попереднього власника ОСОБА_8 та визнано факт знаходження на спірній земельній ділянці огорожі та фундаментних блоків, належних відповідачу у справі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про те, що обставини, викладені позивачами у позовній заяві уже досліджувались в судах першої та апеляційної інстанції, є безпідставними, оскільки рішенням апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_8 та

ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є доказом самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем ще на час володіння та користування земельною ділянкою попередніми власниками. При цьому ОСОБА_9 у задоволенні їхнього позову було відмовлено з тих підстав, що станом на час розгляду справи земельна ділянка ще не перебувала у їх власності, але після отримання державного акта на право власності ОСОБА_9 набули законним шляхом право власності на спірну земельну ділянку та продали її позивачам у вказаній справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 квітня 2015 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2017 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 квітня 2015 року в нескасованій при апеляційному перегляді частині та рішення апеляційного суду Київської області від 7 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

О. В.Білоконь

Є. В.Синельников