Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №761/24140/15 Постанова КЦС ВП від 26.02.2018 року у справі №761...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 761/24140/15-ц

провадження № 61-205св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Крата В. І., КурилоВ. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,

представники відповідача: Калюжний Сергій Сергійович, Алексенко Віталій Юрійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді - Рибака М. А. від 20 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Немировської О. В., Чобіток А. О., Соколової В. В.

від 10 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі -

ПАТ «Державний ощадний банк України») про стягнення пені та майнової відповідальності, захист прав споживача.

Позовна заява мотивована тим, що 20 листопада 2013 року між ним та

ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено договір строкового банківського вкладу «Депозитний» № 19223426 в іноземній валюті у розмірі 150 000 доларів США строком на 36 місяців під 8 % річних. 20 жовтня 2014 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до банку про повернення депозитного вкладу, у зв'язку із тим, що ПАТ «Державний ощадний банк України» відмовив ОСОБА_3 у його вимозі про дострокове повернення суми вкладу з підстав того, що набрала чинності постанова Національного Банку України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ризиків України». Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва

від 05 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду

м. Києва від 21 травня 2015 року, позовні вимоги задоволені частково та стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором банківського вкладу в розмірі 150 000 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного Банку України на день ухвалення рішення становить - 2 698 500 грн, нараховані відсотки на суму вкладу - 14 445,89 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного Банку України на день ухвалення рішення - 259 881 грн 56 коп. та 3 % річних - 984,25 доларів США, що в еквіваленті - 17 706 грн 65 коп., проте вказане рішення, станом на час звернення позивача з позовом про стягнення пені та майнової відповідальності, захист прав споживача, залишається не виконаним.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_3 просив суд, зобов'язати ПАТ «Державний ощадний банк України» виплатити вклад за договором строкового банківського вкладу «Депозитний» від 20 листопада 2013 року № 19223426 належним чином разом із відсотками, у повному обсязі та у валюті вкладу, готівкою, а також стягнути з банку на його користь відсотки за користування грошима за ставкою вказаного договору - 8% річних на суму вкладу з 06 лютого 2015 року по день ухвалення рішення, 3 % річних на суму вкладу з 06 лютого 2015 року по день ухвалення рішення, суму пені за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 3 % на суму вкладу за кожний день прострочення з 06 лютого 2015 року по день ухвалення рішення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада

2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_3 відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 6 739,10 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України (далі - НБУ) на день ухвалення судового рішення складає 167 197 грн 07 коп., три відсотки річних - 5 318,29 доларів США, що за офіційним курсом НБУ - 131 946 грн 77 коп. та

5 000 доларів США - пені за прострочення виконання зобов'язання, що за офіційним курсом НБУ - 124 050 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у зв'язку із несвоєчасним виконанням рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року, яким з банку на користь ОСОБА_3 стягнуто заборгованість у розмірі 165 433,14 доларів США у позивача виникло право на стягнення з банку на свою користь відсотків за користування грошовими коштами, а також стягнення 3 % річних та пені.

22 листопада 2016 рокуОСОБА_3 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру належної до стягнення суми пені, а також виключити з резолютивної частини рішення суду першої інстанції гривневих еквівалентів сум.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не обґрунтовано надмірно зменшено розмір належної до стягнення з банку на його користь пені, а також неправомірно переведено суму стягнення з валюти зобов'язання (доларів США) в національну валюту України (гривню).

30 листопада 2016 рокуПАТ «Державний ощадний банк України» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді справи по суті суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що після набрання рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року законної сили позивачем протягом п'яти місяців не подавався до органів виконавчої служби виконавчий лист до виконання, а після відкриття державним виконавцем виконавчого провадження банк, на виконання виконавчого документа, на валютний рахунок державної виконавчої служби, на підставі платіжного доручення від 03 грудня 2015 року № 252621514, перерахував кошти у розмірі 165 430,14 доларів США для їх подальшого перерахування позивачу із призначенням платежу: «Добровільне погашення боргу згідно із рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/31065/14-ц від 05 лютого 2015 року на користь ОСОБА_3», отже часткове отримання 03 березня 2016 року позивачем грошових коштів у розмірі 165 091,79 доларів США від органу державної виконавчої служби та подальше отримання позивачем коштів у розмірі 341,35 доларів США від того ж органу, ніяким чином не пов'язане із діями чи бездіяльністю банку.

Також, заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій до правовідносин, які склались між сторонами, помилково застосовані норми статті 625 ЦК України. Разом з тим, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи дійшли помилкового висновку щодо стягнення пені за прострочення зобов'язання в порядку визначеному частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки до спірних правовідносин не можуть бути застосовані вказані норми без їх взаємозв'язку та поєднання із положеннями постанови Правління НБУ «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540, на підставі якої банк обмежений у видачі готівки в іноземній валюті з поточних депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати.

20 грудня 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

03 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено, що 20 листопада 2013 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_3 укладено договір строкового банківського вкладу «Депозитний» № 19223426 в іноземній валюті у розмірі 150 000 доларів США строком на 36 місяців під 8 % річних.

Разом з тим, 20 листопада 2013 року, між сторонами укладено додатковий договір № 1, відповідно до умов якого, в разі зберігання депозиту строком понад 3 місяці та при сумі депозиту в розмірі від 25 000 грн/5 000 доларів США/

5 000 євро виплата процентів здійснюється шляхом приєднання до залишку депозиту.

08 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до банку із заявою про повернення суми вкладу.

Листом від 07 жовтня 2014 року № 15/31 відповідач повідомив позивача про те, що у разі дострокового припинення договору, повернення вкладу ОСОБА_3 буде здійснюватись з урахуванням вимог постанови правління Національного Банку України (далі - НБУ) від 29 серпня 2014 року № 540, у національній валюті за курсом купівлі іноземної валюти банку на день проведення операції.

Листом від 17 жовтня 2014 року ОСОБА_3 висловив свою незгоду із запропонованим варіантом повернення вкладу з урахуванням вимог постанови правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540 та повідомив про те, що у разі неповернення банком вкладу, він буде змушений звернутися до суду із позовною заявою.

24 листопада 2014 року позивач звернувся із вимогою про повернення депозитного вкладу, проте, відповідач вклад у строки та на умовах, визначених договором ОСОБА_3 не повернув, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва

від 05 березня 2015 року, на користь ОСОБА_3 з ПАТ «Державний ощадний банк України» стягнуто суму вкладу - 150 000 доларів США, відсотки на суму вкладу - 14 445,89 доларів США та 3 % річних - 984,25 доларів США.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2015 року виправлено описку у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва

від 05 лютого 2015 року та зазначено, що нараховані проценти на суму вкладу становлять 14 448,89 доларів США та загальна сума стягнутої заборгованості становить 165 433,14 доларів США.

17 листопада 2015 року відкрито виконавче провадження за виконавчим документом № 761/31065/14-ц про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь позивача присуджених сум.

Також, встановлено, що 02 червня 2016 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки згідно платіжних доручень від 30 травня 2016 року № 640 та від 22 лютого 2016 року № 1 заборгованість погашена у повному обсязі.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.

Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення - є мірою відповідальності.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постановах Правління НБУ від 01 грудня 2014 року № 758 та від 03 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» передбачено, що уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 000 грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України.

Тому на час дії постанов Правління НБУ від 01 грудня 2014 року № 758 та

від 03 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв'язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів.

Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов'язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи), встановивши, що 30 травня 2016 року банком на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого 2015 року було здійснено погашення заборгованості за договором банківського вкладу, укладеним між банком та ОСОБА_3, у повному обсязі, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в частині зобов'язання виплатити вклад у повному обсязі.

Вирішуючи позов у іншій частині, суди враховуючи те, що відповідач не виконав своєчасно рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 05 лютого

2015 року, виконавче провадження було закінчено 02 червня 2016 року у період розгляду справи в суді, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача процентів на суму вкладу відповідно до умов договору, а також трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України та пеню відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», розмір якої визначив у сумі 5 000 доларів США, з урахуванням положень статті 551 ЦК України, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16.

Доводи ПАТ «Державний ощадний банк України» щодо продовження, встановлених НБУ обмежень щодо видачі (отримання) готівки в іноземній валюті з поточних депозитних рахунків клієнтів через каси і банкомати є підставою для відмови позивачу у позові, безпідставні, оскільки положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов'язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що спір по суті судами першої та апеляційної інстанцій вирішено правильно і законно, а рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України), колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палатиКасаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_3 та публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В.М. Коротун

В.І. Крат

В.П. Курило

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст