Історія справи

Постанова КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №161/12908/15

Постанова

Іменем України

14 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 161/12908/15-ц

провадження № 61-588 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_3,відповідач 1-ОСОБА_4, відповідач 2-ОСОБА_5,відповідач 3-ОСОБА_6,третя особа-ОСОБА_7,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Кирилюк В. Ф. від 12 квітня 2016 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Кирилюк В. Ф. від 26 квітня 2016 року та ухвали апеляційного суду Волинської області у складі суддів: Матвійчук Л. В., Русинчука М. М., Мудренко Л. І. від 22 червня 2016 року.

Встановив:

Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визначення порядку користування, усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок з надвірними спорудами та вселення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивував тим, що йому на підставі договору дарування від 23січня 2004 року належить 21/100 частина житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними спорудами, а саме: кімната 1-4 площею 12 кв. м, кімната 1-5 площею 19 кв. м, по 1/2 частині льоху та вбиральні, частина огорожі. Відповідачам належить на праві власності по 29/300 (всього 29/100)частини житлового будинку з надвірними спорудами, а саме: кімната 1-3 площею 8,27 кв.м, кімната 1-6 площею 10,6 кв.м, коридор 1-1 площею 4,28 кв.м, ванна 1-3 площею 3,56 кв.м, 1/2 частини льоху, вбиральні, хлів, гараж, частина огорожі та хвіртки. Вказує, що з часу отримання у власність частини житлового будинку з прибудинковою територією він не має можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, відповідачі чинять перешкоди у доступі до кімнат у житловому будинку, проживають у них, зберігають там своє майно. Протягом багатьох років він намагався в добровільному порядку вирішити питання про спільне користування, але все це не дало позитивного результату. Вказує, що сплачує за опалення свого житлового приміщення, хоча фактично позбавлений доступу до нього.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: 1) встановити порядок користування приміщеннями житлового будинку та прилеглої до житлового будинку земельної ділянки шляхом виділення у користування ОСОБА_3 у спірному житловому будинку житлові кімнати 1-4, 1-5 загальною площею 31 кв.м;надати в спільне користування ОСОБА_3 та члену його сім'ї брату ОСОБА_8 у вказаному житловому будинку коридор 1-1 загальною площею 4,5 кв.м, вбиральню, частину огорожі; виділення у користування відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 передати льох; розділити особовий рахунок по сплаті за послуги електропостачання на два особові рахунки у відповідності з порядком користування житловими приміщеннями відповідно до частки кожного співвласника; 2) усунути перешкоди у користуванні належним на праві власності майном (житловими приміщеннями та прилеглої до житлового будинку земельної ділянки) ОСОБА_3 шляхом зобов'язання не чинити перешкод ОСОБА_3 та члену його сім'ї брату ОСОБА_8 у користуванні спільним майном відповідно до встановленого порядку користування житлом з правом вільного проходу через хвіртку та коридор; зобов'язати ОСОБА_4,ОСОБА_5, ОСОБА_6 надати ОСОБА_3 ключі від хвіртки та входу у житловий будинок; зобов'язати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звільнити частину житлового приміщення, а саме житлові кімнати 1-4, 1-5 загальною площею 31 кв. м у спірному житловому будинку; зобов'язати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 передати будинкову книгу на житловий будинок для здійснення реєстрації місця проживання; 3) вселити ОСОБА_3 та члена його сім'ї брата ОСОБА_8 в належну ОСОБА_3 на праві власності та встановленого порядку користування частину житлових приміщень у будинку та стягнути в його користь судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2016 року позов задоволено частково; усунуто перешкоди ОСОБА_3 у користуванні належною йому частиною житлового будинку та господарсько-побутових споруд АДРЕСА_1; зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звільнити належні позивачу кімнати 1-4 площею 12 кв.м та 1-5 площею 19 кв. м у вказаному житловому будинку; вселеноОСОБА_3 у належні йому кімнати 1-4 площею 12 кв. м та 1-5 площею 19 кв. м у житловому будинку АДРЕСА_1; успільному користуванні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6залишено коридор 1-1 площею 4,5 кв. м, убиральню та огорожу; узадоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного сулу Волинської області від 26 квітня 2016 рокудоповнено рішення Луцького міськрайонного суду від 12 квітня 2016 року. Зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_3 у вільному проході через хвіртку та коридор 1-1 площею 4,5 кв. м у спірному будинку; зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 надати ОСОБА_3 ключі від хвіртки та входу у зазначений житловий будинок; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не має можливості використовувати та розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, оскільки відповідачі чинять йому перешкоди в цьому, тому вимоги щодо усунення перешкод у користуванні житлом та вселення підлягають задоволенню.

Щодо відмови у задоволенні позову в частині встановлення порядку користування житлом та прилеглої земельної ділянки суд виходив з того, що позивач є власником кімнат 1-4 та 1-5, тому визначати порядок користування цим майном є зайвим.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині передачі відповідачам льоху, суд виходив з того, що самі відповідачі не порушували клопотання про виділення їм у користування зазначеного майна, а позивач не вправі вирішувати таке питання в інтересах відповідачів.

Що стосується відмови у задоволенні позову в частині розподілу особового рахунку по сплаті за послуги електропостачання, то суд керувався відсутністю доказів того, що позивач звертався до відповідних установ з цим питанням та йому було відмовлено в цьому, тобто не довів, що в цьому випадку існує спір та його права порушено.

Відмова суду у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язань відповідачів передати позивачу будинкову книгу для здійснення реєстрації проживання обґрунтована неправильним способом захисту свого права, оскільки наявність у позивача будинкової книги не надає йому права на реєстрацію місця проживання без згоди інших співвласників будинку.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 22 червня 2016 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2016 року залишено без змін (за апеляційною скаргою відповідачів на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2016 року).

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 22 червня 2016 року додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2016 рокузалишено без змін (за апеляційною скаргою відповідачів на додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2016 року).

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішенням суду першої інстанції обґрунтовано усунуто перешкоди ОСОБА_3 у користуванні його власністю. Оскільки, спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, тому виділені в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Відхилення в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відповідачі просять судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 посилаються на те, що позивачу не належать на праві власності кімнати 1-4 та 1-5, а належить 21/100 частини спірного будинку та зазначають, що позивачем надано недопустимий доказ суду, а саме сфабриковану ухвалу Луцького міського суду Волинської області від 31 березня 2000 року. Крім того, вказують на те, що позивач не проживає у спірному будинку та у нього є інше житло, в якому і зареєстроване його місце проживання. Зазначають, що технічно неможливо виділити ОСОБА_3 21/100 частини будинку та не можна вимагати від співвласників виділити позивачу у користування житлових приміщень загальною площею 33,2 кв. м, оскільки вони не відповідають розміру його 21/100 частини майна.

У серпні 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, у якому посилається на необґрунтованість касаційної скарги, а тому просив її відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

04 січня 2018 року зазначена справа передана на розгляд Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 391 ЦК України надає власнику майна право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Права власника житлового будинку, квартири визначені статтею 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Судами ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог виходячи з того, що позивач, будучи власником 21/100 частини спірного житлового будинку з надвірними спорудами, не має можливості розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд, оскільки відповідачі чинять йому перешкоди в цьому, а тому прийшов до правильного висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні належною йому частиною житлового будинку та господарсько-побутових споруд у АДРЕСА_1, зобов'язання відповідачів звільнити належні позивачу кімнати у спірному житловому будинку та вселення позивача у належні йому кімнати 1-4 площею 12,0 кв.м та 1-5 площею 19,0 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1, у спільному користуванні позивача та відповідачів залишити коридор 1-1 площею 4,5 кв. м, убиральню та огорожу у АДРЕСА_1.

Зазначений висновок судів відповідає фактичним обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Договором дарування частини житлового будинку від 23 січня 2004 року одночасно установлено і порядок користування жилим приміщенням, а саме: за домовленістю сторін у користування обдарованого переходять кімнати 1-4 та 1-5 і частини льоху, вбиральні та огорожі.

Доводи касаційної скарги про недопустимість вимоги від інших співвласників надати позивачу у користування та володіння приміщень житлового будинку загальною площею понад 30 кв. м, які не відповідають розміру його частини у праві спільної часткової власності не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

При виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між свівласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, а встановлення порядку спільного користування ним. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному із співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.

З огляду на зазначене суди, обґрунтовано усунули перешкоди позивачу в користуванні належною йому частиною житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно зі статтею 400 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосовано норми статті 47 Конституції України, статей 316, 317, 319, 321, 358, 391, 717 ЦК України, статті 150 ЖК України, що регулюють спірні правовідносини, а тому наявні підстави для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.

Враховуючи, що судові рішення слід залишити без змін, а скаргу без задоволення, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Позивачем не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2016 року, додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2016 року та ухвали апеляційного суду Волинської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик