Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.10.2018 року у справі №362/6563/17

Постанова

Іменем України

14 січня 2019 року

м. Київ

справа № 362/6563/17-ц

провадження № 61-45707св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради Київської області, Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2018 року у складі судді Корнієнка С. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Савченка С. І., Верланова С. М., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради Київської області, Служба у справах дітей Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Позов обґрунтовано тим, що з 11 серпня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та який рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 травня 2017 року розірвано.

У березні 2017 року внаслідок неправомірної поведінки відповідача, позивач вимушена була переїхати до орендованої квартир разом з дочкою, оскільки спору щодо її місця проживання не виникало. Відповідач відвідував дочку, обмежень чи перешкод у спілкуванні батьку з дочкою позивач не чинила. Зі згоди відповідача дочку зараховано до першого класу школи № 95 у м. Києві по вул. Щербакова 61-г.

04 жовтня 2017 року відповідач, не повідомивши позивача, забрав дочку, на телефонні дзвінки не відповідав, забрав її зі школи без згоди позивача, а згодом ОСОБА_4 дізналася що її дочка знаходиться за місцем проживання відповідача.

Внаслідок таких дій відповідача, ОСОБА_4 позбавлена можливості спілкуватися з дочкою, що порушує права дитини на проживання із матір'ю, немає виключних обставин, за яких дочка може бути розлучена з матір'ю, вона має житло, яке відповідає санітарно-гігієнічним умовам, для дочки облаштовано окрему кімнату, що підтверджується актом обстеження умов проживання, має постійне місце роботи та достатній рівень доходу, що дає можливість забезпечити її та дитину. У зв'язку із наведеним просила визначити місце проживання дочки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, із нею.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року, в позові ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано відсутністю передбачених законом підстав для визначення місця проживання дитини із позивачем, оскільки в матеріалах справи відсутні докази вжиття позивачем заходів та вчинення дій, спрямованих на здійснення батьківської відповідальності та налагодження із дочкою стосунків, а перебування дочки у сім'ї позивача може негативно вплинути на її виховання та здоров'я. Врахувавши відсутність проживання позивачем за постійною адресою, місця роботи та малолітній вік дитини та умови її проживання у батька, найкращі її інтереси, суд дійшов висновку, що розлучення малолітньої дитини з батьком матиме наслідком зміну сталого життєвого устрою дитини: зміну місця проживання, побутових умов, оточення, що негативно вплине на психічний стан малолітньої дитини, яка потребує знаходження у звичному для себе оточенні рідних, яким вона довіряє та до яких відчуває особливу прив'язаність.

Позивач не позбавлена права на виховання дочки, зокрема, шляхом визначення порядку її участі у спілкуванні та вихованні дитини, здійснюючи яку вона має можливість налагодити із дочкою відповідний контакт та відновити її прихильність і довіру до себе.

У жовтні 2018 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд.

18 жовтня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4

У жовтні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідач без згоди позивача викрав дочку та відвіз до свого місця проживання, а суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин положення статті 161 СК України.

Під час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено виняткових обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю, тому суди безпідставно не застосували правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-2445цс16, висловлений у постанові від 14 грудня 2016 року.

Суд не встановив та не дослідив, з ким із батьків бажає залишитися дитина.

Відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином встановили фактичні обставини, надали їм оцінку та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щоз 11 серпня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 травня 2017 року шлюб розірвано.

Згідно з договором оренди жилого приміщення від 07 жовтня 2017 року, ОСОБА_8 здає, а позивач ОСОБА_4 знімає в оренду дві кімнати у трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 21).

Актом обстеження умов проживання служби у справах дітей Подільської районної у м. Києві державної адміністрації від 30 жовтня 2017 року за адресою: АДРЕСА_3, де проживала позивач ОСОБА_4 з дочкою ОСОБА_7 встановлено, що санітарно гігієнічні умови відповідають нормі, квартира простора, зроблено сучасний ремонт, є меблі, сучасна побутова техніка та предмети інтер'єру (а. с. 6).

Відповідно до довідки Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» від 20 жовтня 2017 року № 09.302-86/96-9919 ОСОБА_4 має картковий рахунок, де станом на 20 жовтня 2017 року знаходяться кошти в сумі 101 843,46 грн (а. с. 23).

Згідно з висновком інспектора Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, за результатами перевірки матеріалів від 04 жотвня 2017 року № 70281, 04 жовтня 2017 року до Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_5 звернувся із заявою про те, що колишня дружина ОСОБА_4 забрала дитину та теперішнє їх місце знаходження невідоме. 04 жовтня 2017 року від класного керівника дочки ОСОБА_5 дізнався, що 02 жовтня 2017 року ОСОБА_7 з поганим самопочуттям зі школи забрала невідома дівчина, яка представилась нянею. Станом на 04 жовтня 2017 року батько не знав, з ким знаходиться дитина та у якому вона стані, тому звернувся до органів поліції з відповідною заявою. Згодом стало відомо місце проживання малолітньої ОСОБА_7, а саме: АДРЕСА_4, але за вказаною адресою двері працівникам поліції ніхто не відчинив. На місце події викликано власника квартири, який відчинив двері і виявлено малолітню ОСОБА_7 разом з невідомою жінкою ОСОБА_9, яка назвалася подругою ОСОБА_4 і пояснила, що доглядала за дитиною у відсутність матері дитини декілька днів була за містом у робочих справах. 06 жовтня 2017 року до Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві звернувся батько ОСОБА_5 із заявою припинити розшуки дочки, оскільки вона знаходиться разом з батьком за місцем його проживання (а. с. 33).

Рішенням Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 від 31 жовтня 2017 року № 419 визначено місце проживання малолітньої дочки з батьком ОСОБА_5 (а. с. 36).

Рішенням Виконавчого комітету Васильківської міської ради Київської області про визначення способу участі матері ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_7 № 420 визначено години спілкування ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дочкою кожної першої та третьої суботи з 10 до 14 години у присутності батька ОСОБА_5 або уповноваженої ним особи (а. с. 36).

Згідно з актами від 02 грудня 2017 року, 16 грудня 2017 року, 17 лютого 2018 року та 03 березня 2018 року складеного відповідачем, позивач не з'явилась в час, визначений та відведений для неї, який визначений їй для участі у вихованні та спілкуванні з дитиною (а. с. 54, 55, 26, 27).

Відповідно до акта Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської районної державної адмінстрації обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_7 від 19 жовтня 2017 року, проведеного за адресою: АДРЕСА_5, умови для проживання дитини належні, є все необхідне для фізичного та розумового розвитку дитини (а. с. 44).

Згідно з довідкою про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) від 18 жовтня 2017 року ОСОБА_5 працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «МАЯК» (а. с. 45).

Відповідно до довідки від 10 жовтня 2017 року № 6627/02 про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 46).

Згідно з довідкою відділу з питань реєстрації місця проживання Васильківської міської ради Київської області про склад зареєстрованих осіб від 10 жовтня 2017 року № 6626/02 відповідач ОСОБА_5 зареєстрований разом з ОСОБА_7 у АДРЕСА_1 (а. с. 47).

Згідно з характеристикою Васильківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області від 15 грудня 2017 року ОСОБА_5 проживає за вище вказаною адресою разом з матір'ю ОСОБА_10 та малолітньою дочкою ОСОБА_7, має вищу освіту, більше двадцяти п'яти років перебуває на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Маяк» у м. Василькові, Київської області. Зі слів сусідів за місцем проживання характеризується добре, турботливий батько, при зустрічі ввічливий, скарг у мешканців с. Заріччя, Васильківського району не надходило, публічний порядок не порушує, спиртними напоями не зловживає (а. с. 48).

Відповідно до довідки Путрівського навчально-виховний комплексу «Гімназія - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-дошкільний навчальний заклад» Васильківського районної ради Київської області від 18 грудня 2017 року № 220, ОСОБА_7, учениця 1-Б класу, систематично відвідує навчальний заклад, завжди готова до уроків, охайно одягнена, забезпечена усім необхідним для навчального процесу. Батько учениці завжди приводить і забирає дитину після занять, бере участь у шкільних та класних заходах (а. с. 49).

Згідно з наказом Приватного акціонерного товариства «Готель «Прем'єр Палац» від 19 березня 2018 року № 78-03/18 та довідки від 04 квітня 2018 року № 765/218 позивач ОСОБА_4 з 19 березня 2018 року працює у вказаному товаристві на посаді адміністратора ресторану.

Згідно з характеристикою Приватного акціонерного товариства «Готель «Прем'єр Палац» від 04 квітня 2018 року № 766/210 позивач ОСОБА_4 зарекомендувала себе як грамотний та ініціативний фахівець, повністю володіє теоретичними знаннями і практичними навичками у своїй професійній сфері, уважно та строк виконує доручення. Вона не має шкідливих звичок, за період роботи у вказаному товаристві стягнення не мала.

Відповідно до акта обстеження проживання дитини ОСОБА_7, складеного Службою у справах дітей Шевченківської районної у м.Києві державної адміністрації від 10 квітня 2018 року, проведеного за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_4 бажає визначити місце проживання своєї дочки ОСОБА_7, з собою за вказаною адресою.

Згідно з договором дарування квартири від 13 квітня 2018 року мати позивача ОСОБА_12 подарувала позивачу квартиру за АДРЕСА_2.

Відповідно до письмового висновку Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради Київської області, направленого до апеляційного суду від 30 серпня 2018 року, Служба у справах дітей та сім'ї вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, з батьком за місцем його проживання.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини необхідно розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі необхідно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).

У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов'язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини.

Верховний Суд виходить з того, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду у справі № 61-327цс18 у постанові від 17 жовтня 2018 року відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини,бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Верховний Суд зауважує, що ухвалюючи рішення про відмову в позові, суди першої та апеляційної інстанцій виходили в першу чергу з найкращих інтересів дитини, з урахуванням висновку Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради Київської області, встановлених умов проживання дитини у місці проживання батька, його ставлення до дочки та інших встановлених фактичних обставин справи.

Верховний Суд бере до уваги, що згідно з вказаним висновком Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради Київської області ОСОБА_12, яка є матір'ю позивача, та ОСОБА_10, яка є матір'ю відповідача, з урахуванням відповідних мотивів та доводів щодо поведінки та стилю життя ОСОБА_4, просили визначити місце проживання дитини разом з її батьком - ОСОБА_5

Крім того, суди обґрунтовано виходили з того, що мати дитини не обмежена у належному їй праві на спілкування з дитиною, турботи щодо дитини та участі у її вихованні і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_4 із ухваленими у справі судовими рішеннями.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановили обставини справи, дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, та ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

В.О. Кузнєцов

Г.І. Усик