Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №711/560/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 711/560/18

провадження № 61-15002св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Черкаська міська рада, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дубинський Віктор Михайлович, на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у складі судді Казидуб О. Г. від 30 травня 2023 року, додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 липня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Новікова О. М., Фетісової Т. Л., від 19 вересня 2023 року.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Черкаська міська рада, ОСОБА_1 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є наймачем квартири

АДРЕСА_1 , що перебуває у комунальній власності міста. Відповідач по справі, її син, є зареєстрованим у вказаній квартирі, однак з 2009 року у вказаному житловому приміщенні не проживає. Факт не проживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин підтверджується актом опитування сусідів, доданим до позовної заяви.

3. Вказувала, що відповідач не проживає у квартирі АДРЕСА_1 більше шести місяців без поважних причин, спірним житлом не користується із власних міркувань, виселився добровільно та будь-які перешкоди йому не чинились, фактичне місце його проживання не відоме, участі в оплаті комунальних послуг та утриманні житла не бере. Відповідач втратив право користування вказаною квартирою, проте заходів із зняття з реєстрації не вживає, а реєстрація відповідача призводить до покладання на наймача надмірних комунальних платежів та обмежує у праві оформити житлову субсидію, чим порушуються її права як наймача.

4. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати

ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою

АДРЕСА_1 із зняттям з реєстрації.

Основний зміст та мотиви рішень суду першої інстанції

5. Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 06 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , із зняттям з реєстрації. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

6. Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11 травня

2021 року, з урахуванням ухвал Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2021 року та від 29 листопада 2021 року про виправлення описок, заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 червня

2018 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.

7. Оскаржуваним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 30 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та недоведеними, а відповідач ОСОБА_2 не втратив інтерес до спірної квартири.

9. Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 24 липня 2023 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 травня 2023 року доповнено реченням наступного змісту: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн 00 коп.».

10. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані відповідачем докази підтверджують понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн. Суд першої інстанції також виходив з того, що адвокатом позивачки - ОСОБА_4 в судовому засіданні не заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат та не доведено неспівмірності витрат на правову допомогу.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

11. Постановою Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 травня 2023 року - без змін.

12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачкою, в силу покладеного на неї процесуальним законом обов`язку, не надано достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Твердження позивачки стосовно того, що ОСОБА_2 добровільно виїхав, вивіз усі речі та не проживав певний період у спірній квартирі визнані лише припущенням, оскільки зазначене не підтверджено жодним належним доказом у справі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

13. 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат

Дубинський В. М., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 30 травня 2023 року, додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 липня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених упостановах Верховного Суду

від 24 жовтня 2018 року у справі 490/12384/16-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 759/19579/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Заявниця стверджує, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спірне житло є приватним житлом, помилково застосував до спірних правовідносин положення статей 64 156 ЖК України. Апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин положення статей 71 72 ЖК України, враховуючи, що спірне житло належить до державного житлового фонду. Позивачка стверджує, що вона довела відсутність відповідача у спірній квартирі більше дев`ятироків без поважних причин.

16. Заявниця звертає увагу на те, що апеляційний суд неправильно вказав дату звернення її до суду із цим позовом - травень 2023 року, оскільки вона звернулася до суду із цим позовом у січні 2018 року, що має значення для правильного обрахунку строку непроживання відповідача у спірній квартирі. Вказує, що до моменту її звернення до суду у січні 2018 року та винесення заочного рішення у цій справі відповідач не проживав у спірному житлі 9 років, а період проживання позивача після винесення заочного рішення правового значення для вирішення спору не має. Також відповідач не ніс тягар утримання спірної квартири, не сплачував комунальні послуги. Заявниця вказує на те, що суди безпідставно не взяли до уваги покази свідків, неправильно оцінили подані докази. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, поклав в основу судового рішення докази, подані стороною відповідача. Відповідачем не надано достовірних доказів на підтвердження його доводів про те, що він нібито приймав участь у ремонті квартири, придбавав будівельні матеріали у 2016 році, а надані ним квитанції слід оцінювати критично.

17. На думку заявниці, сам факт відсутності відповідача такий тривалий проміжок часу, більше дев`яти років, без поважних причин, вже свідчить про те, що право на спірну квартиру ним втрачено, а виселився він з квартири добровільно.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18. Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 711/560/18.

19. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

20. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вказує на те, що доводи касаційної скарги не відповідають обставинам справи та спростовуються письмовими доказами. При вирішенні спору судами було правильно застосовано до спірних правовідносин положення статей 9 71 72 ЖК України, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать судовим рішення Верховного Суду, на які заявниця послалася у касаційній скарзі. Відповідач вказує, що спірна квартира була приватизована у 2018 року, а він у ній проживав як член сім`ї власника квартири. Суди дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки він не втратив інтересу до спірної квартири, регулярно з`являвся у ній до винесення заочного рішення у справі, купував і приносив ліки хворій матері, повернувся із заробітків у жовтні 2018 року та вселив до спірної квартири дружину.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21. Відповідно до довідки № 983 від 16 січня 2018 року, виданої директором КП «Придніпровська СУБ», ОСОБА_1 зареєстрована за адресою:

кв. АДРЕСА_2 . Також в квартирі зареєстровані:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (син), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син). Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ОСОБА_1 , житлова площа квартири складає 51,5 кв. м, загальна площа

89,4 кв. м.

22. У відповідності до акту опитування сусідів від 10 березня 2016 року, затвердженого головою комітету самоорганізації населення мікрорайону «Богданівський» Меніковою О. П., ОСОБА_2 дійсно зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , але не проживає у вказаному помешканні з 2009 року. Зазначений акт підписаний ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

23. Згідно з актом опитування сусідів від 08 лютого 2018 року № 125,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтверджують, що

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2009 року в зазначеному помешканні не проживає.

24. Вказаний акт ніким не затверджений, у ньому відсутній підпис голови комітету самоорганізації населення мікрорайону «Богданівський»

ОСОБА_8 .

25. Особи, які підписали вищевказані акти, не були допитані в судовому засіданні.

26. Встановлено, що у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 зазначила, що акт опитування сусідів був необхідний позивачці для оформлення субсидії. Крім того, вона вказала, що печатка знаходилася виключно у голови комітету самоорганізації населення мікрорайону «Богданівський» ОСОБА_8 і ніхто інший не мав до неї доступу.

27. ОСОБА_2 періодично виїжджав на роботу до м. Київ та за кордон на заробітки і змагання, але це були періодичні відрядження. Вказаний факт був підтверджений в судовому засіданні показами свідка ОСОБА_10 , а також копією строкового трудового договору, копією закордонного паспорту на ім`я ОСОБА_2 .

28. Відповідно до рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради

№ 423 від 23 квітня 2014 року, 25 квітня 2014 року було влаштовано в прийомну сім`ю ОСОБА_1 на виховання та спільне проживання малолітню

ОСОБА_10 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

29. Згідно з актом обстеження умов проживання від 29 грудня 2015 року, складеним спеціалістами служби у справах дітей Черкаської міської ради Аркушою В. В. та ОСОБА_11 , за адресою: кв.

АДРЕСА_1 , проживають і мають постійне місце реєстрації ОСОБА_1 (прийомна мати), рідні діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 .

30. У відповідності до виписки з банківської картки ОСОБА_2 та дублікату квитанції № Р24А492507894А69968, 08 жовтня 2018 року

ОСОБА_2 було переведено 5 000 грн ОСОБА_1 , переказ здійснено на картку АТ КБ «ПриватБанк» через Приват 24.

31. Згідно з копією виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 4678 на ім`я ОСОБА_1 , вона знаходилась на стаціонарному лікуванні з 11 квітня 2018 року по 16 квітня 2018 року. Відповідно до копій квитанції від 21, 23 квітня, 01, 03 травня 2018 року ОСОБА_2 придбавалися ліки в аптеці.

32. Відповідно до акту про встановлення фактичного місця проживання особи № 76 від 20 квітня 2021 року, складеного комісією у складі голови комітету самоорганізації населення (КСМ) - Ніконенка В. В., секретаря КСМ

Макаєвої Б. В., члена КСМ ОСОБА_13 , 19 квітня 2021 року було проведено обстеження квартири у будинку та опитано сусідів за адресою: кв.

АДРЕСА_1 . За наслідками обстеження було встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , фактично постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 , з моменту реєстрації по дату складення акту. В квартирі знаходяться його особисті речі та предмети побуту.

33. У відповідності до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру

АДРЕСА_1 12 грудня 2018 року зареєстровано по 1/2 за ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

34. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

35. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою

статті 411 цього Кодексу.

36. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

37. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

38. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

39. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

40. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

41. Конституцією України гарантовано, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

42. Водночас, відповідно частини першої, четвертої та п`ятої статті 9 Житлового кодексу України, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

43. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

44. За змістом частини першої статті 58 ЖК України, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

45. Відповідно до частини першої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

46. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (частина друга статті 65 ЖК України).

47. Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

48. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

49. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

50. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

51. Аналіз статей 71 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннямиза двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

52. Вичерпного переліку таких поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

53. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатися намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

54. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження

№ 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі № 760/13113/14-ц (провадження № 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 333/6160/17 (провадження № 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі

№ 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 22 грудня 2021 року

у справі № 758/12823/17 (провадження № 61-6652св21) та інших.

55. У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2021 року у справі

№ 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20), поміж іншим, зроблено висновок, що підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до житлового приміщення.

56. На момент пред`явлення позову квартира АДРЕСА_1 не перебувала у приватній власності, але після винесення заочного рішення у цій справі 06 червня 2018 року ця квартира була приватизована, право власності на неї було зареєстровано 12 грудня 2018 року по 1/2 за позивачкою ОСОБА_1 та її сином ОСОБА_1 . Після скасування заочного рішення справа розглядалася судом першої та апеляційної інстанції, а квартира набула статусу приватної власності.

57. Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

58. Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

59. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

60. За змістом частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Аналогічні положення зазначені і в статті 150 ЖК України.

61. Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

62. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство (частина друга статті 64 ЖК України).

63. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

64. Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

65. Частиною другою статті 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. До поважних причин можна віднести перебування на військовій службі, навчання, роботу в іншому регіоні України або за кордоном, лікування, тривалі відрядження тощо.

66. За правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

67. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

68. Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачкою вимоги до задоволення не підлягають, оскільки відповідач правомірно вселився, був зареєстрований у спірному житлі, тобто набув право користування житловим приміщенням, а також не втратив інтерес до нього як до місця проживання.

69. Судами встановлено, що ОСОБА_2 дійсно періодично виїжджав на роботу до м. Києва та за межі України, однак це були періодичні відрядження, а не зміна основного місця проживання. Позивачкою не надано безспірних доказів на підтвердження того, що позивач не проживав у спірній квартирі більше шести місяців до моменту звернення її до суду з цим позовом, а також на момент вирішення цієї справи по суті заявлених вимог.

70. При вирішенні спору судами була надана належна оцінка поданим сторонами доказам, показам свідків, які спростовують доводи позивачки, що ОСОБА_2 добровільно виїхав, вивіз усі свої речі та не проживав тривалий період часу у спірній квартирі. Навпаки, досліджені судами докази свідчать про те, що відповідач цікавився здоров`ям своєї матері ОСОБА_1 , піклувався про неї, купував ліки, здійснював перерахування грошових коштів на її картковий рахунок, у квартирі зберігаються його особисті речі.

71. Слід зазначити, що позивач зареєстрований у спірній квартирі з червня 1993 року, доказів того, що він користується іншим житлом матеріали справи не місять.

72. Слід також звернути увагу на те, що між сторонами існує інший судовий спір у справі № 711/4870/21 за позовомОСОБА_2 до

ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , Департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

73. Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують, на правильність висновку про відмову у задоволенні позовних вимог не впливають. Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильності визначення судом першої інстанції витрат на правничу допомогу.

74. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявниця послалася в обґрунтування доводів касаційної скарги.

75. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

76. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Дубинський Віктор Михайлович, залишити без задоволення.

2. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 травня

2023 року, додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 липня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович