Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 24.02.2021 року у справі №656/240/19

Постанова

Іменем України

01 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 656/240/19

провадження № 61-2022 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Афіни";

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Афіни" на рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року у складі судді Крисанової В. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Афіни" (далі - ТОВ "СГП "Афіни") про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником земельної ділянки, площею 3,27 га, розташованої на території Новодмитрівської сільської ради Іванівського району Херсонської області, кадастровий номер 6522983600:06:005:0006, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 120856, виданим Іванівською райдержадміністрацією 09 грудня 2005 року.

У 2008 році вказану земельну ділянку він передав у користування ТОВ "СГП "Афіни" на праві оренди строком на 10 років, про що між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в Іванівському відділенні Херсонської регіональної філії ДЗК, запис у Державному реєстрі земель від 27 серпня 2008 року за № 040872300398. Строк дії цього договору закінчився 27 серпня 2018 року.

Вказував, що не бажаючи продовження дії договору, у серпні 2018 року він в усній формі, а 31 січня 2019 року - письмово повідомив відповідача про намір припинити дію договору оренди земельної ділянки у зв'язку із закінченням строку його дії.

При цьому, 04 вересня 2018 року йому стало відомо про існування додаткової угоди від 13 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки зі строком дії 10 років, зареєстрованої в державному реєстрі 13 травня 2015 року, номер запису
9648802.

Зазначав, що вказану додаткову угоду він не підписував та не уповноважував будь-яку особу на її підписання, його вільне волевиявлення, передбачене статтею 203 ЦК України на укладення такого правочину, відсутнє.

Ураховуючи викладене, посилаючись на положення статті 215 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною додаткову угоду від 13 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року, зареєстровану державним реєстратором Пєшою Т. М. 13 травня 2015 року за номером запису про інше речове право 9648802 щодо оренди земельної ділянки, площею 3,2723 га, кадастровий номер 6522983600:06:005:0006, розташованої на території Новодмитрівської сільської ради Іванівського району Херсонської області, укладеної між ним та ТОВ "СП "Афіни"; скасувати державну реєстрацію додаткової угоди від 13 травня 2015 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванівського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду від 13 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року, зареєстровану державним реєстратором Пєшою Т. М. 13 травня 2015 року за номером запису про інше речове право 9648802 щодо оренди земельної ділянки, площею 3,2723 га, кадастровий № 6522983600:06:005:0006, розташованої на території Новодмитрівської сільської ради Іванівського району Херсонської області, укладеної між ОСОБА_1 та ТОВ "СГП "Афіни").

Скасовано державну реєстрацію додаткової угоди від 13 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року, вчинену державним реєстратором Пєшою Т. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 21274336 від 13 травня 2015 року за номером запису про інше речове право 9648802.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач з ТОВ "СГП "Афіни" оспорювану додаткову угоду до договору оренди землі не укладав, будь-яку особу не уповноважував на її укладення, вільне волевиявлення позивача на укладення спірної додаткової угоди відсутнє. Підпис позивача в додатковій угоді до договору оренди землі йому не належить. Додаткова угода підписана невідомою особою без належних на те повноважень, тому наявні правові підстави для визнання вказаної додаткової угоди недійсною на підставі частини 3 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України та скасування її державної реєстрації.

Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності, про яку заявлено відповідачем, суд першої інстанції виходив із того, що позивач про порушення свого права дізнався 04 вересня 2018 року, з позовом до суду звернувся в межах трирічного строку позовної давності - 11 квітня 2019 року, отже строк позовної давності позивачем не пропущено.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "СГП "Афіни" задоволено частково.

Рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі скасовано й ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін з підстав, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки підпис від імені ОСОБА_1 у додатковій угоді від 13 травня 2015 року до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року виконано не ОСОБА_1, а іншою особою, оспорювана додаткова угода є неукладеною, а тому такий спосіб захисту, як визнання її недійсною, не є ефективним та належним.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації апеляційний суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про скасування державної реєстрації загалом є правильними. Разом з тим, зазначені позовні вимоги задоволені в зв'язку з недійсністю додаткової угоди, тоді як матеріалами справи підтверджено, що додаткова угода до договору оренди землі є неукладеною, тому саме з цих підстав підлягає скасуванню державна реєстрація (записів) права оренди земельної ділянки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2021 року ТОВ "СГП "Афіни" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення в частині скасування державної реєстрації додаткової угоди від 13 травня 2015 року скасувати й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19 тощо, що не відповідає вимогам пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також заявник вказував на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 656/240/19 із Іванівського районного суду Херсонської області.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту у формі скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі,

вчиненої державним реєстратором на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки такий спосіб захисту порушених прав не передбачений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в жодній редакції Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 120856 від 09 грудня 2005 року ОСОБА_1 належить земельна ділянка, площею 3,27 га, кадастровий номер: undefined, розташована на території Новодмитрівської сільської ради Іванівського району Херсонської області (а. с. 239).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копії договору оренди 27 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Українсько-грецьке спільне підприємство "Афіни" (далі - ТОВ "УГСП "Афіни "), правонаступником якого є ТОВ "СГП "Афіни", укладено договір оренди земельної ділянки, площею 3,27 га, строком на 10 років, зареєстрований у Іванівському відділенні Херсонської регіональної філії ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 серпня 2008 року за № 040872300398 (а. с. 235,243-244).

Відповідно до додаткової угоди до договору оренди землі від 27 серпня 2008 року № 040872300398 між ОСОБА_1 та ТОВ "УГСП "Афіни" погоджено продовження терміну дії договору з дати підписання додаткової угоди на 10 років (а. с. 242).

Відповідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13 травня 2015 року додаткову угоду від 13 травня 2015 року зареєстровано державним реєстратором Реєстраційної служби Іванівського районного управління юстиції Херсонської області Пєшою Т. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 травня 2015 року № 21274336, строком на 10 років, з правом пролонгації (а. с. 235 зворот).

04 вересня 2018 року ОСОБА_3, діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, звернувся до ТОВ "СГП "Афіни" з листом-повідомленням про припинення договору оренди земельної ділянки, повідомивши про те, що договір оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року за № 040872300398 припинив свою дію, у зв'язку з чим просив не обробляти земельну ділянку, оскільки власник земельної ділянки не має наміру переукладати договір оренди на новий строк. Лист отримано 31 січня 2019 року керівником підприємства Гладким О. Б. (а. с. 12,13).

Згідно висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 03 березня 2020 року № 33924/33925/19-32, підпис від імені ОСОБА_1 в додатковій угоді до договору оренди земельної ділянки від 27 серпня 2008 року № 040872300398 у графі "Орендодавець" виконано не ОСОБА_1, а іншою особою (а. с. 127-130).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ТОВ "СГП "Афіни" підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частини 1 і 2 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції, застосувавши правові висновки, викладені у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що оскаржувана додаткова угода до договору оренди земельної ділянки не підлягає визнанню недійсною, оскільки вона є неукладеною, а тому позивач обрав неефективний спосіб захисту порушених прав.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації цієї додаткової угоди, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки додаткова угода є неукладеною, то підлягає скасуванню державна реєстрація (записів) права оренди земельної ділянки.

Постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в частині вирішення позовних вимог про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (стаття 19 ЦПК України).

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між позивачем та ТОВ "СГП "Афіни" спору про право оренди належної йому земельної ділянки, оскільки, на думку позивача, оскаржувану додаткову угоду, якою продовжено термін дії договору оренди землі він не підписував, а отже було відсутнє його волевиявлення на укладання такого правочину, державна реєстрація такого правочину порушує його права на користування та розпорядження власністю.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України).

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною 5 статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об' єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з висновкам якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку заявленим позивачем позовним вимогам, правильно виходив із того, що права позивача підлягають захисту та загалом дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації.

Разом з тим, враховуючи, що суди зробили висновки, що додаткову угоду до договору оренди землі, оспорювану позивачем, сторони не укладали, відсутнє його волевиявлення на досягнення такого правового результату, відповідно, певне речове право на спірну земельну ділянку у відповідача не виникло, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації речового права потрібно розуміти як скасування рішення державного реєстратора реєстраційної служби Іванівського районного управління юстиції Херсонської області Пєшої Т. М. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, індексний номер: 21274336 від 13 травня 2015 року 16:36:43.

Враховуючи положення чинної редакції статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та необхідність забезпечення виконуваності судового рішення (скасування державної реєстрації права), колегія суддів Верховного Суду вважає, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають зміні.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ
"СГП "Афіни" про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, виклавши мотивувальну частину судових рішень в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Афіни" задовольнити частково.

Рішення Іванівського районного суду Херсонської області від 01 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Афіни" про скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, виклавши мотивувальну частину рішень судів першої та апеляційної інстанцій в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович