Історія справи

Постанова

Іменем України

13 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 607/10458/17

провадження № 61-37021св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська комунальна міська лікарня № 2»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року у складі судді Вийванко О. М. та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Загорського О. О., Ходоровського М. В., Щавурської Н. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська комунальна міська лікаря № 2» (далі - ТКМЛ №2) та просив визнати рішення ТКМЛ №2 щодо звільнення ОСОБА_4 з посади завідувача приймальним відділенням за прогул без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України від 28 липня 2017 року неправомірним, скасувати наказ № 78-ОС від 28 липня 2017 року про звільнення ОСОБА_4, зобов'язати ТКМЛ № 2 внести зміни у трудову книжку НОМЕР_1, видану на ім'я ОСОБА_4, відповідно до яких запис у графі № 17 від 28 липня 2017 року «звільнений за прогул без поважних причин, пункт 4 статті 40 КЗпП України. Підстава: наказ № 78-ОС від 28 липня 2017 року» за підписом начальника відділу кадрів із відбитком круглої печатки вважати недійсним, стягнути з ТКМЛ № 2 кошти у сумі 2 106, 82 грн у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності у період з 14 липня 2017 року по 26 липня 2017 року, прийняти рішення про виплату ОСОБА_4 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнути з ТКМЛ № 2 моральну шкоду в сумі 50 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 11 липня 2017 року він був відсутній на робочому місці не у зв'язку з прогулом, а у зв'язку з інфекційним захворюванням та харчовим отруєнням. Також він перебував під впливом сильного психоемоційного стресу у зв'язку із смертю його товариша. Лише 12 липня 2017 року він за станом здоров'я зміг повідомити колег та членів родини про стан свого здоров'я та обставини втрати працездатності. За час його відсутності шкода лікувальному закладу чи третім особам не заподіяна. З урахуванням викладеного, просив позов задовольнити.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт прогулу ОСОБА_4 засвідчено у встановленому законом порядку, тому роботодавець на законних підставах, з урахуванням наданої профспілковим комітетом ТКМЛ № 2 згоди, звільнив позивача із займаної посади.

У червні 2018 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не враховано фіктивність зборів профспілкового комітету, на яких вирішувалося питання про надання дозволу на звільнення ОСОБА_4, та не надано належної оцінки показам допитаного в суді апеляційної інстанції свідка ОСОБА_5

ТКМЛ № 2 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без змін оскаржувані судові рішення.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_4 працював на посаді завідувача приймального відділення ТКМЛ № 2 з 14 квітня 2003 року.

11 липня 2017 року в. о. головного лікаря з медичної частини ОСОБА_6 подав головному лікарю ТКМЛ № 2 ОСОБА_7 доповідну записку про те, що завідувач приймального відділення ОСОБА_4, який згідно графіка чергувань 11 липня 2017 року виконує обов'язки чергового лікаря відділення, відсутній на робочому місці.

Актом від 11 липня 2017 року за підписом в. о. заступника головного лікаря з медичної частини ОСОБА_6, начальника відділу кадрів ОСОБА_8, старшої сестри медичного відділення ОСОБА_5 підтверджено те, що завідувач приймального відділення ОСОБА_4 відсутній на робочому місці з 08:00 год. до 16:45 год. 11 липня 2017 року.

12 липня 2017 року в. о. головного лікаря з медичної частини ОСОБА_6 подав головному лікарю ТКМЛ № 2 ОСОБА_7 доповідну записку про відсутність ОСОБА_4 на робочому місці з 08:00 год. до 10:00 год.

Актом від 12 липня 2017 року за підписом в. о. заступника головного лікаря з медичної частини ОСОБА_6, начальника відділу кадрів ОСОБА_8, старшої сестри медичного відділення ОСОБА_5 підтверджено факт відсутності позивача на роботі 12 липня 2018 року з 08:00 год. по 10:00 год.

Про причини відсутності на робочому місці 11 та 12 липня 2017 року ОСОБА_4 адміністрацію лікарні не повідомив, на телефонні дзвінки не відповідав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 04 листопада 2016 року оголошувалася догана за прогули без поважних причин 28 жовтня 2016 року та 03 листопада 2016 року.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

26 липня 2017 року на засіданні профспілкового комітету ТКМЛ № 2 за участю позивача розглядалося подання адміністрації ТКМЛ № 2 від 13 липня 2017 року № 4.2.3.-06/880 про надання згоди на звільнення з роботи завідувача приймального відділення ОСОБА_4

Відповідно до витягу з протоколу № 8 вказаного засідання, профспілковий комітет надав згоду на звільнення з роботи завідувача приймального відділення ОСОБА_4 за пунктом 4 статті40 КЗпП України.

28 липня 2017 року наказом головного лікаря ТКМЛ № 2 ОСОБА_7 позивача звільнено з 28 липня 2017 року за прогул без поважних причин за пунктом 4 статті 40 КЗпП України.

Встановивши, що звільнення позивача 28 липня 2017 року відбулося з дотриманням вимог КЗпП України, за попередньої згоди профспілкового комітету на звільнення, з ним проведено повний розрахунок в день звільнення, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про фіктивність зборів профспілкового комітету та недослідження доводів позивача при вирішенні питання про надання згоди на його звільнення колегія суддів відхиляє з огляду на особисте надання пояснень ОСОБА_4 на засіданні профспілкового комітету ТКМЛ № 2 від 27 липня 2017 року, що підтверджується витягом з протоколу вказаного засідання.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним у позовній заяві, та не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н.О. Антоненко

В.І. Крат