Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.11.2023 року у справі №569/1857/21
Постанова КЦС ВП від 13.11.2023 року у справі №569/1857/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 569/1857/21

провадження № 61-6254св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2023 року у складі судді Галінської В. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 рокуу складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Майданік В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання договору удаваним та визнання права власності на майно, в якому, уточнивши позовні вимоги просила:

- визнати договір дарування від 20 жовтня 2000 року 13/100 ідеальної частки інженерного корпусу М-3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І., р. № 4095, удаваною угодою в частині, що стосується ОСОБА_2 та визнати його договором купівлі-продажу в частині, що стосується ОСОБА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на частку адміністративного приміщення інженерного корпусу (літ. М-3), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 363,9 кв. м, реєстраційний номер майна 1897786.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 10 вересня 1988 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який розірвано рішенням суду м. Рівне від 25 травня 1998 року. Розірвання шлюбу зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції

26 березня 2001 року, актовий запис №224.

25 жовтня 2000 року (за час перебування у шлюбі) відповідач ОСОБА_2 набув у власність нерухоме майно, зокрема, згідно договору дарування

від 20 жовтня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І., р. № 4095, ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_2 та ОСОБА_4 прийняли в дар належні дарителю на праві приватної власності 13/100 ідеальної частки інженерного корпусу М-3 (інв. № 30), у подальшому «приміщення», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належали дарителю на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого 13 січня 2000 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу

Кострикіним В. І. (реєстровий № 107), зареєстрованого 14 січня 2000 року в Рівненському міському бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 2-85-167.

17 липня 2003 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було оформлено право спільної сумісної власності на адміністративне приміщення інженерного корпусу (літ. М-3), про що видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно

від 17 липня 2003 року серії НОМЕР_1 на підставі розпорядження міського голови від 15 липня 2003 року № 1985-р.

29 липня 2003 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купив належну

ОСОБА_4 частину вищевказаного адміністративного приміщення, про що між сторонами укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Усик С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 3043.

31 липня 2003 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на адміністративне приміщення інженерного корпусу (ціла частка). На даний час ОСОБА_2 досі є одноосібним власником адміністративного приміщення інженерного корпусу, право власності на яке за ним зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер майна 1897786), а реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не проведена.

Про те, що ОСОБА_2 набув у власність приміщення інженерного корпусу на підставі договору дарування, їй стало відомо у жовтні 2020 року після ознайомлення з матеріалами інвентаризаційної справи, наданими на запит представника позивача адвоката Волошина І. В.

Вважає, що вказаний вище договір дарування 13/100 частки інженерного корпусу М-3, є удаваним, вчиненим сторонами для приховування дійсно вчиненого правочину - договору купівлі- продажу, а тому відповідне майно є об`єктом права спільної сумісної власності як таке, що набуте в період шлюбу, оскільки попередній власник майна - ОСОБА_5 придбав вищевказане майно оплатно за 24500,00 грн; договір укладено між сторонніми особами, які не є родичами між собою; майно, що було подароване, мало значну цінність, вартість майна на той час більш як в 96 разів перевищувала середню заробітну плату по Україні; пройшов невеликий строк після придбання ОСОБА_5 майна з прилюдних торгів (січень 2000 року) та оформленням оспорюваного договору дарування (жовтень 2000 року); відповідач ОСОБА_2 займається підприємницькою діяльністю з 1993 року та по даний час, а тому придбання ним нежитлового приміщення господарського призначення явно становило для нього значний комерційний інтерес.

Посилаючись на те, що спірне майно було набуте відповідачем 20 жовтня

2000 року, тобто до розірвання шлюбу у 2001 році, воно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому вона має право на половину цієї частки, а саме , у зв`язку із чим просила позов задовольнити.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 10 березня 2022 року залучено до участі у справі правонаступника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року, відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності правових підстав для визнання договору дарування удаваним, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог про те, що між сторонами оспорюваного договору насправді встановилися інші правовідносини. Також позивачкою недоведено, що воля сторін була спрямована саме на укладення договору купівлі-продажу і ними було вчинено дії на виконання договору купівлі-продажу.

Зважаючи на те, що частка адміністративного приміщення в АДРЕСА_1 набута відповідачем ОСОБА_2 в дар, вона є його особистою власністю незважаючи на перебування в цей період у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 , а тому поділу між ними не підлягає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ОСОБА_6. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до розпорядження Заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2023 року

№ 962/0/226-23, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 серпня 2023 року, у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_6 , справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Осіян О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 910/19473/17, від 16 лютого 2021 року у справі

№ 927/645/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 569/18722/17, та зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої

статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку поясненням відповідача ОСОБА_2 про те, що спірне приміщення було набуте не безоплатно, а в рахунок оплати боргу; свідоцтву про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 13 січня 2000 року №107, згідно з яким попередній власник майна придбав його за 24 500,00 грн; не враховано, що спірний договір укладено між сторонніми особами, які не є родичами, не надано оцінку показам свідків, проігноровано аргументи позивача про те, що подароване майно мало значну цінність і з часу придбання майна з прилюдних торгів до оформлення оспорюваного договору дарування пройшов невеликий строк; не враховано, що ОСОБА_2 веде підприємницьку діяльність з 1993 року, а спірне майно комерційного призначення в подальшому використовувалось ним в його господарській діяльності.

Судами не враховано, що оплата за договором купівлі-продажу не обов`язково повинна відбуватися після укладення договору шляхом передачі грошових коштів, а може відбуватися в результаті зарахування однорідних зустрічних вимог.

До предмету доказування у справах про визнання договору удаваним входить встановлення мотиву укладення саме договору дарування, а підписання договору дарування не є доказом, який підтверджує мотив укладення договору.

Суди не встановили обставин, а дарувальники за спірним договором не навели жодних мотивів передачі ними в дар майна особою, з якою не перебувають у родинних відносинах.

Вважає, що встановлені судами у цій справі обставини підтверджують, що у сторін договору дарування не було жодного мотиву в укладенні саме договору дарування, а фактично відбулося оплатне відчуження нерухомого майна, що визнав відповідач, тобто був укладений договір купівлі-продажу.

Зазначає, що не мала можливості дізнатися про укладення договору дарування у 2000 році, оскільки, як підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 жовтня 2020 року, відомості про реєстрацію права власності на 13/100 ідеальної частки інженерного корпусу М-3 за відповідачем в Реєстрі відсутні.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_7 на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що вони ухвалені з дотримання норм матеріального та процесуального права і доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Зазначає, що ОСОБА_5 , який був стороною (дарувальником) спірного правочину, помер, його спадкоємці будь-яких претензій з приводу укладання договору не пред`являли. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.

У липні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якій зазначала, що виконала свій обов`язок щодо доказування удаваності правочину, надавши докази щодо оплатності придбання майна, відсутність родинних зв`язків між сторонами правочину, ведення відповідачем в цей час підприємницької діяльності та використання в подальшому подарованого приміщення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Рівненського міського суду від 25 травня 1998 року, що набрало законної сили, шлюб між позивачем і ОСОБА_2 було розірвано. Факт розірвання шлюбу зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції 26 березня 2001 року, актовий запис №224. 30 березня

2001 року прізвище дружини змінено з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », про що тоді ж видано відповідне свідоцтво серії НОМЕР_2 .

З договору дарування від 20 жовтня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І. і зареєстрованого в реєстрі за №4095, вбачається, що ОСОБА_5 , подарував, а ОСОБА_2 та ОСОБА_4 прийняли в дар 13/100 ідеальної частки інженерного корпусу М-3 (інв. №30) по АДРЕСА_1 . За умовами договору дарування це приміщення належало дарителю на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Відчужувана частка складалася з приміщень №№ 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 68, 69, 112, 113, 114, 115, 116, 117, 118, 119, 120, 121, 122, 123 загальною площею 363, 9 м2. Експертна вартість приміщення складала 24 492,00 грн, а дар сторонами оцінено у

25 000,00 грн. Договір є безоплатним, а даритель не має права вимагати від обдарованих зустрічних дій майнового характеру. Відчужуване майно на момент укладення договору нікому не продане, не заставлене, не подароване, в спорі і під забороною не перебуває, щодо нього відсутні будь-які права третіх осіб (право наймача, довічного користування, оренди тощо) (пункти 2-7 договору дарування).

Право власності на майно обдарованими зареєстровано 25 жовтня 2000 року Рівненським міським бюро технічної інвентаризації.

В подальшому, 16 жовтня 2002 року, розпорядженням Рівненського міського голови №2731-р «Про дозвіл на реконструкцію» ОСОБА_4 і ОСОБА_2 дозволено реконструкцію 13/100 ідеальної частки інженерного корпусу по АДРЕСА_1 під адміністративне приміщення відповідно до представленого проекту.

17 липня 2002 року ними оформлено право спільної сумісної власності на адміністративне приміщення інженерного корпусу (літ. М-3), про що тоді ж видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 на підставі відповідного розпорядження Рівненського міського голови від 15 липня

2003 року №1985-р. Загальна площа приміщення залишилася незмінною.

За умовами укладеного 29 липня 2003 року договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Усик С. І. і зареєстрованого в реєстрі за №3043, ОСОБА_4 продав, а

ОСОБА_2 купив належну продавцю частину адміністративного приміщення вартістю 134 451,00 грн.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №1140400

від 31 липня 2003 року видно, що тоді ж право власності на адміністративне приміщення інженерного корпусу (ціла частка) по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 .

Факт реєстрації права власності в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер 1897786) за ОСОБА_2 вбачається також з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №228480052

від 17 жовтня 2020 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 розділу VІІ «Прикінцеві положення» СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня

2004 року.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Відповідно до статті 22 КЗпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 44 КЗпШС шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.

З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що датою реєстрації розірвання шлюбу між ОСОБА_10 та

ОСОБА_2 є 26 березня 2001 року, а тому днем припинення між ними шлюбу є саме 26 березня 2001 року. Отже договір дарування від 20 жовтня

2000 року укладався ОСОБА_5 під час перебування ОСОБА_2 у шлюбі з позивачкою.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 24 КЗпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Таким чином, у разі набуття у власність майна хоча й у період шлюбу, але на підставі договору дарування, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, який його отримав у дар.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка посилалася на те, що договір дарування 13/100 частки інженерного корпусу М-3 є удаваним, вчиненим сторонами для приховування дійсно вчиненого правочину - договору купівлі- продажу, а тому відповідне майно є об`єктом права спільної сумісної власності як таке, що набуте в період шлюбу.

Відповідно до статті 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності можуть застосовуватися лише

у разі, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, сторона має довести:

1) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

До того ж для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Згідно із статтями 243 244 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Договір дарування на суму понад 500 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу, відповідно до якої договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що оспорюваний договір дарування укладено у письмові формі та нотаріально посвідчено, тобто він відповідає вимогам щодо форми та змісту договору дарування нерухомого майна, укладеного між фізичними особами, між сторонами не настали інші права та обов`язки, ніж передбачені договором дарування, а позивач не надала суду доказів того, що сторони договору дарування діяли свідомо з метою приховати інший правочин, та мали на меті укладення саме договору купівлі-продажу, а не договору дарування, зокрема не надала доказів оплатності цього договору, дійшли правильного висновку, що у позові слід відмовити у зв`язку з його недоведеністю.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 червня

2021 року у справі № 404/5851/18 (провадження № 61-17620св20).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку показам свідків є необґрунтованими та безпідставними, оскільки істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі показань свідків.

Також апеляційним судами враховано, що відповідно до статті 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Судами попередніх інстанцій враховано, що правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Проте, в даному випадку судами відмовлено у задоволенні позову за безпідставністю, тому строк позовної давності не застосовується.

З огляду на вказане, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачкою, що договір дарування від 20 жовтня 2000 року має ознаки удаваного правочину, а тому частка адміністративного приміщення в АДРЕСА_1 , яка набута ОСОБА_2 в дар, є його особистою власністю незважаючи на перебування в цей період у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 і поділу між ними не підлягає.

Доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінку тому, що спірне приміщення було набуте не безоплатно, а в рахунок оплати боргу; не враховано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 13 січня 2000 року №107, згідно з яким попередній власник майна придбав його за 24 500,00 грн, і спірний договір укладено між сторонніми особами, які не є родичами, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

Рішення судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 910/19473/17, від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19, від 28 квітня 2021 року у справі

№ 569/18722/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки зроблені з урахуванням встановлених обставин у зазначеній справі.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2023 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян