Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 201/17842/16-ц

провадження № 61-13259св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року у складі колегії суддів:

Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання правовідносин поруки припиненими.

Позовну заяву мотивовано тим, що 17 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є ПАТ КБ "ПриватБанк", а в подальшому - АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 укладено кредитний договір.

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором, 17 липня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого визначено майнові права згідно з договорами про спільну діяльність у будівництві житлового комплексу, що полягали в отриманні у власність квартири та паркувального місця.

Виконання умов кредитного договору також забезпечено договором поруки № DNHLGB00000749, укладеним 17 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1, відповідно до умов якого боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором банк звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

07 грудня 2010 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. вчинено виконавчі написи № 1869 та № 1870 на договорі іпотеки та запропоновано в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором в сумі 597 156,91 дол. США звернути стягнення на нерухоме майно: квартиру та паркувальне місце.

У подальшому рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2011 року виконавчий напис № 1870 визнаний таким, що не підлягає виконанню.

У червні 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направило позивачу лист про підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, припинення дії вказаного кредитного договору і з вимогою повернути весь борг за кредитом.

Позивач вважає, що банком пропущено встановлений статтею 559 ЦК України строк і договір поруки повинен бути визнаний припиненим.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати припиненими правовідносини за договором поруки від 17 липня 2007 року № DNHLGB00000749, укладеним між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором від 17 липня 2007 року № DNHLGB00000749 (а. с. 3-5, т. 1).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2018 року у складі судді Антонюка О. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що порука не припинена. Відповідно до пункту 11 договору поруки від 17 липня 2007 року сторони визначили, що договір діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором. Кінцевий строк повернення кредиту, встановлений кредитним договором від 17 липня 2007 року, - 17 липня 2037 року. На момент розгляду справи зобов'язання за кредитним договором позичальником та поручителем не виконані, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2018 року скасовано.

Позов ОСОБА_1 до задоволено.

Визнано договір поруки від 17 липня 2007 року № DNHLGB00000749, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк"), та ОСОБА_1, припиненим.

Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1
378,00 грн.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано наявністю підстав для припинення поруки відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України, оскільки банк змінив строк виконання основного зобов'язання в 2010 році, надіславши вимогу про дострокове повернення кредиту, в якій зазначив строк повернення кредиту до 01 липня 2010 року. З позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості банк звернувся в листопаді 2015 року, тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, АТ КБ "ПриватБанк" просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 жовтня 2018 року залишити в силі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення частини 4 статті 559 ЦК України.

Позичальник та поручитель за кредитним договором зобов'язались повернути суму кредиту та виплатити проценти за користування ним у строк до 17 липня 2037 року, сплачуючи її частинами не менш як 6 563,94 дол. США до 25-го числа кожного місяця. У такому випадку у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя про повернення заборгованості, погашення якої згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, слід обчислювати з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

На переконання АТ КБ "ПриватБанк", банк не змінював істотних умов договору, зокрема строк виконання зобов'язання за кредитним договором, не розривав його та не припиняв його дію.

При вирішенні спору суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про визнання договору поруки припиненим.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у серпні 2019 року, представник ОСОБА_1 адвокат Іванчук В. Я. заперечував проти доводів АТ КБ "ПриватБанк", а оскаржувану постанову апеляційного суду вважав законною та обгрунтованою.

У поясненнях, поданих у вересні 2020 року, АТ КБ "ПриватБанк" підтримало доводи та вимоги касаційної скарги, просило її задовольнити.

У поясненнях, поданих у січні 2021 року, представник ОСОБА_1 адвокат Іванчук В.

Я. просив залишити без змін постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року, посилаючись на наявність рішення Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська у цивільній справі № 201/15310/16-ц за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року, витребувано із Жовтневого районного суду м.

Дніпропетровська цивільну справу № 201/17842/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ
КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання правовідносин поруки припиненими призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

17 липня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNHLGB00000749, відповідно до умов якого останній було надано кредит на строк до 17 липня 2037 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 776 865,00 дол. США.

За умовами кредитного договору позичальник зобов'язалася повернути кредит щомісячними платежами відповідно до графіка погашення кредиту, а також сплатити 0,90 % щомісяця за користування кредитом та інші обов'язкові платежі (а. с. 7-11, т. 1).

На забезпечення вказаного договору між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріусом Крючковою Т. В. в реєстрі за № 1846, предметом якого визначено майнові права згідно з договорами про спільну діяльність у будівництві житлового комплексу, що полягали в отриманні у власність квартири та паркувального місця.

Крім того, 17 липня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № DNHLGB00000749, відповідно до умов якого боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники (а. с. 16, т. 1).

Відповідно до пункту 11 договору поруки цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору кінцевий термін повернення коштів за кредитом - 17 липня 2037 року (включно).

ПАТ КБ "ПриватБанк" направило на адресу позичальника лист від 22 червня 2010 року № Г25.0.0.0.0/272, відповідно до якого банком було прийнято рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, а також повідомлено про необхідність дострокового повернення суми кредиту в повному обсязі, винагороди, комісії та відсотків за фактичний строк користування кредитними коштами, що на день підписання листа складав 595 375,77 дол. США кредиту, 844,20 дол. США комісії та 5 894,76 дол. США відсотків (а. с. 19, т. 1, а. с 24, т. 2).

14 липня 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направило на адресу позичальника лист №
25.0.0.0./1-303, у якому повідомило, що на підставі підпункту 2.3.3 кредитного договору банк з 01 липня 2010 року достроково розірвав кредитний договір та повідомив позичальника про те, що станом на 14 липня 2010 року її заборгованість за кредитним договором становить 602 361,36 дол. США (а. с. 31, т. 2).

07 грудня 2010 року за заявою ПАТ КБ "ПриватБанк" приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. вчинено виконавчий напис № 1869 на договорі іпотеки та запропоновано в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором за період з 17 липня 2007 року до 01 липня 2010 року в сумі 597 156,91 дол. США звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру (а. с. 26,27, т. 2).

07 грудня 2010 року за заявою ПАТ КБ "ПриватБанк" приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Черниш Є. В. вчинено виконавчий напис № 1870 на договорі іпотеки та запропоновано в рахунок погашення заборгованості позичальника за кредитним договором за період з 17 липня 2007 року до 01 липня 2010 року в сумі 597 156,91 дол. США звернути стягнення на нерухоме майно - паркувальне місце (а. с. 28,29, т. 2). Вказаний виконавчий напис визнаний таким, що не підлягає виконанню, за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2011 року (справа № 2-7132/11) (а. с. 36,37, т. 2).

15 жовтня 2015 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 200/22545/15-ц).

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2015 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 3 300 000,00 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 576 105,14 дол. США, заборгованість за відсотками - 51 147,48 дол. США; заборгованість за комісією за користування кредитом - 7 533,80 дол. США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 11 036,72 дол. США, що еквівалентно 3 300 000,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2016 року заяву представника ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2015 року задоволено.

Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2015 року скасовано за заявою представника ОСОБА_2 та призначено справу до судового розгляду в загальному порядку.

У листопаді 2016 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення (справа № 201/15310/16-ц).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 грудня 2020 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено у зв'язку із спливом строків позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині 4 статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Керуючись положеннями частини 4 статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 4-680цс19) зазначила:

"36. Строк, передбачений частиною 4 статті 559 ЦК України у вказаній редакції, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов'язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред'явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 76), від 3 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (пункт 59), а також постанову Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15)".

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив призводить до припинення суб'єктивного права кредитора.

Відповідно до частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України).

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Відповідно до пункту 11 договору поруки цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Оскільки сторони у договорі поруки не визначили строк її дії, тому до спірних правовідносин застосовуються положення частини 4 статті 559 ЦК України.

Відповідно до пункту 7.1 кредитного договору кінцевий термін повернення коштів за кредитом - 17 липня 2037 року (включно).

Умовами кредитного договору встановлено графік погашення кредиту шляхом сплати заборгованості частинами не менш як 6 563,94 дол. США до 25-го числа кожного місяця.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами

(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України.

Отже, оскільки договором кредиту передбачено, що чергові платежі позичальник повинен був здійснювати кожного місяця відповідно до графіка платежів, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та згідно з статті 261 ЦК України обрахування встановленого шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя зі спливом строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини 4 статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу річного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18), відповідно до якого строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов'язанням.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14 10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до підпункту 2.3.3 кредитного договору у разі неотримання банком протягом 20-ти днів письмової згоди позичальника сплачувати розмір процентної ставки, запропонований банком, відповідно до підпункту 2.3.1 цього договору банк на власний розсуд має право згідно зі статтею 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням відповідного повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому згідно з умовами договору позичальник зобов'язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, комісії, повністю виконати інші зобов'язання за договором.

Встановлено, що ПАТ КБ "ПриватБанк" направило на адресу позичальника лист від 22 червня 2010 року № Г25.0.0.0.0/272 про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, винагороди, комісії та відсотків за фактичний строк користування кредитними коштами, що на день підписання листа складало 595 375,77 дол. США кредиту, 844,20 дол. США комісії та 5 894,76 дол. США відсотків.

У вказаному листі банк повідомив позичальника про необхідність сплати зазначеної заборгованості до 01 липня 2010 року.

14 липня 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" направило на адресу позичальника лист №
25.0.0.0./1-303, у якому повідомило, що на підставі підпункту 2.3.3 кредитного договору банк з 01 липня 2010 року достроково розірвав кредитний договір та повідомив позичальника про те, що станом на 14 липня 2010 року його заборгованість за кредитним договором становить 602 361,36 дол. США.

За таких обставин, задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що строк виконання зобов'язання позичальником за зазначеним кредитним договором змінено кредитором, останній день виконання такого зобов'язання за умовами кредитного договору та за змістом листа з відповідним повідомленням-вимогою настав для позичальника 01 липня 2010 року, тому станом на момент звернення до суду з позовом порука ОСОБА_1 за договором поруки від 17 липня 2007 року № DNHLGB00000749 є припиненою.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк