Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.10.2020 року у справі №357/13129/19

Постанова

Іменем України

11 травня 2021 року

м. Київ

справа № 357/13129/19

провадження № 61-14858св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Білоцерківська міська рада, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня

2020 року, ухвалене у складі судді Кошель Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів:

Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до

ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.

Позовна заява мотивована тим, що він, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 є співвласниками домоволодіння по

АДРЕСА_1.25 червня

2003 року співвласники уклали договір конкретного користування жилим будинком, внаслідок чого будинок поділено на квартири із отриманням кожним співвласником окремої поштової адреси.

Вказував, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0140 га, у спільному користуванні власників квартир АДРЕСА_2, АДРЕСА_3,

АДРЕСА_7 ОСОБА_2, ОСОБА_3 та його перебуває земельна ділянка площею 0,0025 га, якою забезпечується проїзд до належної йому частини житлового будинку.

ОСОБА_2 здійснила самочинне будівництво/реконструкцію прибудови літ. "аЗ" до належної їй частини житлового будинку, збільшивши її розмір з 3,63 кв. м (2,67 х 1,36 м) до 8,06 кв. м (4,74 х 1,70 м. ), чим порушила право позивача на безперешкодний проїзд автомобілем спільною земельною ділянкою до його квартири.

ОСОБА_1 просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди

у користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у спільному користуванні, шляхом знесення самочинно збудованої прибудови площею 8,06 м2 (4,74 м х 1,70 м) до квартири АДРЕСА_4.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 15 червня 2020 року, яке постановою Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року залишено без змін, у задоволенні позову

ОСОБА_5 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії

ОСОБА_2 з укріплення стіни прибудови літ. "а3" цеглою не можна вважати реконструкцією чи самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України та розділу 3.4. Методичних рекомендацій № 146, пункту 3 Державних будівельних норм (далі - ДБН).

Пославшись на положення частини 4 статті 82, суд вказав, що спірна земельна ділянка спільного користування передбачена саме для проходу власників кв. АДРЕСА_5, її використання для проїзду автомобілем не обумовлено, тому позивачем усупереч вимог частини 1 статті 81 ЦПК України не доведено, що добудова літ "а3", що належить ОСОБА_2, порушує його право.

Крім того, земельна ділянка спільного користування проходить по стіні квартири АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2, тому її розмір і конфігурація не допускають її використання для проїзду автомобілем без порушення прав

ОСОБА_2 на безпечне навколишнє середовище.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року, ухвалити судове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

15 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Коломієць Г. В. касаційну скаргу залишено без руху.

30 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д. відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про те, що проведена відповідачем реконструкція не є самочинним будівництвом.

Заявник стверджує, що зібраними доказами встановлено, що земельна ділянка, що перебуває у спільному користуванні, зменшилась, і це заважає проїзду його автомобіля до квартири.

Заявник вказує, що суди ухвалили рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування норм права у постановах: від 07 жовтня 2020 року у справі № 444/2335/17, від 30 вересня 2020 року

у справі № 404/7143/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 285/2751/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Власниками домоволодіння АДРЕСА_1 є:

ОСОБА_2 власник кв. АДРЕСА_2 (9/100 частини будинку, згідно

з договором дарування від 23 вересня 1994 року),

ОСОБА_3 власник кв. АДРЕСА_3 (8/100 частини будинку, згідно з договором купівлі-продажу від 19 січня 1987 року),

ОСОБА_4 власник кв. АДРЕСА_6 (56/100 частини будинку, згідно

з договором купівлі-продажу від 02 липня 2003 року),

ОСОБА_1 власник кв. АДРЕСА_7 (20/100 частини будинку, згідно з договором купівлі-продажу від 04 лютого 1976 року та 7/100 частини будинку, згідно з договором дарування від 07 липня 2003 року).

25 червня 2003 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір конкретного користування жилим будинком АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Білоцерківської державного нотаріальної контори Моцною Д. Г., зареєстрований у реєстрі за №1-2238.

У вказаному договорі не відображено відомості про земельну ділянку під домоволодінням.

У 2005 році ОСОБА_2 здійснила реконструкцію належної їй прибудови літ. "а3", що збільшило її площу з 3,63 кв. м (1,36 м х 2,67м) до 8,06 кв. м (4,74 м х 1,70 м). Прибудова збільшилася у площі вглиб земельної ділянки спільного користування на 36 см.

Згідно зі зведеним планом ділянок, розташованих по АДРЕСА_1, який виготовлено Київською регіональною філією Державного підприємства "Центр ДЗК" у 2008 році при підготовці технічної документації із землеустрою, передача у власність земельних ділянок співвласників будинку планувалася наступним чином:

ОСОБА_1 (кв. АДРЕСА_7) - 0,0140 га, ОСОБА_2 (кв. АДРЕСА_2) - 0,0043 га, ОСОБА_4 (кв. АДРЕСА_6) - 0,0404 га, землі спільного користування (кв. АДРЕСА_2) - 0,0025 га.

З вказаного зведеного плана земельних ділянок встановлено, що земля спільного користування у найширшому місці між точками 1 і 2 має довжину 3,65 м, у найвужчому - 1,72 м.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 отримали у власність земельні ділянки під своїми квартирами.

ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0140 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3210300000:04:032:0099, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 364908, який видано 13 листопада 2009 року.

ОСОБА_8 органами місцевого самоврядування відмовлено у погодженні технічної документації та передачі у власність частини земельної ділянки для обслуговування будинку та прибудинкової території, оскільки інші співвласники будинку відмовляються погоджувати її межі.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 29 листопада 2019 року у справі № 357/5555/19 за позовом

ОСОБА_2 до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжними землекористувачем, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову.

Рішення набрало законної сили.

Відмовляючи у позові, суд виходив з того, що задоволення позову призведе до зміни порядку користування земельною ділянкою спільного користування під спільний дворовий прохід і порушить права власників

кв. АДРЕСА_5 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Вказаним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 листопада 2019 року встановлено, що спірна земельна ділянка спільного користування передбачена саме для проходу власників кв. АДРЕСА_3 та кв. АДРЕСА_7, а її використання для проїзду автомобілями не обумовлено.

Посадовими особами Державного архітектурно-будівельного контролю припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил ОСОБА_2

не видавався.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених статей 12, 81 ЦПК України.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За загальним правилом, вимоги про знесення самочинного будівництва приватні особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Хоча позивач і вказує, що відповідач самовільно вчинила добудову, однак не надав доказів на підтвердження того, що такі дії відповідача порушують право власності чи користування позивача.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач неодноразово звертався до відділу державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради стосовно дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил щодо незаконних будівельних робіт відповідачем, однак у зв'язку з відсутністю ОСОБА_2, перевірку у відповідності до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 533,

не вдалося провести.

Таким чином, рішення про знесення самочинного будівництва може бути ухвалено на підставі статті 391 ЦК України лише у разі доведеності позивачем факту створення йому перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном при неможливості усунення цих перешкод в інший спосіб, однак таких фактів під час розгляду справи судом не встановлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встанови, що земельна ділянка спільного користування передбачена саме для проходу власників кв. АДРЕСА_5, її використання для проїзду автомобілем не обумовлено, а згідно зі зведеним планом земельних ділянок, земля спільного користування

найширшому місці між точками 1 і 2 має довжину 3,65 м, у найвужчому - 1,72 м, що узгоджується з вимогами ДБН Б.2.2-12:2019 "Планування та забудова територій", які набрали чинності з 01 жовтня 2019 року, щодо відстані до межі для нової садибної та дачної забудови, проїзд до гаража на присадибній земельній ділянці допускається при дотриманні санітарних та протипожежних норм.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням вимог частини першої статті 81, статті 391

ЦК України зробив правильний висновок про те, що позивач не довів факт порушення його прав, як власника квартири АДРЕСА_8 діями відповідача ОСОБА_2 щодо збільшення добудови до належної їй квартири.

Доводи касаційної скарги про те, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, унаслідок чого дійшли помилкового висновку про те, що проведена відповідачем реконструкція не є самочинним будівництвом, не спростовують висновків суду про те, що питання щодо можливості знесення самочинного будівництва може бути порушене власником лише у разі доведеності факту порушення самочинною забудовою належних йому прав власника (стаття 391 ЦК України, стаття 12 ЦПК України).

Позивач у цій справі порушення своїх прав не довів.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевим та апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 444/2335/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 404/7143/15-ц,

від 09 вересня 2020 року у справі № 285/2751/19, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

від 15 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 15 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник