Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.08.2019 року у справі №488/2037/18

Постанова

Іменем України

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 488/2037/18

провадження № 61-15214 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року у складі судді Селіщевої Л. І. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Царюк Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі - ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію.

Позовна заява мотивована тим, що протягом опалювальних сезонів 2016-2017 років та 2017-2018 років позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлових приміщень, площею 253 кв. м, розташованих по АДРЕСА_1 , власником яких є ОСОБА_1 .

За період з 14 березня 2017 року по 28 лютого 2018 року відповідачу поставлено теплову енергію на суму 40 506,44 грн, яку ОСОБА_1 не сплатив.

Направлена відповідачу вимога щодо погашення заборгованості від 16 лютого 2018 року № 137-ю залишена без задоволення. Крім того, відповідачу направлялась пропозиція щодо укладання договору на постачання теплової енергії від 15 листопада 2017 року, яка також залишена відповідачем без уваги.

Ураховуючи викладене, ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за теплову енергію у розмірі 40 506,44 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2018 року відкрито провадження у цій справі.

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про закриття провадження у справі.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року провадження у справі за позовом ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію закрито.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, а нежитлове приміщення, до якого здійснюється постачання теплової енергії, використовується відповідачем для господарської діяльності. При розрахунку заборгованості за теплову енергію позивачем застосовано тарифи та обсяги постачання теплової енергії, встановлені для споживачів - суб`єктів господарювання, отже, цей спір виник між суб`єктами господарювання, а тому, відповідно до положень статей 4, 20 ГПК України, відноситься до юрисдикції господарського суду та повинен розглядатися за правилами, встановленими ГПК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» залишено без задоволення, а ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спір у справі виник між двома суб`єктами господарської діяльності щодо неналежного виконання споживачем зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 488/2037/18 із Корабельного районного суду м. Миколаєва.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги, що відповідач придбав нежитлове приміщення, як фізична особа та між сторонами спору не існує укладеного правочину, тому судами неправомірно застосовано положення статті 20 ГПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не свідчать про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, суд першої інстанції постановив законну та обґрунтовану ухвалу про закриття провадження у справі, з якою погодився й апеляційний суд.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_1 , право власності на яке набуто ним на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Ласурія С. А. та зареєстрованого за № 239 (а. с. 33-36).

Згідно з пунктом 3.1. статуту ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», метою діяльності товариства є одержання прибутку на основі здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності, в порядку та за умов, визначених чинним законодавством і цим статутом, та наступний його розподіл між товариством та акціонерами товариствами.

Предметом діяльності товариства є, зокрема, постачання теплової енергії (пункт 3.3. статуту) (а.с. 23).

З 03 вересня 1998 року ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та здійснює господарську діяльність за КВЕД 68.2 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 65, 69-71).

Договір на постачання теплової енергії між сторонами у справі не укладено.

Листом від 15 листопада 2017 року № 10-01/1635 позивач направив відповідачу пропозицію укласти договір про постачання теплової енергії, в якій запропонував надати розрахунок теплового навантаження на нежитлове приміщення, а також виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, витяг з реєстру платника податку на додану вартість (при наявності), витяг з реєстру про сплату єдиного податку (при наявності), документ на права власності приміщення, письмову заяву про укладення договору з зазначенням повної назви підприємства або підприємця, банківських реквізитів, номеру рахунку, код ЄДРПОУ, МФО, прізвище, ім`я, по-батькові керівника та головного бухгалтера, контактних телефонів, юридичної та поштової адреси.

При цьому у листі позивач звернув увагу ОСОБА_1 на те, що відповідно до статті 31 Закону України «Про теплопостачання» за правопорушення у сфері теплопостачання до суб`єктів господарювання застосовуються штрафні санкції (а. с. 5).

Вимогою від 16 лютого 2018 року № 137-ю позивач вимагав відповідача терміново вжити заходи щодо погашення існуючої заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 28 371,37 грн, нарахування якої ним проведене по промисловому тарифу, зазначеному в постановах Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 01 лютого 2017 року № 151, від 09 листопада 2017 року № 1391 (а. с. 7).

Розрахунок заборгованості за теплову енергію в сумі 40 506,44 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь, проведено позивачем на підставі тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання на рівні для потреб інших споживачів (крім населення) (а. с. 4).

05 квітня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що він є суб`єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем, використовує вищезазначені нежитлові приміщення для господарської діяльності, визначаючи розмір заборгованості за теплову енергію, позивач застосував тарифи та обсяги постачання теплової енергії, встановлені для споживачів - суб`єктів господарювання, отже, цей спір виник між суб`єктами господарювання, а тому, відповідно до положень статей 4, 20 ГПК України, відноситься до юрисдикції господарського суду та повинен розглядатися за правилами, встановленими ГПК України (а. с. 63-64).

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року провадження у справі за позовом ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що правовідносини у цій справі безпосередньо пов`язані зі здійсненням господарської діяльності відповідачем як фізичної особи-підприємця, а тому розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарських судів.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є правильним з огляду на таке.

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Разом з тим, статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За змістом частин першої, другої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з`ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 125/1267/16-ц (провадження № 14-160цс19).

Згідно із частиною першою статті 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори (частина друга статті 179 ГК України).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 ГК України).

Судами встановлено, що 15 листопада 2017 року ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» звертався до ОСОБА_1 з пропозицією укласти з ним договір про постачання теплової енергії до приміщення по АДРЕСА_1 саме як з суб`єктом господарювання, розрахунок заборгованості за теплову енергію визначено позивачем на підставі тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання на рівні для потреб інших споживачів (крім населення).

Відповідач підтвердив, що нежитлові приміщення використовуються ним для господарської діяльності.

Установивши, що предметом спору є вимога ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» до ОСОБА_1 , як суб`єкта господарювання, про стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, тарифи та обсяги постачання якої визначені саме у зв`язку з використанням відповідачем нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності, тобто, спір у справі виник між двома суб`єктами господарської діяльності щодо неналежного виконання споживачем зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відноситься до компетенції господарських судів України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач придбав нежитлове приміщення, як фізична особа та між сторонами спору не існує укладеного договору про постачання теплової енергії, не є безумовною підставою для вирішення даного позову в порядку цивільного судочинства. Відсутність у позовній заяві посилань на господарсько-договірні зобов`язання між сторонами не змінює правову природу юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» залишити без задоволення.

Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара