Історія справи

Постанова

Іменем України

13 березня 2023 року

м. Київ

справа № 295/8253/21

провадження № 61-12109св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фонд соціального страхування України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 травня 2022 року у складі судді Стрілецької О. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального страхування України про визнання незаконним наказу, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 10 червня 2021 року під час судового засідання у цивільній справі № 295/14379/20 він дізнався про існування наказу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 20 травня 2021 року № 02-64-к, яким його звільнено з посади директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці.

У порушення вимог статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) його не ознайомлено з наказом від 20 травня 2021 року № 02-64-к про звільнення, офіційно про звільнення йому не повідомлено та до його трудової книжки не внесено відповідного запису.

ОСОБА_1 вважає таке звільнення незаконним, оскільки право на звільнення та призначення директорів виконавчих дирекції Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності належить виключно правлінню Фонду соціального страхування України, тому директор виконавчої дирекції ОСОБА_2 перевищила свої повноваження під час видачі наказу про його звільнення.

На момент його звільнення була вакантною посада керівника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, він неодноразово звертався із письмовими заявами до Фонду соціального страхування України з проханням переведення його на вказану посаду, проте заяви були проігноровані.

Отже, під час процедури реорганізації підприємства та його звільнення Фондом соціального страхування України не враховано його переважного права щодо залишення на роботі, а також не запропоновано йому вакантну посаду керівника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області.

ОСОБА_1 зазначає, що Фонд соціального страхування України своїми незаконними діями спричинив йому фізичні та моральні страждання, що призвело до порушення ним нормальних соціальних зв`язків, необхідності вживати додаткові зусилля для організації життя та пошуку засобів для забезпечення належного рівня життя, тобто йому завдано моральну шкоду, яку він просить стягнути з особи, винної у його незаконному звільненні.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статті 42 42-1 49-1 235 237 КЗпП України, просив суд:

- визнати незаконним наказ Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 20 травня 2021 року № 02-64-к про звільнення;

- поновити його на посаді директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 24 травня 2021 року;

- стягнути з Фонду соціального страхування України середній заробіток за час вимушеного прогулу та 50 000,00 грн моральної шкоди, покласти на службову особу, винну в незаконному звільненні, обов`язок покрити шкоду, заподіяну йому у зв`язку з оплатою часу вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 12 травня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 , шляхом викладення пункту 1 наказу Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 20 травня 2021 року № 02-64-к в такій редакції: «Звільнити 24 травня 2021 року ОСОБА_1 з посади директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у зв`язку з припиненням Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України». У решті наказ залишено без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи містяться докази того, що директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, як правонаступник виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності була наділена повноваженнями на видачу наказу про звільнення позивача з посади директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Відповідач на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України за два місяці належним чином повідомив позивача про наступне звільнення, оскільки зміст повідомлення був доведений до його відома 22 березня 2021 року в присутності свідків, а звільнений він із займаної посади з 24 травня 2021 року. Також позивачу було повідомлено про відсутність вакантних посад в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, які можна було б йому запропонувати.

Однак в наказі від 20 травня 2021 року № 02-64-к про звільнення не конкретизована підстава звільнення позивача, наказ містить у собі повне цитування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, який передбачає різні за змістом підстави для звільнення, що не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки в наказі про звільнення повинні бути відображені підстави, з якими роботодавець пов`язує припинення трудових відносин, тому необхідно змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 травня 2022 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що відповідач не мав можливості перевести позивача, на посаду керівника управління, на яку він претендував, оскільки за віковими обмеженнями не міг працювати на ній, а матеріалами справи не підтверджена наявність інших вакантних посад, які б могли бути запропоновані позивачу, а також встановивши відсутність порушень трудового законодавства при звільненні позивача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і стягнення моральної шкоди, які є похідними від первісних про визнання наказу недійсним та поновлення на роботі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12, постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 753/7661/18, від 21 лютого 2020 року у справі № 809/1353/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, від 22 квітня 2020 року у справі № 712/471/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 235/4593/19, від 24 березня 2021 року у справі № 757/46273/17-ц, від 12 серпня 2021 року у справі № 487/989/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 281/295/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 761/24929/20, від 20 липня 2022 року у справі № 201/264/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо скорочення чисельності або штату працівників при об`єднані Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Також суди попередніх інстанцій не врахували того, що матеріали справи не містять доказів відсутності вакантних посад, які б могли бути запропоновані ОСОБА_1 .

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що ОСОБА_1 було звільнено без попередження про зміну істотних умов праці, без пропозиції щодо продовження дії трудового договору на нових умовах, та незапропонована жодна вакантна посада у новоствореному Фонді соціального страхування України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 18 січня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві: Хопті С. Ф. Судді, які входять до складу колегії: Синельников Є. В., Шипович В. В.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 2000 року до 18 травня 2016 року ОСОБА_1 працював на посаді директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Наказом від 17 травня 2016 року № 273-К ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання посадових обов`язків, яке підтверджується неодноразовим накладенням дисциплінарних стягнень.

Рішенням Богунського районного суд м. Житомира від 20 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09 листопада 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року, у справі № 295/7450/16-ц позов ОСОБА_1 до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним наказ від 17 травня 2016 року № 273-К та поновлено ОСОБА_1 на посаді директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 19 травня 2016 року.

Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15 455,88 грн без урахування обов`язкових податків та платежів та на відшкодування моральної шкоди 4 000,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності судовий збір у розмірі 2 756,00 грн, що зараховується до спеціального фонду державного бюджету України.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць у розмірі 5 269,12 грн підлягає до негайного виконання.

Відповідно до наказу голови комісії Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_3 від 15 листопада 2017 року № 98 ОСОБА_4 поновлено на посаді директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Житомирське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності припинило свою діяльність 31 січня 2018 року.

Наказом Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 20 травня 2021 року № 02-64-к звільнено 24 травня 2021 року ОСОБА_1 з посади директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених, зокрема у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

При розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, з його згоди, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з акта від 22 березня 2021 року, складеного працівниками управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та представником Фонду соціального страхування України Левшуновим Д. С., вбачається, що об 15 год. 05 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 повідомлено про наступне звільнення, у зв`язку припиненням виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як юридичної особи.

Також повідомлено, що посада директора, яку обіймав ОСОБА_1 , скорочена, попереджено про наступне звільнення із займаної посади через два місяці з моменту його ознайомлення з цим повідомленням.

Крім того, повідомлено про відсутність вакантних посад в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, які можна було б йому запропонувати.

На неодноразові заяви ОСОБА_1 про переведення його з посади директора виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на посаду начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Житомирській області, директором Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України Михайленко Т. О. повідомлено ОСОБА_1 про те, що згідно з вимогами статті 8 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» керівників управлінь виконавчої дирекції Фонду призначає директор виконавчої дирекції Фонду за погодженням з правлінням Фонду. Критерії відбору кандидатів на керівні посади у робочих органах Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України схвалено правлінням Фонду соціального страхування України постановою від 12 вересня 2016 року № 17 «Про Критерії відбору кандидатів на керівні посади у виконавчій дирекції Фонду та її робочих органах», які передбачають, що на посади начальників управлінь Виконавчої дирекції Фонду соцстрахування України не може бути призначена особа, яка досягла віку 65 років.

Оскільки ОСОБА_1 на момент пред`явлення повідомлення про наступне звільнення було 69 років, він не міг претендувати та бути призначеним на таку посаду, так як не відповідав критеріям, визначеним у постанові правління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2016 року № 17.

Крім того, постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2017 року № 46 «Про внесення кандидатур для розгляду їх погодження щодо призначення на посади начальників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі» передбачено, що кандидатури осіб щодо розгляду їх для погодження призначення на посаду начальників управлінь виконавчої дирекції Фонду в областях та місті Києві вносяться директором виконавчої дирекції Фонду за узгодженням зі сторонами соціального партнерства в правлінні Фонду. Кандидатури осіб, внесені для погодження їх призначення на посади начальників управлінь виконавчої дирекції Фонду, розглядаються постійною комісією правління Фонду з питань кадрового та науково-інформаційного забезпечення, контрольно-ревізійної роботи Фонду соціального страхування України. Кандидатури осіб, які пройшли таке погодження, вносяться в установленому порядку на розгляд правління Фонду для погодження.

Отже, Фондом соціального страхування України було повідомлено ОСОБА_1 про неможливість задоволення його заяви, оскільки, окрім невідповідності критеріям відбору кандидатів за віковою категорією, ним не дотримано визначеної постановою процедури.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що Фондом соціального страхування України під час звільнення ОСОБА_1 дотримано вимоги частини другої статті 40 КЗпП України.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12, постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 753/7661/18, від 21 лютого 2020 року у справі № 809/1353/16, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, від 22 квітня 2020 року у справі № 712/471/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 235/4593/19, від 24 березня 2021 року у справі № 757/46273/17-ц, від 12 серпня 2021 року у справі № 487/989/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 281/295/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 761/24929/20, від 20 липня 2022 року у справі № 201/264/20, на які заявник посилався у касаційній скарзі, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 403 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 12 травня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович