Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 752/14629/15-ц

провадження № 61-5583св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент проперті протектед»,

відповідач - ОСОБА_3,

представники відповідача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року у складі судді Шевченко Т. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Левенця Б. Б., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестмент проперті протектед» (далі - ТОВ «Інвестмент проперті протектед») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Позовна заява мотивована тим, що 13 червня 2014 року в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Lexus RX 350, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля Fiat, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8 Винною у цій дорожньо-транспортній пригоді визнано відповідача ОСОБА_3

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Lexus RX 350, державний номерний знак НОМЕР_1, на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Нова» (далі - ПрАТ «СК «Нова») за полісом від 27 січня 2014 року АС/6753910.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений транспортний засіб потерпілої сторони Fiat, державний номерний знак НОМЕР_2. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу потерпілої сторони становить 14 002,53 грн, що підтверджується звітом від 15 липня 2014 року № 14/07-АZ06.

На виконання страхового акта від 03 листопада 2014 року № 1111 ПрАТ «СК «Нова» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 12 321,27 грн на користь потерпілої сторони.

Позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_3 самовільно залишила місце дорожньо-транспортної пригоди, а тому ПрАТ «СК «Нова», здійснивши страхове відшкодування, набуває право вимоги до відповідача в розмірі 12 321,27 грн.

02 січня 2014 року між ПрАТ «СК «Нова» і ТОВ «Інвестмент проперті протектед» було укладено договір про купівлю-продаж боргових зобов'язань. Згідно з додатковою угодою до додатка № 1 до вказаного договору права щодо стягнення коштів за зазначеним випадком перейшли до позивача.

10 серпня 2015 року позивач звертався до відповідача з претензією про виплату страхового відшкодування в порядку регресу № 229/0/3-15. Відповідач вказану претензію отримала 21 серпня 2015 року, проте страхове відшкодування не сплатила.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Інвестмент проперті протектед» 12 321,27 грн на відшкодування майнової шкоди та 243,60 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку з виплатою потерпілій стороні страхового відшкодування та залишення страхувальником місця зіткнення, у ПрАТ «СК «Нова» на підставі підпунктів в), г) пункту 38.1.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникло право на регресний позов, а у позивача - відповідно до договору купівлі-продажу боргових зобов'язань.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним у справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і відповідно до вимог закону дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив право відповідача на справедливий суд, порушив принцип змагальності та не повідомив відповідача про час і місце розгляду справи; договір купівлі-продажу боргових зобов'язань є неправомірним, оскільки покупець не є фінансовою установою та не мав повноважень на його укладення; у страхової компанії не було підстав для виплати страхового відшкодування.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що 27 січня 2014 року між ПрАТ «СК «Нова» та ОСОБА_3 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформлений полісом № АС/6753910, предметом якого є страхування транспортного засобу марки Lexus RX 350, державний номерний знак НОМЕР_1 (а. с. 5).

13 червня 2014 року близько 08 год. 10 хв. на проспекті Науки, 47 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Lexus RX 350, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки Fiat, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_8

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 липня 2014 року ОСОБА_3 визнана винною у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді, в результаті порушення нею пунктів 13.1 та 2.10 Правил дорожнього руху України (а. с. 10).

Згідно зі звітом про оцінку вартості відновлювального ремонту автомобіля від 15 липня 2014 року № 14/07-АZ06 вартість відновлювального ремонту автомобіля Fiat, державний номерний знак НОМЕР_2, з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових становить 14 002,53 грн (з ПДВ), без вартості робіт (а. с. 13-19).

На підставі страхового акта ПрАТ «СК «Нова» виплатило ОСОБА_8 страхове відшкодування в сумі 12 321,27 грн, яке було перераховане на його розрахунковий рахунок, відкритий в публічному акціонерному товаристві комерційному банку «ПриватБанк», що підтверджується платіжним дорученням від 03 листопада 2014 року № 20749 (а. с. 31).

02 січня 2014 року між ПрАТ «СК «Нова» і ТОВ «Інвестмент проперті протектед» було укладено договір про купівлю-продаж боргових зобов'язань.

Згідно з додатковою угодою до додатка № 1 до вказаного договору від 30 липня 2015 року права щодо стягнення коштів за зазначеним страховим випадком перейшли до позивача (а. с. 32-37).

10 серпня 2015 року ТОВ «Інвестмент проперті протектед» звернулося до відповідача з претензією про виплату страхового відшкодування, зазначивши, що ОСОБА_3 всупереч умовам договору страхування не повідомила ПрАТ «СК «Нова» про страховий випадок та самовільно залишила місце дорожньо-транспортної пригоди (а. с. 39). Відповідач вказану претензію отримала 21 серпня 2015 року, проте не виконала (а. с. 41).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (стаття 2 Закону № 1961-IV).

Статтею 6 Закону № 1961-ІV передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 2.10 Правил дорожнього руху України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний, зокрема, негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди, не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди.

Отже, обов'язком водія транспортного засобу в разі дорожньо-транспортної пригоди є негайна зупинка і залишання на місці пригоди принаймні до складання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Пунктом 33.3 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що водії та власники транспортних засобів, причетних до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого майна зобов'язані зберігати пошкоджене майно (транспортні засоби) у такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо-транспортної пригоди, до тих пір, поки його не огляне призначений страховиком представник (працівник, аварійний комісар або експерт), а також забезпечити йому можливість провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів).

Відповідно до підпунктів в), ґ) пункту 38.1.1 статті 38 Закону № 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди; якщо він не повідомив страховика у строки, передбачені пунктом 33.1.2 Закону.

Встановивши, що ОСОБА_3 всупереч умовам договору страхування не повідомила ПрАТ «СК «Нова» про страховий випадок та самовільно залишила місце дорожньо-транспортної пригоди, правильно застосувавши норми матеріального права, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у страхової компанії виникло право на звернення з регресним позовом.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив право відповідача на справедливий суд, порушив принцип змагальності та не повідомив відповідача про час і місце розгляду справи, не знайшли свого підтвердження, оскільки суд першої інстанції дотримав порядок публічного розгляду справи, відповідач та її представник були повідомлені про розгляд справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Про обізнаність відповідача про наявність судового провадження свідчить також та обставина, що її представником ОСОБА_4 в апеляційному порядку була оскаржена ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 23 вересня 2015 року про відкриття провадження у даній справі.

Право відповідача на апеляційний перегляд справи було забезпечено, і її представник ОСОБА_9 брав участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що договір купівлі-продажу боргових зобов'язань є неправомірним, тому що покупець не є фінансовою установою та не мав повноважень на його укладення, оскільки статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Оскільки відповідач не спростувала презумпції правомірності договору купівлі-продажу боргових зобов'язань, всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Доводи скарги про те, що у страхової компанії не було підстав для виплати страхового відшкодування, а відповідач не вважає себе винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами і висновками, обґрунтовано викладеними в мотивувальних частинах судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 11 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька Судді: А. О. Лесько С. Ю. Мартєв В. М. Сімоненко С. П. Штелик