Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №520/6577/17
Постанова від 02.04.2024 року у справі №520/6577/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 520/6577/17-ц

провадження № 61-41771св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., КурилоВ.П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року у складі судді Калініченко Л. В. та постанову апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»; підприємство) про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Вимоги обґрунтовувала тим, що з 23 вересня 2013 року вона перебувала у трудових відносинах із ДП «АМПУ», займаючи посаду начальника служби управління персоналом апарату підприємства.

05 травня 2017 року під час її вагітності вона була звільнена на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку з незгодою від продовження роботи в нових умовах праці, а саме: внаслідок зміни істотних умов праці (розміру оплати праці).

Посилаючись на те, що її звільнення було незаконним, оскільки вона не відмовлялася від продовження роботи в нових умовах праці, уточнивши позовні вимоги, позивач просила визнати незаконним і скасувати наказ в. о. голови ДП «АМПУ» від 05 травня 2017 року № 474-к «По особовому складу» про її звільнення, поновити її на посаді начальника служби управління персоналом апарату управління ДП «АМПУ»; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 333 179 грн 75 коп. і грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 115 200 грн.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 16 березня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Суди виходили із законності звільнення позивача з займаної посади.

До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Вважає, що суди неправильно розтлумачили її незгоду зі зменшенням заробітної плати як відмову від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці. Вона не відмовлялася від продовження роботи в нових умовах праці. Крім того, її звільнення відбулося під час вагітності, тому очевидним є порушення роботодавцем частини третьої статті 184 КЗпП України.

Від ДП «АМПУ» надійшов відзив, у якому його представник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій без змін, вважаючи їх законними та обґрунтованими.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлені наступні обставини.

23 вересня 2013 року ОСОБА_3 була прийнята на посаду начальника служби управління персоналом ДП «АМПУ».

13 лютого 2017 року ДП «АМПУ» видано наказ № 54 про затвердження організаційної структури апарату управління ДП «АМПУ», відповідно до якого було вирішено затвердити та ввести в дію з 13 лютого 2017 року нову редакцію адміністративної структури апарату управління ДП «АМПУ», а організаційну структуру, затверджену наказом від 12 січня 2017 року № 9, вважати такою, що втратила чинність. Цим наказом було затверджено штатний розпис керівного складу ДП «АМПУ».

21 лютого 2017 року до колективного договору трудового колективу апарату управління ДП «АМПУ» були внесені зміни, затверджені на зборах трудового колективу, до додатку № 2 (коефіцієнти граничних меж посадових окладів працівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ») до колективного договору в зв'язку зі змінами організаційної структури з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII. У зв'язку з цим були встановлені нові коефіцієнти граничних меж посадових окладів заступників голови та інших керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців апарату управління ДП «АМПУ».

22 лютого 2017 року ДП «АМПУ» виданий наказ № 132-к «Про внесення змін до штатного розпису апарату управління ДП «АМПУ», згідно з пунктом 1 якого внесені зміни до штатного розпису апарату управління підприємства, зокрема, встановлено посадовий оклад начальника служби управління персоналом у розмірі 49 400 грн щомісяця.

Відповідно до пунктів 2-3 цього наказу посадові оклади вводяться в дію не раніше, ніж через 2 місяці після персонального попередження працівників.

24 лютого 2017 року ДП «АМПУ» видано наказ № 142-к «Про персональне повідомлення працівників апарату управління ДП «АМПУ» про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати».

06 березня 2017 року начальник відділу кадрів ДП «АМПУ» Кузьміна О.І. склала повідомлення про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати ОСОБА_3, начальнику служби управління персоналом, яким остання повідомлялась про те, що нові умови оплати праці (новий посадовий оклад у розмірі 49 400 грн щомісяця) будуть запровадженні не раніше, ніж через два місяці з дати ознайомлення з даним повідомленням, тобто з 06 травня 2017 року. Крім того, роз'яснювалось, що згідно зі статтею 32 КЗпП України у разі незгоди на продовження роботи в нових умовах праці трудовий договір вважатиметься припиненим відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 цього Кодексу.

Того ж дня було складено акт про ознайомлення ОСОБА_3 з повідомленням про наступну зміну в організації виробництва і праці та зміну істотних умов праці працівників - зменшення заробітної плати щодо встановлення посадового окладу по посаді «начальник служби управління персоналом» в розмірі 49 400 грн щомісяця. Отримати повідомлення під підпис та зазначити дату ознайомлення з ним, власноруч вказати про прийняте рішення щодо зміни істотних умов праці начальника служби управління персоналом ДП «АМПУ» ОСОБА_3 відмовилась.

13 березня 2017 року ОСОБА_3 подала до ДП «АМПУ» рапорт, яким повідомила підприємство про те, що 02 березня 2017 року вийшла на роботу після щорічної основної відпустки та є вагітною, на зменшення заробітної плати не погоджується.

27 квітня 2017 ДП «АМПУ» направлено лист позивачеві із пропозицією повідомити підприємство про прийняте рішення стосовни згоди чи незгоди щодо зміни істотних умов праці, у відповідь на який 03 травня 2017 року ОСОБА_3 надіслала відповідачеві рапорт, за яким вона не згодна на зміну істотних умов праці - зміну розмірів оплати праці та встановлення посадового окладу по посаді «начальник служби управління персоналом» в розмірі 49 400 грн щомісяця.

05 травня 2017 року ДП «АМПУ» видано наказ № 474-к, відповідно до якого ОСОБА_3, начальника служби управління персоналом, звільнено із займаної посади з 10 травня 2017 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України - у зв'язку з незгодою від продовження роботи в нових умовах праці внаслідок зміни істотних умов праці - розмірів оплати праці, про що позивачу 10 травня 2017 року направлений відповідний лист.

ОСОБА_3, посилаючись на те, що вона не відмовлялася від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, звернулася до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що підприємство звільнило позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України з дотриманням усіх вимог трудового законодавства.

Погоджуючись із рішенням місцевого суду, апеляційний суд зазначив, що позивач неодноразово висловлювала свою відмову від продовження роботи в нових умовах праці шляхом ненадання згоди на зменшення розміру посадового окладу, що стало підставою для її звільнення. Оскільки вимоги щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди є похідними від визнання незаконним звільнення, підстав для їх задоволення також немає.

Однак із висновками апеляційного суду не можна повністю погодитися з таких мотивів.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 43 Конституції України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Доказами такої відмови повинно бути письмове повідомлення роботодавця про майбутню зміну істотних умов праці з розпискою працівника про відмову від продовження роботи або письмова заява працівника про відмову від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що фактично ОСОБА_3 не надала письмової відмови від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці, що є підставою для звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, внаслідок чого передчасно погодився із рішенням місцевого суду про відмову у задоволенні позову.

Припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обгрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Отже, під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти об'єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних і соціальних показників, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.

Апеляційний суд указаних норм не врахував, належним чином не дослідив, чи була зміна розміру посадового окладу викликана зміною в організації виробництва і праці в розумінні частини третьої статті 32 КЗпП України.

Оскільки апеляційний суд допустив вищезазначені порушення норм права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова апеляційного суду Одеської області від 05 липня 2018 року підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись статтями 400, 411, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3задовольнити частково.

Постанову апеляційного Одеської області від 05 липня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. П. Курило