Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 514/136/17

провадження № 61-28885св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Білоконь О. В.,

Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»,

представник позивача - Русев Павло Сергійович,

відповідач - ОСОБА_5,

представник відповідача - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Плавич Н. Д., Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі - ТОВ «Прогрес») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання права оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що воно є орендарем земельної ділянки площею 3,5101 га, яка належить ОСОБА_5 на праві власності як спадкоємцю ОСОБА_8, з якою воно 21 січня 2014 року уклало договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на сім років.

14 вересня 2016 року на його адресу надійшла письмова заява ОСОБА_5 з вимогою не обробляти належну йому земельну ділянку, оскільки він має намір обробляти її самостійно.

Враховуючи, що триває конфлікт між ним та ОСОБА_5 з приводу користування земельною ділянкою, ТОВ «Прогрес» просило суд визнати за ним право оренди земельної ділянки площею 3,5101 га.

У березні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Прогрес» про розірвання договору оренди землі, скасування державної реєстрації та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Зустрічна позовна заява мотивна тим, що його не влаштовує розмір орендної плати, та він бажає обробляти земельну ділянку самостійно.

Враховуючи викладене, ОСОБА_5 просив суд розірвати договір оренди

від 21 січня 2014 року земельної ділянки площею 3,5101 га, скасувати державну реєстрацію речового права на цю земельну ділянку за

ТОВ «Прогрес» та зобов'язати ТОВ «Прогрес» повернути йому його земельну ділянку.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 10 травня

2017 року у складі судді Козирєва М. В. Позов ТОВ «Прогрес» задоволено. Визнано за ТОВ «Прогрес» право оренди земельної ділянки площею 3,5101 га.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зазначені у зустрічному позові підстави не є достатніми для дострокового розірвання в односторонньому порядку договору оренди землі в розумінні статей 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», інших підстав ОСОБА_5 не зазначено і не доведено в судовому засіданні належними і допустимими доказами.

ОСОБА_5 звертався із заявою до ТОВ «Прогрес» із проханням не оброблювати земельну ділянку, у якій зазначив, що він має намір обробляти її самостійно, у липні 2016 року ОСОБА_5 здійснив дискування зазначеної земельної ділянки. Таким чином, на думку суду, доведено факт намагання ОСОБА_5 перешкодити ТОВ «Прогрес» здійсненню своїх прав, як орендаря земельних ділянок.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану представником - ОСОБА_6, задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ТОВ «Прогрес» скасовано. У задоволенні позову ТОВ «Прогрес» відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди землі є чинним, а тому відсутні підстави, при наявності діючого договору оренди, додатково визнавати за орендарем право оренди земельної ділянки, яка вже була передана ТОВ «Прогрес» в тимчасове користування. Здійснивши дискування земельної ділянки, яка знаходиться в оренді у ТОВ «Прогрес», та вчинивши інші перешкоди орендарю, ОСОБА_5 має розуміти межі своєї відповідальності за умовами договору оренди землі.При зверненні із зустрічним позовом ОСОБА_5 послався на те, що його не влаштовує орендна плата, він має намір самостійно обробляти земельну ділянку. Між тим, в ході розгляду справи належних доказів про порушення орендарем умов договору оренди землі відповідачем надано не було, відповідно до пунктів 40, 41 спірного договору, його розірвання в односторонньому порядку не допускається, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Враховуючи вимоги закону, положення договору оренди, докази, що зібрані у справі, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, яким залишено без змін рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 та ухвалити нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «Прогрес» рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому судом касаційної інстанції не переглядається.

Касаційна скарга мотивована тим, що власник (орендодавець) земельної ділянки помер, а спадкоємець не бажає надавати в оренду успадковану земельну ділянку, тому договір оренди не був переукладений. На підставі статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї зі сторін, договір оренди земельної ділянки може бути достроково розірвано за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2017 року до Верховного Суду надійшло заперечення ТОВ «Прогрес» на касаційну скаргу ОСОБА_5 у якому зазначено, що ОСОБА_5, звертаючись до суду із зустрічним позовом та касаційною скаргою, не вказав жодних підстав, встановлених статтею 32 Закону України «Про оренду землі» та не підтверджено доказами, за яких договір оренди може бути розірвано.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що 21 січня 2014 року між ОСОБА_8 та ТОВ «Прогрес» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,5101 га, що знаходиться на території Вознесенської Другої сільської ради Тарутинського району Одеської області строком на сім років (а.с. 9-12).

На підставі зазначеного договору оренди землі зареєстровано відповідне право оренди за ТОВ «Прогрес» (а.с. 7-8).

Відповідно до пунктів 40, 41 договору його розірвання в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є невиконання сторонами своїх зобов'язань за договором. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору (а.с. 11).

Орендодавець ОСОБА_8 померла і право власності на зазначену земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 03 лютого 2016 року № 53 набув ОСОБА_5

14 вересня 2016 року ОСОБА_5 звернувся до директора ТОВ «Прогрес»

Узуна В. Д. з листом про небажання переукладати існуючий договір оренди землі площею 3,5101 га, з посиланням на те, що він має намір обробляти землю самостійно. ТОВ «Прогрес» відмовило йому у достроковому розірванні договору оренди землі, строк дії якого до 2021 року.

Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статей 6, 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно із статтею 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, вірно встановив, що умови договору оренди землі були узгоджені і підписані сторонами. За актом прийому-передачі, який також було підписано орендодавцем та орендарем, останній, (ТОВ «Прогрес») прийняв у тимчасове користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

У договорі оренди сторони передбачили всі суттєві умови договору: орендну плату, умови використання земельної ділянки, умови повернення землі, обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, порядок зміни умов договору і припинення його дій, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору, тощо. При цьому правильно послався на те, що після смерті орендодавця ОСОБА_8, до її спадкоємця ОСОБА_5, нового власника земельної ділянки, перейшли всі права орендодавця, але при цьому останній зобов'язаний виконувати всі умови договору оренди землі. Вірним є посилання апеляційного суду про те, що погодженими сторонами умовами договору не допускається його розірвання в односторонньому порядку, а перехід права власності на орендовану земельну ділянку не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Посилання заявника у касаційній скарзі на порушення вимог статті 32 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає можливість розірвання договору оренди землі у разі невиконання умов договору, є безпідставним, оскільки доказів про порушення орендарем погоджених сторонами договору його умов позивачем у позовній заяві не зазначено та суду не надано.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С.Ф. Хопта

О.В.Білоконь

Є.В.Синельников