Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.07.2018 року у справі №464/71/13

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 464/71/13

провадження № 61-9534св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

Ступак О.В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 серпня 2014 року у складі судді Мички Б. Р. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог, просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 та виселити їх із зазначеної квартири без надання іншого жилого приміщення, а також зобов'язати відповідачів звільнити квартиру від усього майна, що в ній знаходиться.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що 26 грудня 2012 року на прилюдних торгах, які проводили приватне підприємство «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП «СП «Юстиція»), придбав квартиру АДРЕСА_1 та оформив право власності на неї. Після оформлення права власності він неодноразово звертався до відповідачів із проханням звільнити належну йому квартиру, виселитися з неї та знятися з реєстрації, проте відповідачі в порушення його прав, відмовили йому у звільненні квартири та по сьогодні зареєстровані та проживають у ній.

У січні 2013 року ОСОБА_9 та ОСОБА_5 звернулися до суду із позовом до ПП «СП «Юстиція», Сихівського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Сихівський ВДВС Львівського МУЮ), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк» (далі - ПАТ «Ерсте Банк»), ОСОБА_3, про захист права власності, права користування, визнання правочинів нечинними та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Також у лютому 2013 року ОСОБА_5, ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до Сихівського ВДВС Львівського МУЮ, ПП «СП «Юстиція», ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання недійсними прилюдних торгів.

У судовому засіданні від 22 жовтня 2013 року ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_4 подали заяву про зміну підстав позову та зменшення позовних вимог, в якій просили визнати проведення публічних торгів із реалізації майна - предмета іпотеки, трикімнатної квартири АДРЕСА_1 недійсними; визнати протокол проведення публічних торгів від 26 грудня 2012 року з реалізації майна - предмета іпотеки, трикімнатної квартири АДРЕСА_1 недійсним; визнати недійсним акт державного виконавця про проведення публічних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна прилюдних торгів, затверджений начальником Сихівського ВДВС Львівського МУЮ від 28 грудня 2012 року; визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 28 грудня 2012 року № 1552, видане приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу на ім'я ОСОБА_3 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що прилюдні торги з реалізації належної їм квартири АДРЕСА_1 проведені з порушенням встановлених законодавством правил проведення торгів та їхніх законних прав та інтересів. Зокрема, порушені строки публікації повідомлень про проведення торгів у засобах масової інформації, другі торги відбулися з порушенням строків відведених на їх проведення, також повідомлення про оцінку (вартість) майна виставленого на торги було направлено лише ОСОБА_5, інші співвласники таких повідомлень не отримували, продаж спірного майна здійснено за заниженою ціною, крім того, у прилюдних торгах приймав участь лише один покупець - ОСОБА_3, чим порушено принцип публічності торгів.

Також у судовому засіданні від 23 вересня 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, Сихівського ВДВС Львівського МУЮ, Товариства з обмеженою відповідальністю «Периметр» (далі - ТзОВ «Периметр»), ПП «СП «Юстиція», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ПАТ «Ерсте Банк» про визнання експертної оцінки нерухомого майна та прилюдних торгів недійсними, а дій відповідачів протиправними.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_7 зазначила, що експертна оцінка спірного нерухомого майна, вчинена експертом ТзОВ «Периметр» є заниженою та виконана з порушенням Закону України «Про судову експертизу», Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», а також особою, яка не мала права на її проведення. Також її, як боржника та співвласника спірного майна не було повідомлено про проведення прилюдних торгів, призначених на 15 листопада та 26 грудня 2012 року.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 серпня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_5 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із належної на праві власності ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволені позовів ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9 та зустрічного позову ОСОБА_7 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. ОСОБА_3 звертався до відповідачів із вимогою добровільного звільнення належної йому квартири, однак останні вимогу не виконали та приміщення не звільнили.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що останні не подали належних та допустимих доказів порушення при проведенні прилюдних торгів вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення) та Закону України « Про іпотеку».

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_5 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_10 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд також зазначив, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не подали жодного доказу на підтвердження виконання вимог частини п'ятої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» щодо письмового повідомлення державного виконавця про зміну місця проживання, а тому апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги про неотримання останніми повідомлення про проведення прилюдних торгів, яке було направлено за адресою, вказаною у виконавчому провадженні.

У листопаді 2016 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 серпня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року, в якій просив скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права. Зокрема, вказував на те, що ОСОБА_6 не отримувала повідомлення про проведення повторних прилюдних торгів та їй не було відомо про необхідність повідомлення державного виконавця про зміну місця свого проживання. Крім того, прилюдні торги у порушення пункту 4.2 Тимчасового положення проведені за наявності тільки одного покупця, при цьому посилання судів на положення Закону України «Про іпотеку», згідно з яким торги можуть проводитися за наявності одного покупця, є неправильним, оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не ухвалювалося, а звернення стягнення на спірне нерухоме майно проводилося в процесі виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості. Також, спірна квартира продана за значно заниженою ціною, що є порушенням прав боржників.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, ухвалою цього ж суду від 13 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року касаційне провадження у зазначеній цивільній справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 753/12729/15-ц.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень 09 листопада 2018 року оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року за результатами розгляду цивільної справи № 753/12729/15-ц.

Ухвалою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року поновлено касаційне провадження у зазначеній цивільній справі.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що в провадженні Сихівського Відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-377/11, виданого 22 березня 2012 року Сихівським районним судом м. Львова на виконання рішення суду від 12 грудня 2011 року, яким у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 травня 2008 року у розмірі 77 325,76 доларів США, вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 60,9 кв. м, яка належить ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на праві приватної спільної сумісної власності , шляхом проведення прилюдних торгів.

Боржником у зазначеному виконавчому провадженні є ОСОБА_5, стягувачем - ПАТ «Ерсте Банк», правонаступником прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство «Фідобанк».

Постановою державного виконавця Сихівського ВДВС Львівського МУЮ від 19 квітня 2012 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого документа та боржнику надано строк для добровільного виконання рішення суду до 26 квітня 2012 року. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Боржник добровільно у встановлений строк рішення суду не виконав.

26 квітня 2012 року державним виконавцем складений акт опису й арешту квартири АДРЕСА_1.

Згідно із копією свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 07 жовтня 1997 року, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, проте згідно з довідкою квартирно-експлуатаційного відділу будинкоуправління № 4, виданої 24 травня 2012 року, в спірній квартирі зареєстровані лише ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Із метою визначення вартості спірного майна для його подальшої реалізації 26 квітня 2012 року державним виконавцем винесена постанова про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадження.

Згідно із звітом про вартість майна, що перебуває у виконавчому провадженні від 27 серпня 2012 року, ринкова вартість трикімнатної квартири АДРЕСА_1 становить 387 960,00 грн без ПДВ.

31 серпня 2012 року державним виконавцем на адресу ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що зазначена в матеріалах виконавчого провадження - квартира АДРЕСА_1, а також ПАТ «Ерсте Банк», направлено вищезазначений звіт про оцінку майна.

15 жовтня 2012 року державним виконавцем на адресу Головного управління юстиції у Львівській області направлено заявку на реалізацію арештованого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, разом із пакетом необхідних документів.

25 жовтня 2012 року між Сихівським ВДВС Львівського МУЮ та ПП «СП «Юстиція» укладений договір № 03/640/12/і про надання послуг з організації і проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) - квартири АДРЕСА_1.

Листом від 30 жовтня 2012 року ПП «СП «Юстиція» повідомило Сихівський ВДВС Львівського МУЮ, ПАТ «Ерсте Банк», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про те, що прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) - квартири АДРЕСА_1, призначені на 10год 00хв 15 листопада 2012 року за адресою: вул. Технічна, 1/208 у м. Львові, а також зазначено початкову ціну лота - 387 960,00 грн.

Також ПП «СП «Юстиція» розмістило оголошення в газетах «Львівська Пошта» та «Високий Замок» від 31 жовтня 2012 року, про проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) - квартири АДРЕСА_1 із зазначенням необхідної інформації про нерухоме майно, що реалізується.

15 листопада 2012 року ПП «СП «Юстиція» направило на адресу ВДВС Львівського МУЮ лист в якому повідомило, що торги з реалізації арештованого майна, призначені на 15 листопада 2012 року, не відбулися у зв'язку із відсутністю зареєстрованих покупців, та запропоновано провести переоцінку майна і надіслати відповідні акти на адресу ПП «СП «Юстиція».

24 листопада 2012 року державним виконавцем проведено уцінку майна на 25 % від початкової вартості - 387 960,00 грн та визначено вартість майна після уцінки - 290 970,00 грн, про що складено відповідний акт, який направлений на адресу ПП «СП «Юстиція».

Листом від 10 грудня 2012 року ПП «СП «Юстиція» повідомило Сихівський ВДВС Львівського МУЮ, ПАТ «Ерсте Банк», а також ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за наявною в матеріалах виконавчого провадження адресою: квартира АДРЕСА_1, про те, що прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - предмета іпотеки призначено на 26 грудня 2012 року на 09год 00хв та зазначено початкову ціну лота - 290 970,00 грн.

Згідно із протоколом проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) від 26 грудня 2012 року, переможцем торгів став їх єдиний учасник - ОСОБА_3

28 грудня 2012 року державним виконавцем за результатами проведення прилюдних торгів, на підставі протоколу від 26 грудня 2012 року, складений акт про проведення публічних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна, копію якого направлено переможцю торгів ОСОБА_3, ПП «СП «Юстиція», а також сторонам виконавчого провадження.

Кошти, що надійшли від реалізації майна , перераховані на рахунок стягувача - ПАТ «Ерсте Банк». При цьому, 25 лютого 2013 року державним виконавцем, на підставі пункту 8 частини першої статті 47, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

28 грудня 2012 року відповідно до статті 66 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі вищезазначеного акта державного виконавця про проведення публічних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Левченко Л. Г. видав на ім'я ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Порядок реалізації арештованого майна передбачений Законом України «Про виконавче провадження» та Тимчасовим положенням. При цьому питання реалізації іпотечного майна регулюється також нормами Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, а саме прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчої службою укладається відповідний договір.

Пунктом 2.2 Тимчасового положення визначено, що прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Враховуючи правову природу продажу майна з публічних торгів, останні можуть бути визнані недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема, на підставі норм цивільного законодавства України про недійсність правочину (статей 203, 215 ЦК України), у разі невиконання вимог щодо процедури проведення торгів, передбаченої Тимчасовим положенням.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем із урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Обов'язковою умовою правомірності договору купівлі-продажу майна на прилюдних торгах є дотримання встановлених законодавством правил призначення та проведення прилюдних торгів.

Тимчасовим положенням встановлено правила, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; необхідність направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо); правила, які регулюють сам порядок проведення торгів; правила, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів.

За змістом пункту 3.11 Тимчасового положення спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна.

Відповідно до частин третьої та п'ятої статті 43 Закону України «Про іпотеку» організатор прилюдних торгів не пізніше ніж за 15 днів до дня початку прилюдних торгів публікує за місцезнаходженням предмета іпотеки принаймні в двох місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про проведення прилюдних торгів. Не пізніше дня публікації повідомлення про проведення прилюдних торгів у засобах масової інформації організатор прилюдних торгів письмово сповіщає державного виконавця, іпотекодавця, іпотекодержателя та всіх осіб, що мають зареєстровані у встановленому законом порядку права та вимоги на предмет іпотеки, про день, час і місце проведення прилюдних торгів та про початкову ціну реалізації майна.

Тобто, розглядаючи питання про дотримання при проведенні торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення, суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема боржника, про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу.

Зазначені вимоги закону виконані ПП «СП «Юстиція», що підтверджується оголошеннями в газеті «Львівська Пошта» та «Високий Замок» від 31 жовтня та 11 грудня 2012 року, повідомленнями на відповідному веб-сайті ДП МЮУ системи реалізації конфіскованого та арештованого майна від 30 жовтня 2012 року, письмовими повідомленнями від 30 жовтня та 10 грудня 2012 року, адресованими державному виконавцю, ПАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про день, час і місце проведення прилюдних торгів та про початкову ціну реалізації майна.

Відповідно до частини третьої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк із дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.

Пунктом 4.5.10 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 передбачено, що у разі якщо майно не було продано у зв'язку з відсутністю попиту, воно підлягає уцінці державним виконавцем відповідно до чинного законодавства, яка проводиться в десятиденний строк із дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення строку реалізації майна на комісійних умовах. Про проведення уцінки майна державним виконавцем складається акт, у якому зазначаються реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження, вартість майна, за якою воно передавалося на реалізацію, вартість майна після уцінки. Про проведення уцінки майна та її результати державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після її проведення повідомляє спеціалізовану організацію, що здійснює реалізацію майна.

Відповідно до пункту 4.9 Тимчасового положення на повторних торгах стартова ціна лота може бути зменшена, але не більше ніж на 30 %.

Частиною третьою статті 45 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що прилюдні торги проводяться принаймні за умови присутності одного учасника. У разі участі у прилюдних торгах одного покупця майно може бути придбане ним за початковою ціною.

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовів ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсними прилюдних торгів із реалізації арештованого майна, оскільки останні проведені відповідно до вимог Тимчасового положення та Закону України «Про іпотеку», зазначивши при цьому, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, зокрема визначення вартості чи оцінки майна, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів по суті вирішення зазначених позовів та не дають підстав вважати, що судами в цій частині порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, що дає підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 підлягають залишенню без змін, із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з оскаржуваними рішеннями в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення останніх із квартириз наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений, або інший погоджений сторонами строк, добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Частиною другою статті 109 ЖК УРСР встановлено, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Вказаною нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У справі, що розглядається, новий власник, який придбав житло на прилюдних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередні власники, які втратили право власності на житло, відмовляються виселятися з нього.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом, воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким чином, стаття 109 ЖК УРСР закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 із займаного ними приміщення - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, суди не встановили чи придбане іпотечне майно за рахунок кредитних коштів, чи ні, оскільки від встановлення зазначених обставин залежить питання виселення відповідачів із будинку із наданням іншого житлового приміщення або без такого.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212 - 215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Без з'ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, висновки судів про задоволення позову нового власника про виселення відповідачів із квартири, що є предметом іпотеки не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішені справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суд першої інстанції усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин, не надав належну оцінку усім наявним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції в силу своїх повноважень мав можливість усунути зазначені порушення норм процесуального права, проте всупереч положенням статті 303 ЦПК України 2004 року на перевірив зазначених обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законними та обґрунтованими і таким, що відповідає засадам цивільного судочинства, отже, підлягає скасуванню.

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

При цьому під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, за винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Разом з тим, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, враховуючи необхідність встановлення обставин, наведених вище, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про виселення - скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 серпня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 25 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9 про визнання недійсними прилюдних торгів, акта державного виконавця та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів та за зустрічним позовом ОСОБА_7 про визнання недійсними експертної оцінки нерухомого майна та прилюдних торгів, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г.І. Усик