Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.12.2018 року у справі №279/476/17

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 279/476/17

провадження № 61-31990 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Ступак О. В., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1,

особа, яка подала апеляційну/касаційну скарги - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від

09 серпня 2017 року у складі судді Григорусь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

На обгрунтування позовних вимог зазначало, що 22 березня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 1 800,00 грн у вигляді встановленого ліміту зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 процентів на рік на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом. Відповідач підтвердив свою згоду на зміну банком розміру кредитного ліміту підписавши заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 31 грудня 2016 року утворилась заборгованість на загальну суму 12 600,95 грн, з яких: 1 861,32 грн - заборгованість за кредитом; 7 043,39 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 620,00 грн - заборгованість по пені та комісії;

1 076,24 грн - штрафи.

Посилаючись на наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 600,95 грн.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від

12 липня 2017 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22 березня 2012 року в розмірі 9 454,71 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконав, в результаті чого у нього виникла заборгованість, а тому вимоги позивача про її стягнення підлягають задоволенню, окрім штрафу, оскільки одночасне стягнення заборгованості по пені та штрафу за порушення строків виконання грошових зобов'язань є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне і те саме порушення.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09 серпня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті апеляційної скарги на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня

2017 року.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 не є стороною у справі, участь у розгляді справи не брала, питання про її права та обов'язки суд першої інстанції не вирішував, а тому відсутні підстави для прийняття до розгляду її апеляційної скарги на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня 2017 року.

У серпні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2, у якій заявник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 09 серпня 2017 року скасувати та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що вона є спадкоємцем ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а тому має право на звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, як процесуальний правонаступник померлого. Крім того, вказувала на те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не повідомляв відповідача про місце, дату та час судових засідань, а тому ОСОБА_1 був позбавлений можливості брати участь у розгляді справи та відстоювати свої права та інтереси.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

31 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду зазначеним вимогам не відповідає, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 292 ЦПК України 2004 року, особи, які не брали участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції, яке підлягає оскарженню, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 09 серпня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті апеляційної скарги на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 липня

2017 року посилаючись на те, що вона не є стороною у справі, участь у розгляді справи не брала, питання про її права та обов'язки суд першої інстанції не вирішував, а тому вона не має права на його апеляційне оскарження.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки його суд дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті.

Відповідач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Спірні правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором допускають правонаступництво.

Відповідно до довідки від 27 липня 2017 року № 736/02-14, виданої приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Івчуком С. С., яким заведено спадкову справу № 82/2017 після смерті ОСОБА_1, померлого

ІНФОРМАЦІЯ_1 року, ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем померлого.

Частиною першою статті 37 ЦПК України 2004 року передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Отже, процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника.

Суд апеляційної інстанції не має передбаченої законодавством можливості залучати нових учасників процесу (сторін, третіх та заінтересованих осіб), однак ці обмеження не стосуються інституту процесуального правонаступництва.

На стадії апеляційного перегляду справи суд має не лише право, а й процесуальний обов'язок замінити померлу сторону її правонаступником, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Право на ефективний судовий захист закріплено у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить зазначену статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, апеляційний суд не з'ясував правові підстави звернення заявника з апеляційною скаргою, не вирішив питання щодо можливості правонаступництва у справі та не замінив померлу сторону її правонаступником, що унеможливило встановлення фактичних обставин та призвело до обмеження реалізації права заявника на доступ до правосуддя, передбаченого вимогами статті 6 Конвенції, зокрема права на апеляційне оскарження судового рішення.

Ураховуючи наведене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатися законною та обгрунтованою, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції щодо вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Частиною четвертою статті 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 09 серпня 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

О.В. Ступак

Г. І. Усик