Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.04.2020 року у справі №641/4650/19

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 641/4650/19

провадження № 61-7271св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Військова частина № 9951,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Харківського прикордонного загону (військова частина № 9951) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2019 року у складі судді Колодяжної І. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини № 9951 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у відповідача на посаді старшого інспектора з питань запобігання та виявлення корупції. У зв'язку із прийняттям наказу Адміністрації Державної прикордонної служби від 04 лютого 2019 року № 4-ДСК "Про внесення змін до штату Державної прикордонної служби України", 14 березня 2019 року його було попереджено про можливі зміни умов праці або наступне вивільнення. Зі слів посадової особи, яка його ознайомлювала з указаним наказом, посада старшого інспектора з питань запобігання та виявлення корупції (6 тарифний розряд), яку він займав, виводиться поза штат відповідача, цим же наказом вводиться у штат відповідача посада професіонала з антикорупційної діяльності (7 тарифний розряд). 13 травня 2019 року позивачу повідомлено про те, що його посада не виводиться поза штат, а скорочується, і запропоновано посаду прибиральника. Наказом начальника Харківського прикордонного загону від 14 травня 2019 року № 23-ОС З позивача було звільнено з посади старшого інспектора з питань запобігання та виявлення корупції з 15 травня 2019 року.

Позивач зазначає, що зміст наказу Адміністрації Державної прикордонної служби від 04 лютого 2019 року № 4-ДСК не передбачав скорочення посади, яку він обіймав, зазначена посада виводилась поза штат відповідача, однак не скорочувалась. Позивач вважає, що попередження від 13 березня 2019 не може вважатись повідомленням про наступне вивільнення в розумінні статті 49-2 КЗпП України. Таким попередженням про вивільнення позивач вважає лист від 13 травня 2019 року № 30/425, в якому відповідач вперше чітко заявив позивачу, що його посада скорочується та у зв'язку із цим його буде звільнено. Однак відповідач звільнив його 15 травня 2019 року, тобто через два дня після попередження, чим порушив частину 1 статті 49-2 КЗпП України. Позивачу не запропонували посаду професіонала з антикорупційної боротьби, тобто, роботу в нових умовах праці, на яку би він погодився.

Крім того, при звільненні позивача порушене переважне право позивача на залишенні на роботі, оскільки він проживає з дружиною ОСОБА_2,1952 року народження, яка є непрацездатною за віком та не працює, самостійного заробітку не має, а також йому на день звільнення залишалось рівно 4 місяці до досягнення ним пенсійного 65-річного віку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2019 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з питань запобігання та виявлення корупції у Військовій частині № 9951. Стягнуто з Військової частини № 9951 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 травня 2019 року по 09 вересня 2019 року у розмірі 36 537,43 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем був порушений порядок передбачений трудовим законодавством при звільненні позивача, оскільки відповідачем не надано доказів про скорочення чисельності або штату працівників, оскільки замість посади старшого інспектора з питань запобігання та виявлення корупції, яку займав позивач та яку виключено із штату, введена нова посада професіонала з антикорупційної діяльності, а тому наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи додаткове рішення місцевий суд, враховуючи, що витрати на правничу допомогу в сумі 15 394,64 грн, яку просив стягнути позивач, є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, затраченим часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також тому, що їх стягнення з Військової частини № 9951 становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а тому дійшов висновку про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року апеляційну скаргу Військової частини № 9951 на рішення Комінтернівського районного суду м.

Харкова від 09 вересня 2019 року залишено без задоволення та рішення місцевого суду без змін.

Апеляційну скаргу Військової частини № 9951 на додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року задоволено. Додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року скасовано, в задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Доводи відповідача про звільнення позивача з дотриманням порядку передбаченого трудовим законодавством не знайшли свого підтвердження, а тому не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.

Скасовуючи додаткове рішення про стягнення з Військової частини витрат на правничу допомогу, які надавав позивачу адвокат Захаров О. В., та відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що адвокатом не надавались послуги безоплатної вторинної правової допомоги, розрахунки розміру витрат на професійну правничу допомогу зроблені з розрахунку гонорарів, які передбачені у постанові КМУ від 17 вересня 2014 року № 465 "Питання оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу", не є належними доказами понесення таких витрат, а надані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі Харківський прикордонний загін (військова частина № 9951) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року у справі № 223/30/16-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року у справі № 331/8965/15-ц, постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17. Позивач не оскаржував наказ про своє звільнення, тобто дії Харківського прикордонного загону щодо звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України є законними, а відповідний наказ чинним. Крім того, 14 березня 2019 року позивача було вчасно повідомлено про наступне вивільнення, у зв'язку з проведенням організаційно-штатних заходів, про що свідчить його особистий підпис, а листом від 13 травня 2019 року було запропоновано посаду прибиральника у Харківському прикордонному загоні, від зайняття якої він відмовився. Посада професіонала з антикорупційної діяльності позивачу не пропонувалась, оскільки він не відповідав критеріям працівника, який може займати відповідну посаду, а саме: не мав юридичної освіти або іншої освіти у напрямку корупції; мав незначний досвід за напрямком діяльності; не мав відповідної кваліфікації.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційне провадження закрити, у зв'язку з відсутністю підстав для касаційного оскарження, або ж з огляду на пункт 5 частини 1 статті 396 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що згідно наказу від 30 жовтня 2017 року № 105-ос ОСОБА_1 з 01 листопада 2017 року прийнято на роботу до Військової частини № 9951 на посаду старшого інспектора (з питань запобігання та виявлення корупції).

14 березня 2019 року, у зв'язку із організаційно-штатними змінами, оголошеними наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 04 лютого 2019 року №4-ДСК, відповідно до статей 32, 49-2 КЗпП України, позивача попереджено про можливі зміни істотних умов праці або наступне вивільнення за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України не раніше через два місяці з дати попередження.

Листом від 13 травня 2019 № 30/425 позивачу письмово запропоновано вільну вакансію у Харківському прикордонному загоні, а саме: прибиральник територій групи обслуговування житлово - експлуатаційного відділення відділу забезпечення.

Відповідно до наказу від 14 травня 2019 року № 23-ос позивача звільнено з займаної посади у зв'язку із скороченням штату згідно пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до витягу з переліку змін до штатів органів Державної прикордонної служби України, затвердженої Директивою Адміністрації Державної прикордонної служби України від 04 лютого 2019 року № 4дск, у зв'язку із проведенням організаційно-штатних змін та з метою оптимізації оперативно-службової діяльності загону виключається посада працівника-старшого інспектора (з питань запобігання та виявлення корупції), натомість вводиться посада працівника-професіонала з антикорупційної діяльності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивача було звільнено із займаної посади з порушенням вимог трудового законодавства.

Судами зроблено обґрунтовані висновки про те, що відповідачем не надано доказів про скорочення штату станом на 13 травня 2019 року та не запропоновано всі наявні вакансії. Крім того проведення організаційно-штатних змін та оптимізації оперативно-службової діяльності, приведення чисельності та штату працівників загону, згідно з якими посада працівника-старшого інспектора (з питань запобігання та виявлення корупції) виключалась, натомість вводилася посада працівника-професіонала з антикорупційної діяльності, не свідчить про скорочення чисельності штату працівників, зокрема посади, яку займав позивач.

Також обґрунтованим є висновок судів про те, що відповідачем не дотримано процедуру звільнення позивача, у зв'язку із скороченням чисельності штату, оскільки не врахувано переважного права позивача на залишенні його на роботі, оскільки йому до досягнення пенсійного віку залишилось чотири місяці.

Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах суду касаційної інстанції, є необґрунтованими, оскільки фактичні обставини, встановлені судами в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року у справі № 223/30/16-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року у справі № 331/8965/15-ц, постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, яка переглядається, є різними.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Постанова апеляційного суду в частині перегляду додаткового рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2019 року не переглядається Верховним Судом, оскільки сторонами не оскаржується.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківського прикордонного загону (військова частина № 9951) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. А. Стрільчук