Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.12.2019 року у справі №554/9311/18

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 554/9311/18

провадження № 61-21547св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 у власних інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - Виконавчий комітет Полтавської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 липня 2019 року у складі судді Материнко М. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Карпушина Г. Л., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в своїх інтересах та інтересах своєї неповнолітньої дочки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою для обслуговування квартири АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідача знести паркан довжиною 1 (один) метр від виступної конструкції стіни належної їй квартири.

Позов обґрунтовано, що їй разом із дітьми на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_1 у багатоквартирному будинку, який є предметом спору.

Відповідач без отримання передбаченого законом дозволу побудував на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності, паркан, який прилягає до стіни її квартири, чим перешкоджає їй у доступі (проходу) до стіни будинку з метою обладнання необхідних інженерно-технічних заходів для запобігання стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів. Позивач, посилаючись на норми Державних будівельних норм 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року, вказувала, що земельна ділянка, розміром не менше 1 метру від найбільшої виступної конструкції багатоквартирного будинку (стіни будинку) є земельною ділянкою для обслуговування цього будинку, а тому просила зобов'язати відповідача знести самовільно збудований паркан довжиною 1 (один) метр від виступної конструкції стіни її квартири.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_3 знести цегляну огорожу на бутовому цоколі від виступної конструкції стіни квартири АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_3. Стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 352,40 грн. Стягнуто з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 витрати на підготовку експертного висновку, здійсненого за замовленням позивача, у розмірі 900,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в силу вимог статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цегляна огорожа на бутовому цоколі від виступної конструкції стіни квартири АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом та підлягає знесенню у зв'язку із відсутністю дозвільної документації на її будівництво.

Водночас суд першої інстанції зазначив щодо обраного позивачем способу захисту, що остання помилково послалась на порушення норм користування земельною ділянкою садибної забудови, а не багатоквартирного будинку, прибудинкова територія якого призначена для обслуговування всього будинку та знаходиться у спільному користуванні всіх співвласників, як встановлено під час розгляду справи.

Враховуючи те, що під час розгляду справи встановлено, що будівництво цегляної огорожі, якою фактично володіє, користується та розпоряджається у власних інтересах відповідач, збудована без належної дозвільної документації та порушує права співвласників багатоквартирного будинку на користування прибудинковою земельною ділянкою, а тому така огорожа підлягає знесенню на підставі положень статті 376 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що цегляна огорожа на бутовому цоколі від виступної конструкції стіни квартири АДРЕСА_1, якою користується відповідач, є самочинним будівництвом, порушує права позивача, як співвласника, тому правильно задовольнив вимоги позивача про її знесення; ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів, що свідчать законність розміщення (дозволу на будівництво) капітальної цегляної огорожі навколо своєї квартири та господарських споруд до неї, яка використовується ним у власних інтересах. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернувся засобами поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у цій справі, в якій, відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

Разом із касаційною скаргою ОСОБА_3 подав заяву про зупинення виконання та дії оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного розгляду.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що:

- в матеріалах справи відсутня будь-яка містобудівна та землевпорядна документація на прибудинкову територію по АДРЕСА_1, тому висновок судів щодо порушення порядку використання спільного майна багатоквартирного будинку є помилковим. Жодної державної реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою за вказаною адресою не оформлялося, тому висновки судів про віднесення цієї ділянки до спільного майна будинку не є обґрунтованими;

- оскаржуване рішення суду першої інстанції не узгоджується з приписами пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" в частині висновку, що вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою, що узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання;

- матеріали справи не містять жодного доказу, що з боку відповідача нібито чиняться які-небудь перешкоди в доступі інших власників квартир, в тому числі позивачів, до земельної ділянки спільного користування, що також не підтверджено і судовим експертом у суді першої інстанції;

- не вбачається, що відповідачу був наданий компетентними органами припис та визначений строк добровільно виконати вимоги про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил;

- Октябрським районним судом м. Полтави рішенням від 16 лютого 2018 року у справі № 554/7023/17 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах своїх та неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_4, до ОСОБА_3, третя особа: Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради, про усунення перешкод у користуванні власністю у зв'язку з безпідставністю позовних вимог;

- співвласники багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 за відсутності належним чином оформленої містобудівної та землевпорядної документації не набули права користування на земельну ділянку для обслуговування, отже, необґрунтованим є висновок суду, що територія навколо багатоквартирного будинку є прибудинковою територією;

- судами допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема не встановлено дату будівництва спірної огорожі та відповідно її забудовника. На момент купівлі відповідачем квартири, до складу якої входили також господарсько-побутові будівлі (сараї, вбиральня, навіс, погріб), спірний паркан вже був збудований;

- суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просила про знесення паркану довжиною 1 (один) метр, натомість суд виніс рішення про знесення усієї цегляної огорожі (довжина якої фактично складає близько 30 метрів), а не лише 1 (одного) метру.

У січні 2020 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3, в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення, які є законними та обґрунтованими, - без змін.

На дату розгляду справи Верховним Судом інших відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_3 не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3, витребувано матеріали справи № 554/9311/18 із Октябрського районного суду м. Полтави, задоволено частково заяву ОСОБА_3 про зупинення виконання та дії оскаржуваних судових рішень, зупинено виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 липня 2019 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

У грудні 2019 року матеріали справи № 554/9311/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3, поданої у листопаді 2019 року, здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною2 статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до договору міни від 29 квітня 2011 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Полтавської державної нотаріальної контори Дробітько В. В., ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності в рівних частках належить квартира за адресою: АДРЕСА_1, про що зроблений відповідний запис Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" (далі - ПП Полтавське БТІ "Інвентаризатор") від 23 травня 2011 року за номером 17896 в книзі 135.

Згідно з технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_1, який виготовлено ПП Полтавське БТІ "Інвентаризатор" від 18 лютого 2011 року за реєстровим № 135-17896, вказана квартира посімейного заселення розташована на 1 поверсі 2-го поверхового будинку та складається з 2 кімнат житловою площею 77,1 кв. м, у тому числі: 1-а кімната площею 29,4 кв. м, 2-а кімната площею 47,7 кв. м на другому поверсі, вбиральні площею 1,5 кв. м, коридору площею 7,2 кв. м, кухні площею 9,3 кв. м, що становить загальну площу 95,1 кв. м.

На підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Якименко О. В., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 104,0 кв. м, житловою площею 54,6 кв. м, до якої приналежні: сарай літ. "Б ", вбиральна літ. "В"; навіс, літ. "а ", погріб вхідний літ. "Д "-1, сарай літ. "Д".

При придбанні відповідачем у власність квартири АДРЕСА_1 спірна цегляна огорожа з воротами та хвірткою не входила до предмету купівлі-продажу, однак фактично відповідач прийняв у користування вказану спірну споруду, володіє, користується та розпоряджається нею для власних потреб, маючи особисті ключі від воріт та хвіртки, що входять до складу конструкції спірної цегляної огорожі.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2018 року у справі № 554/7023/17 у позові ОСОБА_1 в інтересах своїх та неповнолітньої ОСОБА_2, ОСОБА_4, до ОСОБА_3, третя особа - Виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом знесення цегляного паркану, розташованого на території прибудинкової земельної ділянки по АДРЕСА_1, відмовлено.

Вказаним рішенням суду, що набрало законної сили 29 березня 2018 року, встановлено, що будинок АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності, земельна ділянка не приватизована, межі прибудинкової території не визначені.

Попереднім власником квартири АДРЕСА_1 вказаного будинку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 частину земельної ділянки спільного користування будинку відгороджено парканом та останні відмовляються надати доступ іншим співвласникам будинку (ключі від хвіртки). Також із вказаного рішення встановлено, що затверджена рішенням Октябрського районного суду м. Полтави 12 вересня 2013 року мирова угода між попереднім власником квартири АДРЕСА_1 вказаного будинку - ОСОБА_7 та ОСОБА_1 щодо передачі останній ключів від хвіртки для забезпечення доступу до земельної ділянки спільного користування будинку залишена ОСОБА_7 залишилась без виконання.

ОСОБА_1 зверталась до Інспекції по контролю за благоустроєм, екологічним та санітарним станом міста Виконавчого комітету Полтавської міської ради, відповідно до листа якої від 13 липня 2018 року № Н01-07/031-09/146, навколо квартири АДРЕСА_1 на землі загального користування по АДРЕСА_1, побудовані капітальні паркани. На час перевірки дозвільних документів або погоджень на побудову паркану ніхто не надав. Даних щодо раніше розміщеного дерев'яного паркану на зазначеному місці під час перевірки не було. Також вказаним листом повідомлено ОСОБА_1, що всі спірні питання між сусідами мають бути вирішені шляхом добросусідських відносин або судовими органами за особистим зверненням до суду.

На ухвалу суду Октябрського районного суду м. Полтави від 26 лютого 2019 року про витребування доказів у справі з Інспекції по контролю за благоустроєм, екологічним та санітарним станом міста Виконавчого комітету Полтавської міської ради надійшли матеріали перевірки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до якої під час проведення перевірки дозвільних документів або погоджень на влаштування капітального паркану ніхто з мешканців не надав.

У відповідності до висновку експерта від 02 травня 2019 року № 16-19 експертного будівельно-технічного дослідження огорожі, що улаштована навколо житлового будинку по АДРЕСА_1, квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 є суміжними, фасадна частина будинку АДРЕСА_1 між квартирами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 мають спільне місце перетину. На прибудинковій території загального користування встановлено залізобетонну огорожу з хвірткою та цегляну огорожу на бутовому цоколі з воротами та хвірткою висотою до 2 м. Цегляна огорожа на бутовому цоколі з воротами та хвірткою перешкоджає доступу до фасаду частини житлового будинку, де знаходиться квартира АДРЕСА_1.

Відповідно до зазначеного висновку експерта від 02 травня 2019 року № 16-19 житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, є багатоквартирним житловим будинком і на час проведення досліджень не відноситься до садибної забудови.

Дані про земельну ділянку та інвентаризацію огорож, воріт, хвірток за даною адресою в наданих матеріалах відсутні. В наданих на дослідження матеріалах відсутні будь-які документи, які дають право виконувати будівельні роботи по встановленню огорож. Будівельні роботи по улаштуванню огорожі по АДРЕСА_1 суперечать вимогам нормативно - правових актів у галузі будівництва. Крім того, встановлена огорожа навколо будинку не дає можливість здійснювати догляд за стіною квартири АДРЕСА_1.

Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції експерт ОСОБА_8 надав пояснення, якими роз'яснив суду свій висновок та підтвердив, що капітальна цегляна огорожа збудована без наявності дозвільних документів; отримання дозволу є обов'язковим відповідно до вимог чинного законодавства; будівельні роботи по улаштуванню цегляної огорожі суперечать вимогам нормативно - правових актів у галузі будівництва, що призводить до позбавлення позивача можливості здійснювати догляд за фасадною стіною будинку, що є фактично стіною її квартири АДРЕСА_1.

Також суди дійшли висновку, що будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є багатоквартирним житловим будинком. Між співвласниками багатоквартирного будинку, а саме між ОСОБА_1, як власником квартири АДРЕСА_1, та власником квартири АДРЕСА_1, яким наразі є ОСОБА_3, ще з 2013 року існує спір щодо користування земельною ділянкою спільного користування багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 у зв'язку із побудованою цегляною огорожею, якою користується виключно власник квартири АДРЕСА_1, у власних інтересах, у зв'язку із проживанням у квартирі АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 має доступ до земельної ділянки багатоквартирного будинку спільного користування через ворота та хвіртку у цегляній огорожі, оскільки володіє ключами від них, однак домовленості щодо надання такого доступу до прибудинкової території іншому співвласнику - позивачу ОСОБА_1 між останніми не досягнуто.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо суті спору

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України об'єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Отже, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується із нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, статті 4 ЦПК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Розглядаючи позови про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положень частини 7 статті 376 ЦК України, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкта та чи відмовляється ця особа від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Отже, позивач зобов'язана була довести факт самочинності будівництва, порушення її прав як власника чи користувача земельної ділянки та обґрунтованості захисту її прав лише у такий спосіб як знесення.

Згідно зі статтею 38 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм (стаття 39 ЗК України).

Згідно з частиною 3 статті 42 ЗК України порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Відповідно до абзацу третього пункту 3.25* ДБН 360-92* "Містобудування.

Планування і забудова міських і сільських поселень", затвердженого наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 метра. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Щодо виходу за межі позовних вимог

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 ЦПК України визначені завдання та основні засади цивільного судочинства, зокрема, змагальність та диспозитивність.

Частина 5 статті 12 ЦПК України передбачає, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Частина 5 статті 12 ЦПК України; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Відповідно до положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

ЦПК України не надає суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (стаття 3 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Цивільний процесуальний закон вимагає, щоб рішення суду було законним і обґрунтованим, але зазначеним вимогам судові рішення попередніх інстанцій не відповідають.

Дійшовши обґрунтованого висновку про те, що цегляна огорожа на бутовому цоколі від виступної конструкції стіни квартири АДРЕСА_1 є самочинним будівництвом, суди попередніх інстанцій неправильно застосували вимоги статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та положення частини 7 статті 376 ЦК України, не врахувавши, що обраний позивачем спосіб захисту - знесення спірного паркану, є крайньою мірою і можливий лише тоді, коли неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами; відсутня згода відповідача щодо здійснення такої перебудови; використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог особи, яка не є власником земельної ділянки, на якій зведено об'єкт нерухомості, для правильного застосування статей 376, 386, 391 ЦК України обов'язковим є встановлення факту, яким чином порушуються права зазначеної особи.

Висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, оскільки в матеріалах справи відсутня та судами не досліджувались містобудівна чи землевпорядна документація на земельну ділянку під спірною огорожею, зокрема у матеріалах справи відсутній генеральний план будинку АДРЕСА_1, чи існує визначений співвласниками, в тому числі колишніми, порядок використання земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок, належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, суди попередніх інстанцій не дослідили: питання щодо можливості здійснення перебудови самочинної побудованої цегляної огорожі відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами; питання щодо наявності чи відсутності згоди відповідача щодо здійснення такої перебудови; чи належить позивачу на праві власності або виділялась у користування частина земельної ділянки, на якій розташований один метр спірної огорожі; чи можливо знести самочинну побудову без шкоди для будинку, де проживають сторони.

Окрім цього, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про вихід за межі позовних вимог судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, на що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги, що підтверджується наступним.

Оскільки у позові ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою для обслуговування квартири у будинку АДРЕСА_1, зобов'язавши ОСОБА_3 знести паркан довжиною лише 1 (один) метр від виступної конструкції стіни квартири АДРЕСА_1 будівлі зазначеного будинку, матеріали справи не містять відомості про зміну позивачем предмету чи підстав позову, натомість суд першої інстанції зобов'язав відповідача знести цегляну огорожу на бутовому цоколі від виступної конструкції стіни квартири АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_3, а суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи допущену судом першої інстанції помилку не виправив, то судами порушено принцип диспозитивності цивільного судочинства при розгляді справи, що у свою чергу є порушенням норм процесуального законодавства та є підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суди мають врахувати викладене у цій постанові, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і відзивам сторін; вирішити справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права; ухвалити законне і справедливе судове рішення.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 липня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В.

Яремко