Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №463/2673/17

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 463/2673/17-ц

провадження № 61-27277св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал»,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Львівської області в складі судді Струс Л. Б. від 27 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (далі - Цивільний процесуальний кодекс України), у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (далі - ЛМКП «Львівводоканал») про бездіяльність суб'єкта надання послуг централізованого водопостачання і водовідведення.

Позов обґрунтовано тим, що 16 березня 2017 року директором ЛМКП «Львівводоканал» підписано лист-відповідь, яким відмовлено позивачу у виправленні порушень, які мали місце тривалий період підлеглими йому інспекторами, які вносили в рахунок-квитанцію завідомо неправдиві відомості про водопостачання і водовідведення. Позивач оплачує за вказані послуги відповідно до показників лічильника, однак інспектори вносять у квитанції надумані відомості про споживання позивачем послуг у кілька разів більших розмірах.

Посилаючись на зазначене, а також на те, що він не зобов'язаний двічі плати за одну і ту ж послугу, позивач просив суд звільнити його від сплати судового збору на підставі пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», анулювати борг в сумі 338 грн 57 коп., зобов'язати інспекторів-контролерів щоквартально перевіряти покази лічильника води.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова в складі судді Головатого Р. Я. від 15 червня 2017 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів встановлений статтею 16 ЦК України, а суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, однак, який встановлений договором або законом. Однак зазначено, що особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Указано, що такий спосіб захисту як анулювання боргу не передбачено статтею 16 ЦК України та не встановлено будь-яким іншим законом як спосіб захисту. Крім цього, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністру України № 630 від 21 липня 2005 року, не передбачено обов'язку виконавця послуг щоквартально перевіряти показники лічильника води з метою недопущення в подальшому надсилання рахунків-квитанцій з неправдивими показниками об'єму водопостачання і водовідведення, а тому підстав для покладення на відповідача такого обов'язку суд не вбачає.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2017 року залишено без руху. Надано особі, яка подала апеляційну скаргу строк протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали для подання до апеляційного суду оригіналу квитанції про оплату судового збору.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції скаржник не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, що передбачено законом Закон України «Про судовий збір», положення якого не звільняють споживачів від сплати судового збору, у тому числі й за подання апеляційної скарги. При цьому зазначено, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», як на підставу звільнення від сплати судового збору. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб. Однак, як вбачається з прохальної частини позовної заяви ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав, у зв'язку із чим він не підлягає звільненню від сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що скаржник має сплатити судовий збір за подання апеляційної скаргиу даній справі, оскільки скаржник звільнений від сплати судового збору на підставі статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Залишаючи без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1, апеляційний суд послався на те, що останній має сплатити суму судового збору згідно вимог Закону України «Про судовий збір» у розмірі 704 грн, оскільки відсутні передбачені законом підстави для звільнення його від сплати судового збору за подання апеляційної скаргиу даній справі.

Колегія суддів касаційного суду із таким висновком не погоджується.

Відповідно до частини першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Зазначеним вимогам закону оскаржена ухвала апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

У статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз положень зазначеного Закону і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, визначеному статтею 5 Закону України «Про судовий збір», не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.

Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить норму про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову, визначив, що вони звільняються від сплати судового збору з метою захисту їх порушених прав (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у частині третій статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» слова «державного мита» були замінені словами «судового збору».

Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певної категорії осіб щодо сплати судового збору.

Порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Стадії цивільного процесу об'єднані єдиним завданням - справедливим розглядом і вирішенням цивільних справ з метою захисту порушеного права (стаття 22 «Про захист прав споживачів», статті 1 ЦПК України, у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, стаття 2 ЦПК України, у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).

Саме таке тлумачення норм Закону України «Про судовий збір» і статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі 761/24881/16-ц. З прийняттям цієї постанови внесена визначеність при застосуванні частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Апеляційний суд неправильно витлумачив вказані вище норми та безпідставно поклав на позивача, який звернувся до суду, зокрема щодо захисту його прав як споживача, обов'язок зі сплати судового збору та безпідставно залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху, що надалі стало підставою для повернення його апеляційної скарги.

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Керуючись статтями 402 406 411 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 липня 2017 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

В. М.Сімоненко

С.П. Штелик