Постанова

Іменем України

12 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 126/483/20

провадження № 61-3708св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа -голова комісії з припинення Яланецької сільської ради Драган Віталій Григорович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року в складі судді Хмель Р. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2022 року в складі колегії суддів: Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Медвецького С. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, - голова комісії з припинення Яланецької сільської ради Драган В. Г., про встановлення факту родинних відносин та визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є спадкоємицею після смерті її тітки ОСОБА_3 та прийняла спадщину у встановлений строк, однак звернувшись до приватного нотаріуса з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, їй було відмовлено з тих підстав, що вона не надала документи, які б підтверджували факт родинних відносин між нею та померлою ОСОБА_3 .

Також позивач вказує, що після смерті тітки їй стало відомо про наявність складеного від імені ОСОБА_3 заповіту на користь відповідачки. Вказаний заповіт вона вважає нікчемним, так як секретар сільської ради не мала права його посвідчувати, оскільки на момент його складання тітка не усвідомлювала значення своїх дій, мала проблеми з зором, не могла самостійно писати та читати, у зв`язку з чим перебувала на стаціонарному лікуванні.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила встановити факт родинних відносин, а саме, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є її рідною тіткою, та визнати недійсним заповіт, вчинений 16 квітня 2019 року секретарем Яланецької сільської ради та зареєстрований в реєстрі за № 24.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що свідками у справі беззаперечно підтверджено, що померла ОСОБА_3 є рідною тіткою ОСОБА_1 ..

Водночас, відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання заповіту складеного ОСОБА_3 недійсним, суд наголосив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на момент складення заповіту ОСОБА_3 не усвідомлювала свої дії та не могла керувати ними, а також доказів порушення процедури складення та посвідчення заповіту.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

19 квітня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання заповіту недійсним та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17 та в ухвалі Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 923/525/20.

Також у касаційній скарзі заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив подане нею клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та витребування доказів, необхідних для призначення відповідної експертизи, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити та оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Провадження в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що 03 вересня 2019 року виконкомом Яланецької сільської ради Бершадського району Вінницької області складено актовий запис про смерть за № 31, що підтверджується письмовим повідомленням начальника Бершадського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану (том 1, а. с. 11).

16 квітня 2019 року секретарем Яланецької сільської ради Бершадського району Вінницької області посвідчено заповіт ОСОБА_3 , відповідно до якого остання усе своє майно заповіла ОСОБА_2 (том 1, а. с. 170).

Заповіт у зв`язку з хворобою заповідача було посвідчено поза приміщенням органу місцевого самоврядування, за місцем проживання ОСОБА_3 . Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено, роз`яснено заповідачу зміст статей 1233-1257 ЦК України та посвідчено особистий підпис на заповіті. Заповіт внесений до Спадкового реєстру за № 24 у день його посвідчення, ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Яланецької сільської ради Бершадського району Вінницької області від 13 листопада 2019 року № 1176, спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 за заповітом є ОСОБА_2 , 1980 року народження, інших спадкоємців немає (том 1, а. с. 12).

26 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Бершадського районного нотаріального округу Полуденко М. Ф. із заявою про прийняття спадщини після смерті тітки ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 , а. с. 153).

26 листопада 2019 року приватним нотаріусом Бершадського районного нотаріального округу Полуденко М. Ф. заведено спадкову справу № 82/2019 (том 1, а. с. 13, 152).

28 січня 2020 року ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, звернулася до приватного нотаріуса Бершадського районного нотаріального округу Полуденко М. Ф. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 , а. с. 167).

Постановою приватного нотаріуса Бершадського районного нотаріального округу Полуденко М. Ф. від 24 березня 2020 року № 15/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , з тих підстав, що нею не надано документів, підтверджуючих факт родинних відносин із померлою (том 1, а. с. 30).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Верховним Судом у межах доводів касаційної скарги переглядаються рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним. В іншій частині судові рішення не оскаржуються заявником.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 посилаючись на положення статі 1247 ЦК України вказувала на те, що під час складання оспорюваного заповіту волевиявлення її тітки ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її волі, оскільки за станом здоров`я вона не усвідомлювала значення своїх дій, а через вади зору не могла самостійно підписувати заповіт.

Повноваження секретаря Яланецької сільської ради Бершадського району Вінницької області Смоліної О. А. щодо посвідчення заповіту сторони в справі не ставили під сумнів, а тому такі не перевірялися судами.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.

На заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 202 ЦК України).

Чинним законодавством України передбачено, що кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна, залишивши заповіт. Заповіт обов`язково складається за життя людини та набуває чинності лише після її смерті. Заповідач має право вільно розпоряджатися своїм майном, вільно обирати та призначати спадкоємців, в будь-який час скасовувати, змінювати та доповнювати вже посвідчений заповіт.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

З урахуванням наведеного, на заповіт, як і на будь-який інший правочин, поширюються загальні вимоги щодо їх дійсності, додержання яких є необхідною умовою його чинності.

Статтею 1247 ЦК України визначено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За статтею 1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою, відповідного органу місцевого самоврядування.

Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 визначено порядок посвідчення заповіту (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1.2 Порядку, в редакції, чинній на момент посвідчення заповіту, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Згідно з пунктом 2.3 розділу ІІ Порядку, при вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, визначеному статтею 43 Закону України «Про нотаріат».

Пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку передбачено, що нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування.

Звертаючись до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, ОСОБА_1 посилалася на те, що її тітка ОСОБА_3 за станом здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій, а через вади зору не могла самостійно підписувати заповіт.

При цьому, як встановлено судами, згідно з довідкою від 18 травня 2020 року № 01.01-2Б/907, виданою Комунальним некомерційним підприємством «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М. І. Пирогова Вінницької обласної ради», яка надана позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні мікрохірургії ока в такі періоди: з 04 по 06 лютого 2008 року та з 26 по 28 квітня 2010 року (а. с. 47).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним на підставі статті 1257 ЦК України з огляду на те, що позивачем не доведено, що волевиявлення заповідача на складання оспорюваного нею заповіту не було вільним та не відповідало її волі.

При цьому Верховний Суд зауважує, що для визнання недійсним заповіту на підставі частини другої статті 1257 ЦК України, суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу відповідно до статті 105 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

З метою встановлення наявності такого стану у заповідача на момент складення заповіту у судах таке клопотання сторонами не заявлялось і посмертна судово-психіатрична експертиза не призначалась.

Доводи заявника про безпідставне відхилення судами поданого нею клопотання про призначення почеркознавчої експертизи та витребування доказів, спростовуються матеріалами справи, оскільки вирішення відповідних клопотань та заяв учасників справи проводиться у підготовчому засіданні. Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 17 серпня 2020 року задоволені заявлені представником позивача клопотання про витребування доказів і виклик свідків та закрито підготовче провадження в справі. Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи було заявлено позивачем в судовому засіданні 19 травня 2021 року, тобто майже через рік після закриття підготовчого засідання, а тому ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 19 травня 2021 року в задоволенні відповідного клопотання позивачки відмовлено з тих підстав, що вирішення такого клопотання під час судового розгляду справи не передбачено главою 6 розділу ІІІ ЦПК України.

Доводи касаційної скаргипро неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17 та в ухвалі Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 923/525/20, не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених судових рішеннях Верховного Суду стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справах, на судові рішення в яких посилається заявник.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) конкретизовано вказаний висновок та зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, однаковими.

Так, у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі

№ 910/7103/21, на яку посилається заявник в касаційній скарзі, предметом заявлених позовних вимоги є визнання недійсним державного контракту.

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17 предметом заявлених позовних вимоги є стягнення збитків, які становлять вартість втраченого майна за договорами відповідального зберігання.

Щодо посилання на ухвалу Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 923/525/20, то колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тому випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у справі № 923/525/20 не може розцінюватися як підстава касаційного оскарження, оскільки застосування норми права судом апеляційної інстанції без урахування висновку щодо застосування норми прав у подібних правовідносинах допускається лише за умови викладення такого висновку саме у постанові Верховного Суду.

Посилання заявника на не дослідження судами зібраних у справі доказів є неспроможними, так як суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 13 жовтня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 січня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання заповіту недійсним залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. Ю. Мартєв

І. М. Фаловська