ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12липня 2024 року

м. Київ

справа № 161/6865/23

провадження № 61-556св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Волинський національний університет імені Лесі Українки,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2023 року

у складі судді Пахолюка А. М. та постанову Волинського апеляційного суду

від 12 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волинського національного університету імені Лесі Українки

(далі - університет), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання наймачем житлового приміщення гуртожитку, зобов`язання вчинити дії.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований, тим що у 1989 року, на підставі ордера про вселення, він разом із сім`єю з п`яти чоловік були вселені

у сімейну секцію гуртожитку № 6 на АДРЕСА_1 , який належить до державного житлового фонду в особі Міністерства освіти та науки України і знаходиться у внутрішньому управлінні університету.

3. Житло в гуртожитку йому було надано відповідно до статей 127, 129

ЖК України як працівнику університету. Натепер він звільнений з роботи

у зв`язку із виходом на пенсію та вважає, що користування житловим приміщенням має відбуватися на підставі статті 61 ЖК України шляхом укладення договору житлового найму.

4. Однак у відповідь на його заяву щодо укладення договору найму на житло у сімейному гуртожитку відповідач повідомив, що підстав для укладення такого договору немає, оскільки гуртожиток № 6 не призначений для проживання сімей викладачів та працівників університету, тому на позивача не поширюється права наймача.

5. Вважає, що цими діями відповідач порушує його конституційне право на житло.

6. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати його наймачем житлового приміщення гуртожитку № 6 університету на

АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача укласти з ним договір житлового найму.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

7. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 12 вересня 2023 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року, у позові відмовлено.

8. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вказав, що право проживання позивача

у гуртожитку № 6 на підставі вселення згідно зі статтями 127-129 ЖК України ніким не оспорюється, будь-яких неправомірних дій зі сторони відповідача щодо позбавлення його права проживання, зокрема і шляхом виселення, не вчинялося, тому його права, передбачені статтею 47 Конституції України, не порушені, відповідно відсутні підстави для зміни підстав проживання

в займаному позивачем приміщенні шляхом укладення договору житлового найму.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10. 05 січня 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які

у березні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

13. Вказує, що суди, не застосувавши до спірних правовідносин норми чинного законодавства, які регулюють укладення договору житлового найму з мешканцями гуртожитків, дійшли помилкового висновку, що вони зворотної сили не мають, оскільки не були чинними на час вселення позивача до гуртожитку в 1989 році.

14. Однак це суперечить відповідним положенням ЖК України, ЦК України, постанові Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498 «Про затвердження Примірного положення про користування гуртожитками», наказу Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2019 року № 1452, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 03 лютого 2020 року за

№ 114/34397.

15. Оскільки відповідач надав йому житло в гуртожитку за ордером

і він із сім`єю вселився в надане житло, зареєстрував своє місце проживання, оплачує користування житлом, тому між сторонами виникли і діють відплатні правовідносини житлового найму, які підлягають юридичному врегулюванню шляхом укладення письмового договору відповідно до вимог чинного законодавства.

16. Суди, погодившись з тим, що користування житлом здійснюється позивачем на постійно триваючих відплатних засадах, дійшли безпідставного висновку, що укладення письмового договору житлового найму не було передбачено раніше діючим законодавством.

17. Звертає увагу, що позов заявлено щодо триваючих житлових правовідносин, які виникли між сторонами у 1989 році, тому регулюються всіма законодавчими актами, які набрали чинності протягом часу їх існування.

18. Посилається на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою ПАТ «Чернігівоблбуд» щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 20 жовтня 2021 року № 7-р(ІІ)2021 справа № 3-181/2020 (440/20).

Відзив на касаційну скаргу не подано

Обставини справи, встановлені судами

19. 25 серпня 1989 року позивач ОСОБА_1 як працівник інституту, ОСОБА_2 (дружина позивача), ОСОБА_3 (син позивача, знятий з реєстрації) та ОСОБА_4 (дочка позивача - вибула), ОСОБА_5 (померла) отримали від Луцького педагогічного інституту, правонаступником якого є університет, ордер № 18 на вселення у жиле приміщення в гуртожитку АДРЕСА_2 .

20. Позивач звільнений з роботи в університеті у зв`язку із виходом на пенсію та продовжує проживати в гуртожитку АДРЕСА_2 , разом з дружиною.

21. ОСОБА_1 звертався до відповідача з метою укладення договору житлового найму.

22. Університет листом від 30 травня 2022 року № 03-25/01/1150 повідомив позивача, що правові норми Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», статті 61 ЖК України не поширюються на відносини, що виникли між сторонами, оскільки гуртожиток не має статусу гуртожитку сімейного типу, а ордером передбачалося право позивача займати жилу площу, а не житлове приміщення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

24. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

25. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

26. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

27. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

28. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

29. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

30. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що університет шляхом відмови укласти з ним договір житлового найму, порушує його конституційне право на житло.

31. Відповідно до статей 127-129 ЖК України (у редакції, чинній на час вселення позивача до гуртожитку) для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Порядок надання жилої площі

в гуртожитках визначається законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

32. Отже, правовою підставою для вселення у гуртожиток є спеціальний ордер.

33. Згідно із частинами першою-третьою статті 132 ЖК України сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені

в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

34. Відповідно до статті 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів.

35. Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи,

у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

36. Верховний Суд звертає увагу, що у справі №161/9633/21 рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2021 року, яке залишене без змін постановою Волинського апеляційного суду

від 10 березня 2022 року, відмовлено у позові ОСОБА_3 (сина позивача) до університету, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання права користування житловим приміщенням та реєстрацію місця проживання.

37. У справі № 161/9633/21 суди встановили, що ОСОБА_1 був вселений в гуртожиток в порядку глави 4 ЖК України (статті 127-129) як працівник Луцького педагогічного інституту.

38. З огляду на суб`єктний склад учасників справи № 161/9633/21 та вимоги, які вирішувались у ній судами, обставини, встановлені судовими рішеннями у цій справі, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення у розглядуваній справі.

39. Повторна оцінка в межах розглядуваної справи обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі № 161/9633/21, суперечить принципу остаточності та обов`язковості судового рішення.

40. У разі незгоди із судовими рішеннями в справі № 161/9633/21 та встановленими ними обставинами, ОСОБА_1 , як її учасник, мав право оскаржити їх в апеляційному та касаційному порядку.

41. Отже, у справі №161/9633/21 встановлено, що позивач разом

із членами сім`ї, які були вказані в ордері на житлове приміщення

від 1989 року, вселився у надану їм житлову площу в гуртожитку № 6 університету та зареєструвався у ній на підставі статей 127-129 ЖК України,

42. У розглядуваній справі, суди встановивши, що будь-яких неправомірних дій зі сторони відповідача щодо позбавлення позивача права проживання, зокрема і шляхом виселення, не вчинялося, а порушення прав та законних інтересів позивача не доведено, дійшли обґрунтованого висновку, про відмову у позові.

43. Саме по собі бажання позивача укласти договір найму житла

з університетом не свідчить про наявність підстав для ухвалення судом рішення про зобов`язання відповідача укласти такий договір.

44. У касаційній скарзі позивач стверджує, що суди, не застосувавши до спірних правовідносин норми чинного законодавства, які регулюють укладення договору житлового найму з мешканцями гуртожитків, дійшли помилкового висновку, що вони зворотної сили не мають, оскільки не були чинними на час вселення позивача до гуртожитку в 1989 році, тому на спірні правовідносини не поширюються.

45. Апеляційний суд надав правову оцінку аналогічним доводам апеляційної скарги, вказавши, що вселення позивача в гуртожиток визначалося пунктами 8, 9 Примірного положення про гуртожиток, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року

№ 208, яке було чинним до 12 серпня 2015 року, при цьому, позивач, як на підставу порушеного права на житло, посилається на Примірне положення про користування гуртожитком, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року № 498, відповідно до якого користування гуртожитком можливе виключно на підставі договору житлового найму, проте відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

46. Колегія суддів відхиляє узагальнені доводи касаційної скарги про те, що оскільки правовідносини є триваючими, тому регулюються всіма законодавчими актами, які набрали чинності протягом їх часу існування, зокрема, Законом України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків» виходячи з такого.

47. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені

у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

48. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).

49. У листі від 30 травня 2022 року університет, який є державним навчальним закладом, роз`яснював позивачу, що гуртожиток

АДРЕСА_3 не має статусу гуртожитку сімейного типу та належить державі Україна в особі Міністерства освіти і науки на праві державної власності та перебуває в оперативному управлінні університету.

50. Також у вказаному листі університет звертав увагу позивача на те, що йому було надано ордер на жилу площу гуртожитку, а не на житлове приміщення, як це передбачено статтею 61 ЖК України. Крім того, зазначав, що право проживання позивача передбачено ордером та визнається університетом, необхідність укладення договору житлового найму відсутня.

51. У постанові від 03 серпня 2022 року у справі № 464/3599/20, де вирішувались вимоги про визнання права користування житлом та зобов`язання укласти договір найму, Верховний Суд залишаючи без змін судові рішення про відмову у позові, вказав, що оскільки позивачка разом

з дітьми правомірно вселились, проживають і користуються займаним житлом, зареєстровані у ньому і відповідачі не заперечують такого права, то їх право на користування квартирою не порушене.

52. Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України

від 20 жовтня 2021 року № 7-р(ІІ)2021 у справі № 3-181/2020 (440/20), Верховний Суд відхиляє з огляду на його нерелевантність до спірних правовідносин.

53. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи загалом аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано відхилив, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

54. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

55. Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

56. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення

із неправильним застосуванням норм матеріального права або

із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 12 вересня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 12 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников