Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.10.2018 року у справі №607/15000/17

Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 607/15000/17

провадження № 61-43221св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2, фізична особа-підприємець ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 31 липня 2018 року у складі колегії суддів:

Дикун С. І., Парандюк Т. С., Храпак Н. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом припинення торгівельної діяльності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2), фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом припинення торгівельної діяльності.

Позовна заява мотивована тим, що йому належить 2/5 частини, ОСОБА_2-3/20 частини, ОСОБА_3-2/5 частини і ОСОБА_4-1/20 частини квартир АДРЕСА_1.

Реальний виділ часток у спільній власності не проводився. Відповідачі без його згоди здійснюють у квартирах торговельну діяльність. Використання відповідачами спільних квартир під магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1" позбавляє його використовувати житлові квартири за призначенням.

Враховуючи викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд усунути перешкоди в користуванні квартирами за АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання відповідачів припинити торговельну діяльність, яка проводиться ними у спірних квартирах.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що при проведенні відповідачами торговельної діяльності у квартирах йому чиняться перешкоди у користуванні спірним спільним майном, а також, що право надання дозволу чи заборони здійснення торговельної діяльності як одного із видів господарської діяльності, виходить за межі компетенції суду. При цьому, суд посилався на норми частини 2 статті 386 ЦК України, яка регулює правовідносини щодо захисту прав власника, який має підстави передбачати можливість порушення свого права іншою особою, та зазначив, що вимоги позивача не містять вказівку про заборону конкретно визначених дій відповідачів, а тому не можуть бути задоволені.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 31 липня 2018 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 квітня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунено перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирами АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 припинити торговельну діяльність, яка проводиться ними у квартирах АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення мотивовано тим, що право власності позивача на спірне майно є порушеним відповідачами у зв'язку із використанням останніми житлових квартир, без згоди позивача - співвласника, для здійснення торговельної діяльності під магазин, приміщення якого заповнені торговим обладнанням (вітринами, стелажами, шафами, столами, комп'ютерами) і товаром, яким відповідачі торгують, чим позивачу чиняться перешкоди у користуванні спірними квартирами, тому порушені права позивача підлягають поновленню у спосіб, заявлений у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2018 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 31 липня 2018 рокув якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції, всупереч частини 4 статті 82 ЦПК України, не враховано те, що постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, позов ФОП ОСОБА_2 про скасування рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради "Про визнання таким, що втратило чинність Погодження режиму роботи об'єктів сфери торгівлі та сфери обслуговування населення на території м. Тернополя" від 23 листопада 2016 року № 975, а отже погодження режиму роботи об'єктів сфери торгівлі та сфери обслуговування населення на території м. Тернополя від 13 березня 2015 року № 52 є чинним.

Крім того, оскільки у заяві від 30 липня 1999 року ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 надали згоду на перепланування, а в подальшому воно здійснено, заявник вважає, що використовувати вказані квартири для проживання немає можливості.

Тобто, 30 липня 1999 року сторони погодили використання приміщення саме для ведення підприємницької діяльності, тому доводи ОСОБА_1 є безпідставними.

Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

23 жовтня 2018 року справа № 607/15000/17 надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя", у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Фаловської І. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що квартири за АДРЕСА_1 належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 2/5 частини, ОСОБА_2 3/20 частини, ОСОБА_3 2/5 частини, ОСОБА_4 1/20 частини у кожній з квартир, що підтверджується інформаціями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно за № 104641994, № 104636826, № 104656528 від 22 листопада 2017 року. Квартири є об'єктами спільної часткової власності, виділ часток не проводився.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2012 року у справі № 2-9147/11 суд визнав незаконними та скасував: рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 25 липня 2007 року № 1028 "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_3, гр. ОСОБА_2 щодо виведення частини квартир з житлового фонду міста"; рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 08 травня 2007 року № 575 "Д" про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 03 жовтня 2007 року № 1424 про присвоєння промисловому магазину загальної площі 69,9 кв. м, який утворився внаслідок реконструкції частини квартир № АДРЕСА_3, адресного номера - АДРЕСА_4; рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 17 жовтня 2007 року № 1565, згідно якого вирішено оформити право власності за суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (далі - СПД ОСОБА_3) на 8/11 частин та за СПД ОСОБА_2 на 3/11 частин приміщення промислового магазину, загальною площею 69,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_4; свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежиле приміщення, приміщення промислового магазину по АДРЕСА_5 частин) від 20 листопада 2007 року, видане на ім'я ОСОБА_3; рішення ХІV сесії V скликання Тернопільської міської ради від 03 грудня 2007 року № 5/14/122 "Про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_6 СПД ОСОБА_3"; рішення ХІV сесії V скликання Тернопільської міської ради від 18 березня 2008 року № 5/16/147 "Про внесення змін в рішення міської ради" в частині внесення змін в рішення Тернопільської міської ради від 03 грудня 2007 року № 5/14/122; рішення XXX сесії V скликання Тернопільської міської ради від 27 листопада 2009 року № 5/30/71 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0045 га для обслуговування добудови до промислового магазину за адресою: АДРЕСА_6 СПД ОСОБА_3; договір оренди земельної ділянки площею 0,0045 га по АДРЕСА_6 від 30 квітня 2010 року, укладений між Тернопільською міською радою та СПД ОСОБА_3; договір оренди земельної ділянки площею 0,0045 га по АДРЕСА_6 від 30 квітня 2010 року, укладений між Тернопільською міською радою та СПД ОСОБА_3

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 31 травня 2012 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_4 до виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Тернопільської міської ради, СПД ОСОБА_3, СПД ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішень, свідоцтва про право власності та договору оренди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2012 року задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_4 та рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 31 травня 2012 року скасовано, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2012 року залишено в силі. Зокрема, в даній ухвалі зазначено, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано вважав, що співвласниками квартир АДРЕСА_1 є не тільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2, а також позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4, а також те, що реальний поділ квартир між співвласниками фактично втратив чинність, виконавчий комітет Тернопільської міської ради не мав повноважень за відсутності заяв усіх співвласників та за відсутності повного переліку документів приймати рішення щодо виведення частин вказаних квартир з житлового фонду міста.

Таким чином, визнано незаконними та скасовано всі рішення Тернопільської міської ради, які стосуються переобладнання, прийняття в експлуатацію та визнання права власності на об'єкт нерухомості - промисловий магазин по АДРЕСА_4, присвоєння вказаному об'єкту нового адресного номера; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20 листопада 2007 року, видане на ім'я ОСОБА_3 на 8/11 частин нежитлового приміщення - промислового магазину по АДРЕСА_4, та рішення щодо надання в оренду земельної ділянки під вказаний об'єкт нерухомості.

На час розгляду справи спірні квартири є об'єктами житлової нерухомості.

Відповідно до листа виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 19 травня 2017 року № 5438/04 повідомлено ОСОБА_1, що виконавчим комітетом міської ради розглянуто та прийнято рішення виконавчого комітету міської ради від 23 листопада 2016 року № 975 "Про визнання таким, що втратило чинність, Погодження режиму роботи об'єктів сфери торгівлі та сфери обслуговування на території м.

Тернополя за № 52 від 13 березня 2015 року". Суб'єктам господарювання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 нове Погодження режиму роботи об'єктів сфери торгівлі та сфери обслуговування населення на території м. Тернополя не видавалось.

Як вбачається з відповіді виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 26 жовтня 2017 року № 10790/06 на запит ОСОБА_1, після прийняття виконавчим комітетом міської ради рішення від 23 листопада 2016 року № 975 "Про визнання таким, що втратило чинність, Погодження режиму роботи об'єктів сфери торгівлі та сфери обслуговування на території м. Тернополя", нове Погодження режиму роботи об'єктів сфери торгівлі та сфери обслуговування населення на території м.

Тернополя ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 не видавалось. Проте, станом на 25 жовтня 2017 року під час обстеження працівниками управління муніципальної поліції Тернопільської міської ради встановлено, що заклад "ІНФОРМАЦІЯ_1" і надалі здійснює свою діяльність.

З відповіді Головного управління Національної поліції в Тернопільській області від 09 листопада 2017 року № Д-40 встановлено, що в магазині "ІНФОРМАЦІЯ_1", що на бульварі Шевченка, 33 в м. Тернополі здійснюють діяльність ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Непорушність права власності закріплено і в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.

Відповідно до вимог частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами 1 , 3 статті 358 ЦК України визначено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі статтею 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

За змістом вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні положення містяться в статті 81 ЦПК України 2017 року.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами процесуального закону, встановив, що право власності позивача на спірне майно є порушеним відповідачами у зв'язку із використанням останніми житлових квартир, без згоди позивача - співвласника, для здійснення торговельної діяльності під магазин, приміщення якого заповнені торговим обладнанням (вітринами, стелажами, шафами, столами, комп'ютерами) і товаром, яким відповідачі торгують, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу чиняться перешкоди у користуванні спірними квартирами, а тому порушене право позивача підлягає захисту в обраний ним спосіб.

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідачів не чинити перешкод позивачу у користуванні спільною частковою власністю - вказаними житловими квартирами, а також зобов'язання останніх припинити торговельну діяльністю у зазначених квартирах.

Аргументи касаційної скарги про те, що заявою від 30 липня 1999 року сторони погодили використання приміщення саме для ведення підприємницької діяльності, тому подання позову ОСОБА_1 є безпідставним, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки вказана заява не містить згоди позивача на використання спірного майна під магазин або офіс. Крім того, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2012 року у справі № 2-9147/11, що набрало законної сили, визнано незаконними та скасовано всі рішення Тернопільської міської ради, які стосуються переобладнання, прийняття в експлуатацію та визнання права власності щодо спірного майна як магазину.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Тернопільської області від 31 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська