Історія справи

Постанова

Іменем України

12 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 2-2099/09

провадження № 61-8841св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелторі плюс», Виконавчий комітет Бучанської міської ради Київської області,

третя особа - публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 травня 2016 року у складі судді Мікуліна А. В. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2016 року у складі суддів: Березовенко Р. В., Білоконь О. В., Савченка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У серпні 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі плюс» (далі - ТОВ «Ріелторі плюс») про визнання права власності на об'єкт нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що вона належно виконала умови договору про фінансування будівництва від 15 вересня 2008 року № 12/2008 щодо сплати повної суми фінансування в розмірі 194 000,00 грн, проте відповідач безпідставно зареєстрував за собою право власності на нежилі приміщення, розташовані на третьому поверсі об'єкта фінансування, які згідно з додатком № 1 до вказаного договору після сплати коштів були закріплені за нею.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 вересня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежилі приміщення НОМЕР_5 площею 36,3 кв. м, НОМЕР_4 площею 13,8 кв. м, загальною площею 50,1 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1, як відокремлений об'єкт права власності НОМЕР_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на нежилі приміщення НОМЕР_2 площею 22,9 кв. м, НОМЕР_6 площею 24,3 кв. м, загальною площею 47,2 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1, як відокремлений об'єкт права власності НОМЕР_3.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2013 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 вересня 2013 рокузалишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вересні 2015 року ОСОБА_4 подала заяву про зміну позовних вимог та просила суд визнати рішення Виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 28 серпня 2008 року № 364 частково недійсним; визнати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_7 від 23 жовтня 2008 року ТОВ «Ріелторі плюс» частково недійсним; зобов'язати Виконавчий комітет Бучанської міської ради ухвалити рішення про оформлення права власності на ім'я ОСОБА_4, яка брала участь у фінансуванні будівництва торговельного центру на АДРЕСА_1, виділити нежилі приміщення на третьому поверсі, позначені на плані: НОМЕР_5 площею 36,3 кв. м, НОМЕР_4 площею 13,8 кв. м, загальною площею 50,1 кв. м в окремий об'єкт права власності на присвоїти їм НОМЕР_1; виділити нежилі приміщення на третьому поверсі, позначені на плані: НОМЕР_2 площею 22,9 кв. м, НОМЕР_6 площею 24,3 кв. м, загальною площею 47,2 кв. м в окремий об'єкт права власності та присвоїти їм НОМЕР_3; видати свідоцтво про право власності на нежилі приміщення під НОМЕР_1, загальною площею 50,1 кв. м, та НОМЕР_3 загальною площею 47,2 кв. м на ім'я ОСОБА_4

Заочним рішенням Ірпінського міського суд Київської області від 18 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ «Ріелторі плюс» виконало всі зобов'язання, передбачені договором, видало відповідну довідку, підписало акт приймання-передачі, а Виконавчий комітет Бучанської міської ради ухвалив рішення та надав дозвіл позивачу на оформлення права власності на спірний об'єкт будівництва, яким вона не скористалася, а звернулася до суду. Позивач не надала суду будь-яких належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Ріелторі плюс» або Виконавчий комітет Бучанської міської ради оспорює чи не визнає її право власності (право володіння) на зазначені вище нежилі приміщення.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що обраний позивачем спосіб захисту в розумінні статті 16 ЦК України є неналежним, а висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не має іншого способу захисту своїх прав, крім відновлення порушеного права за рішенням суду, суди не взяли до уваги правовий висновок Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 та порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкту до експлуатації. Матеріалами справи підтверджується факт неправомірності набуття права власності товариством. Суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо заочного розгляду справи, на що також не звернув уваги апеляційний суд.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 лютого 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи у який передбачений законом спосіб позивач набула права власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Статтею 398 ЦК України передбачено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Суд встановив, що 15 вересня 2008 року ОСОБА_4 уклала із ТОВ «Ріелторі плюс» договір № 12/2008 про фінансування будівництва торговельного центру на АДРЕСА_1.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що майнові права на об'єкт фінансування виникають у позивача за умови сплати нею вартості 100 % загальної площі об'єкта фінансування на умовах цього договору.

На виконання умов договору ОСОБА_4 сплатила 194 000,00 грн.

Пунктом 9.2 договору визначено, що ТОВ «Ріелторі плюс» вважається таким, що виконало свої зобов'язання за даним договором з моменту підписання ОСОБА_4 акта приймання-передачі об'єкта фінансування. Сторони обов'язково підписують такий акт приймання-передачі об'єкта фінансування, за яким позивачу передаються документи, що будуть використовуватися нею при оформленні права власності на об'єкт фінансування.

Пунктами 10.1, 10.2 договору передбачено, що ОСОБА_4 самостійно та за свій рахунок за сприянням ТОВ «Ріелторі плюс» здійснює оформлення права власності на об'єкт фінансування та набуває право власності на об'єкт фінансування з моменту державної реєстрації права власності.

15 вересня 2008 року сторони підписали акт приймання-передачі об'єкта фінансування, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв нежилі приміщення у торговельному центрі, розташованому на АДРЕСА_1, загальною площею 97,3 кв. м.

Рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 28 серпня 2008 року № 364 затверджений акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом торговельного центру на АДРЕСА_1 в м. Буча Київської області.

Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 23 жовтня 2008 року підтверджено, що власником торгівельного центру загальною площею 9 328,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є ТОВ «Ріелторі плюс». Указане свідоцтво видане на підставі рішення Виконавчого комітету Бучанської міської ради від 28 серпня 2008 року № 364.

Рішенням Виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18 листопада 2008 року «Про оформлення права власності за інвесторами торговельного центру на АДРЕСА_1, у м. Бучі Київської області» нежилі приміщення, розташовані на третьому поверсі торговельного центру, виділені в окремий об'єкт права власності.

Встановивши, що ТОВ «Ріелторі плюс» виконало всі зобов'язання, що передбачені договором, видало відповідну довідку, підписало акт приймання-передачі, а виконком надав дозвіл позивачу на оформлення права власності на спірний об'єкт будівництва, яким вона не скористалася, а звернулася до суду, суди першої та апеляційної інстанцій, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що у позивача немає іншого способу захисту своїх прав, крім відновлення порушеного права за рішенням суду, не спростовують висновків судів про те, що належних доказів на підтвердження того, що відповідачі оспорюють чи не визнають її право власності на зазначені нежилі приміщення позивач не надала.

Крім того, правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 полягає у тому, що нормами статей 328, 392 ЦК України не передбачено визнання права власності на новостворений об'єкт за рішенням суду, а лише визначено порядок оформлення права власності на об'єкт інвестування після прийняття такого об'єкту до експлуатації.

Доводи касаційної скарги про неправомірність набуття права власності ТОВ «Ріелторі плюс» на нежилі приміщення не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Не знайшли свого підтвердження доводи скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо заочного розгляду справи, на що також не звернув уваги апеляційний суд, оскільки, враховуючи вимоги статті 224 ЦПК України (у редакції 2004 року) та неявку відповідачів, повідомлених належним чином, суд першої інстанції ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосовували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанцій у незміненій частині та ухвалу апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 8 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. С. Висоцька С. П. Штелик