Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа № 757/7207/17-ц

провадження № 61-9607св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду

м. Києва у складі судді Остапчук Т. В. від 02 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Музичко С. Г.,

Волошиної В. М., Рейнарт І. М., від 23 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс ЛТД» (далі - ТОВ «Компанія «Зевс ЛТД») про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини зарплати у зв`язку із затримкою термінів її виплати.

Позовна заява мотивована тим, що він з 08 серпня 2008 року по 02 січня

2009 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, працюючи на посаді директора розвитку. Зазначав, що за час роботи він отримав заробітну плату за серпень-жовтень 2008 року, однак заробітна плата за листопад-грудень 2008 року у розмірі 5 003,52 грн не була виплачена. Підставою для відмови у виплаті належної йому заробітної плати відповідач зазначив, що сума заробітної плати за вказаний період утримана у зв`язку із завданням ним шкоди підприємству, що підтверджується розпорядженнями

від 29 грудня 2008 року та від 23 січня 2009 року. Вказував, що зазначені розпорядження визнано незаконними рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23 березня 2011 року, однак, не дивлячись на судове рішення, відповідач так і не здійснив виплату належної йому заробітної плати за листопад-грудень 2008 року.

Посилаючись на вищевикладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 5 003,52 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку із урахуванням індексації у розмірі 325 440,55 грн, збитки за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у сумі 7 923,45 грн, 3% річних у сумі

1 214,41 грн та 6 600 грн витрат на правову допомогу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вини відповідача у невиплаті належних позивачу сум не встановлено, що свідчить про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших правових підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, щорозпорядження відповідача від 29 грудня 2008 року та від 23 січня 2009 року, на підставі яких з позивача була утримана заробітна плата за листопад-грудень 2008 року, визнання незаконними у судовому порядку, а тому наявна заборгованість із заробітної плати. Разом з тим, вироком Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року задоволено цивільний позов

ТОВ «Компанія «Зевс ЛТД» про стягнення з ОСОБА_1 збитків, завданих підприємству. Під час розгляду кримінальної справи відповідачем було зменшено розмір цивільного позову на суму 5 003,52 грн у зв`язку з її стягненням на підставі розпоряджень від 29 грудня 2018 року та від 23 січня 2019 року, а тому, з огляду на зменшення суму цивільного позову у кримінальній справі, відсутні підстави для стягнення з відповідача заробітної плати за листопад-грудень 2008 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводів особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що заробітна плата за листопад-грудень 2008 року ним фактично не отримувалась, а тому суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Вважає, що посилання суду апеляційної інстанції на цивільний позов у кримінальній справі, є помилковим, оскільки таке не вважається сплатою заробітної плати у розумінні трудового законодавства.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2018 року від ТОВ «Компанія «Зевс ЛТД» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 03 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 08 серпня 2008 року позивач працював у ТОВ «Компанія «Зевс ЛТД» на посаді директора з розвитку, а 02 січня 2009 року його було звільнено на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин).

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року (справа № 2-49-1/10), яке набрало законної сили 25 березня 2010 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема, про стягнення заробітної плати за листопад-грудень 2008 року. У цьому рішенні установлено, що заробітна плата позивача за листопад-грудень 2008 року з позивача була утримана у зв`язку із завданням шкоди підприємству на підставі розпоряджень від 29 грудня 2008 року та від 23 січня 2009 року

(а. с. 10 т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2010 року у справі № 2-979-1/10 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Зевс ЛТД» про визнання незаконним стягнення, виплату заборгованості по заробітній плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року, у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду

від 21 січня 2010 року постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (а. с. 61, 62 т. 1).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2011 року (провадження № 22-2821/11) задоволено позов ОСОБА_1 та визнано незаконними розпорядження, видані генеральним директором ТОВ «Компанія «Зевс ЛТД» від 29 грудня 2008 року та від 23 січня 2009 року «Про покриття шкоди, заподіяної працівником, незаконним заволодінням майном власника»

(а. с. 11-13 т. 1).

Вироком Подільського районного суду м. Києва від 30 листопада 2010 року був задоволений цивільний позов ТОВ «Компанія «Зевс ЛТД» та з ОСОБА_1 на користь товариства стягнуто 85 136,47 грн - вартість автомобіля;

187 162 грн - сума коштів, отриманих від реалізації продукції товариства від приватних підприємців та привласнена ним.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилався на те, що оскільки розпорядження відповідача від 29 грудня 2008 року та від 23 січня 2009 року, на підставі яких з нього була утримана заробітна плата за листопад-грудень 2008 року, визнано незаконним, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача заробітної плати за указаний період у розмірі 5 003,52 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку із урахуванням індексації у розмірі 325 440,55 грн, збитки за час невиплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у сумі 7 923,45 грн, 3% річних у сумі 1 214,41 грн.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 14 ЦПК України 2004 року судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України.

Згідно частини другої статті 223 ЦПК України 2004 року після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 205 ЦПК України 2004 року, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Підстави та предмет позову у справі, у якій ухвалено оскаржувані судові рішення, щодо стягнення заробітної плати за листопад-грудень 2008 року є тотожними підставам та предмету позову у справі № 2-49-1/10, в якій ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за вказаний період, яке набрало законної сили. Суб`єктний склад сторін (позивач та відповідач) у даній справі: ОСОБА_1 та

ТОВ «Компанія «Зевс ЛТД» (а. с. 42-53 т. 1).

Таким чином, вже існує рішення Печерського районного суду м. Києва

від 21 січня 2010 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-49-1/10 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Компанія «Зевс ЛТД» про стягнення заробітної плати за листопад-грудень 2008 року, тобто ухваленез приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

На ці ж самі обставини послався Печерський районний суд м. Києва в ухвалі від 18 жовтня 2010 року про закриття провадження у справі № 2-979-1/10 на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року

(а. с. 61, 62 т. 1).

Суди попередніх інстанцій, пославшись на зазначене рішення суду

від 21 січня 2010 року, не звернули на зміст положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, не проаналізували позовні заяви у справі, яка переглядається, та у справі № 2-49-1/10, на предмет їх тотожності.За таких обставин, суди попередніх інстанцій помилково повторно розглянули заявлені вимоги про той самий предмет і з тих самих підстав.

При цьому у позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що підставою для його звернення до суду є визнання незаконними розпорядження відповідача

від 29 грудня 2018 року та від 23 січня 2019 року про утримання з нього коштів на покриття завданої ним підприємству шкоди. Ці самі розпорядження відповідача оцінювались судом при розгляді вимог позивача про стягнення заробітної плати, за результатами якого 21 січня 2010 року Печерським районним судом ухвалено відповідне рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/39 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» судом встановлено, що існує установча судова практика щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Верховний Суд вважає, що подана у лютому 2017 року ОСОБА_1 позовна заява про стягнення заробітної плати за листопад-грудень 2008 року, за наявності рішення суду, яке набрало законної сили 25 березня 2010 року,ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, є нічим іншим як спробою домогтися повторного слухання справи і постановлення нового рішення.

Згідно пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

За змістом частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати за листопад-грудень 2008 року підлягають скасуванню із закриттям в цій частині провадження у справі.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, збитків за час невиплати заробітної плати та 3% річних

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 січня

2010 року, яке набрало законної сили, встановлена правомірність невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за листопад-грудень 2008 року, а вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, збитків за час невиплати заробітної плати та 3% річних є похідними вимогам про стягнення заробітної плати, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для їх задоволення, у зв`язку із чим судове рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Рішення суду першої інстанції у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, збитків за час невиплати заробітної плати та 3% річних не переглядається, оскільки скасоване судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог

ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, збитків за час невиплати заробітної плати та 3% річнихухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 255, 400, 410, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс Лтд» про стягнення заробітної плати скасувати.

Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс Лтд» про стягнення заробітної плати за листопад-грудень 2008 року у розмірі

5 003,52 грн закрити.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 23 січня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Зевс Лтд» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, збитків за час невиплати заробітної плати та 3% річних залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович